Про відпустки без збереження зарплати

У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто <...> звернення і повідомляється.

Пунктом 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено право керівників центральних органів виконавчої влади, визначених у абзаці першому цього пункту, у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.

Також цим пунктом встановлено, що під час здійснення центральними органами виконавчої влади цих заходів положення статті 26 Закону України «Про відпустки» та статей 32, 56 та 84 Кодексу законів про працю України (в частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу) не застосовуються.

Зазначені зміни внесені для забезпечення невідкладної стабілізації фінансової ситуації в країні, економного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади.

Час перебування у відпустці, яка надається, зокрема, відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки», зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку згідно з пунктом 4 статті 9 Закону України «Про відпустки».

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» № 1622-VII від 31.07.2014 р. зміни та доповнення до Закону України «Про відпустки» внесені не були.

Враховуючи вищезазначене, не вбачається правових підстав для зарахування часу перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до пункту 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки та відрахування за час відпусток у разі звільнення має проводитись відповідно до норм чинного законодавства.

Що стосується додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої статтею 35 Закону України «Про державну службу» та статтею 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», слід зазначити наступне.

Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 р. № 250.

Згідно із зазначеною постановою державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожен наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість знаходиться у прямій залежності від наявності у державного службовця відповідного стажу державної служби, а не від відпрацьованого ним часу у відповідному робочому році.

Тому надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні державного службовця залежить лише від наявності у державного службовця стажу державної служби, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 р. № 250, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого державним службовцем часу у відповідному робочому році.

Тобто додаткова відпустка за стаж державної служби надається після виповнення у державного службовця відповідного стажу державної служби.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 р. № 283, до стажу державної служби включається, зокрема, період, коли державний службовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з державним органом.

Враховуючи зазначене, немає правових підстав для зменшення тривалості (надання пропорційно відпрацьованому часу) додаткової оплачуваної відпустки, яка надається за стаж державної служби у зв’язку з перебуванням державного службовця у відпустці без збереження заробітної плати, яка була йому надана відповідно до пункту 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

Абзацом 6 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (ср. ), передбачено, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Зазначена норма стосується, зокрема, випадків, коли працівникам надається відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки» та пункту 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

Тобто згідно з чинним законодавством залежно від конкретних випадків передбачається можливість отримання працівником відпустки без збереження заробітної плати.

Враховуючи зазначене, середньоденна заробітна плата для оплати часу відпусток провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року, зменшену на кількість святкових і неробочих днів, встановлених законодавством (стаття 73 КЗпП України), а також на кількість календарних днів перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати, яка надана відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки» та пункту 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

Коментар редакції

Надання відпусток, а також обчислення середньої зарплати для виплати відпускних (компенсації за невикористану відпустку) — річ нехитра, тим більше що стосовно цього питання законодавство давно не коригували. Однак, як мовиться, не чекали, не гадали, а в халепу вскочили. А справа ось у чому: торішні зміни, спрямовані на економію бюджетних коштів в органах держвлади, позначилися і на «відпускних» питаннях. Розповімо детальніше.

У середині 2014 року законодавці наділили антисоціальними повноваженнями керівників:

— центральних органів влади, які здійснюють контроль і нагляд у відповідних галузях і сферах;

— центральних органів виконавчої влади, функції яких можуть здійснювати відповідні міністерства.

Зауважимо, що згідно зі ст. 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VI центральні органи виконавчої влади створюються з метою виконання окремих функцій для реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції. Мін’юст у листі від 01.10.2014 р. № 494-0-2-1411.2 підкреслив, що їх перелік можна знайти в постанові КМУ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10.09.2014 р. № 442.

З метою скорочення витрат, керівникам таких держорганів було наказано надавати працівникам відпустки без збереження зарплати. Відповідні зміни внесли до п. 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII (далі — Закон про Держбюджет-2014).

Усе б нічого (останнім часом такими заходами нікого здивуєш), однак було зроблено одне застереження: тривалість відпустки без збереження зарплати керівник визначає самостійно залежно від бюджетних призначень. Для такого випадку ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) та ст. 84 КЗпП у частині обмеження строку відпустки без збереження зарплати 15 календарними днями не діють.

Таким чином, при оформленні держслужбовцю відпустки без збереження зарплати, що перевищує строки, установлені ст. 26 Закону про відпустки, як підставу в наказі про надання відпустки потрібно було вказувати «п. 6⁶ Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

Минулого року на цій підставі держслужбовців вищезгаданих держорганів активно відправляли в «безрозмірні» неоплачувані відпустки. Очевидно, що за такими заходами йшли звільнення (з необхідністю виплати компенсації за невикористану відпустку). Або ж після тривалого перебування в неоплачуваній відпустці працівник міг попросити надати йому щорічну відпустку з метою отримання хоча б якихось коштів для існування.

Ось тут у бухгалтера і виникли запитання, а саме:

по-перше, як впливає перебування в довгій відпустці за свій рахунок на тривалість щорічної відпустки (кількість днів такої відпустки, які підлягають компенсації при звільненні);

по-друге, при розрахунку відпускних (компенсації за невикористану відпустку) дні неоплаченої відпустки, наданої на підставі п. 6⁶ Прикінцевих положень Закону про Держбюджет-2014, виключати з розрахункового періоду для визначення суми відпускних (компенсації) чи ні?

Відповіді на ці запитання саме й містить лист, що коментується. Далі розглянемо їх детальніше.

Щорічна основна відпустка. Однією з умов надання працівнику щорічної відпустки повної тривалості за відпрацьований робочий рік є наявність стажу роботи в цій установі. Щоб визначити, які саме періоди роботи включаються до стажу, що надає право на щорічну відпустку, слід звернутися до ст. 9 Закону про відпустки.

Зокрема, сюди потрапляє час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігали місце роботи (посаду) і йому не виплачували зарплату в порядку, визначеному (п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки):

— ст. 25 цього Закону, тобто йдеться про відпустки без збереження зарплати, що надаються працівникам в обов’язковому порядку;

— ст. 26 цього Закону, тобто йдеться про відпустки без збереження зарплати, що надаються за угодою сторін (роботодавця та працівника) тривалістю не більше 15 календарних днів на рік.

Як бачимо, у п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки прямо зазначено, які саме відпустки без збереження зарплати потрапляють до «відпускного» стажу. І, ясна річ, про «безрозмірну» відпустку, що надається держслужбовцям на підставі п. 6⁶ Прикінцевих положень Закону про Держбюджет-2014 в цій нормі не зазначено ані слова. У свою чергу законодавці у зв’язку з появою нових підстав для надання відпусток без збереження зарплати не подбали про внесення відповідних змін до п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки.

Що маємо тепер? Результати малоприємні: при визначенні тривалості щорічної основної відпустки (або ж днів такої відпустки, які підлягають компенсації при звільненні), період «безрозмірної» відпустки, що перевищує 15 календарних днів, включити до стажу, що надає право на щорічну основну відпустку, не можна. Цей факт констатувало й Мінсоцполітики в листі, що коментується.

Додаткова щорічна відпустка. Як відомо, держслужбовці мають право на додаткову щорічну відпустку згідно зі ст. 35 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р. № 3723-XII.

Механізм її надання регулюється постановою КМУ «Про порядок та умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.94 р. № 250. І тут є свої особливості.

Так, право держслужбовця на додаткову відпустку, а також її тривалість залежать лише від стажу держслужби, а не від відпрацьованого часу у відповідному році. У зв’язку з цим при звільненні держслужбовцю компенсується додаткова відпустка повної тривалості, а не пропор­ційно відпрацьованому часу. Те саме стосується й надання такого виду відпустки.

Більше того, «безрозмірна» відпустка за свій рахунок не перериває стаж держслужби, який надає право на додаткову щорічну відпустку. Адже згідно з абз. 2 п. 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 03.05.94 р. № 283, до стажу держслужби включається також період, коли держслужбовець не працював з поважних причин, однак залишався у трудових відносинах з держорганом.

Таким чином, перебування в неоплачуваній відпустці на тривалість щорічної додаткової відпустки не впливає. Підтвердження цьому знаходимо у листі, що коментується.

Суму відпускних при наданні працівникам щорічної відпустки (а також компенсації за невикористану відпустку) визначають відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.95 р. № 100 (далі — Порядок № 100).

Розрахунок здійснюють виходячи з розміру середньоденної зарплати, розрахованої шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед початком відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду. Отриманий результат множать на число календарних днів відпустки.

При цьому згідно з абз. 6 п. 2 Порядку № 100 період, протягом якого працівник відповідно до чинного законодавства або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключають з розрахункового періоду.

У зв’язку з цим із розрахункового періоду мають бути виключені як звичайні відпустки без збереження зарплати (ст. 25 і 26 Закону про відпустки), так і період «безрозмірної» відпустки за п. 6⁶ Прикінцевих положень Закону про Держбюджет-2014. Підтверджує це й Мінсоцполітики в листі, що коментується.

Тут можна було б поставити крапку в коментарі, але повинні нагадати: антисоціальне нововведення про надання «безрозмірних» відпусток без збереження зарплати має своє продовження і у 2015 році.

Так, згідно з п. 9 гл. III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін і визнан­ня такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII керівники всіх органів виконавчої влади і інших держорганів повинні вжити заходів щодо надання своїм працівникам «безрозмірної» відпустки за свій рахунок. Умови все ті самі: тривалість такої відпустки керівник визначає самостійно залежно від бюджетних призначень (ст. 26 Закону про відпустки та ст. 84 КЗпП в частині обмеження строку відпустки без збереження зарплати 15 календарними днями, не діють). Тож, лист, що коментується, стане у пригоді бухгалтерським службам й таких органів.

Про які держоргани йдеться в цій нормі? Це питання ми порушили неспроста, адже в чинному законодавстві немає визначення поняття «державний орган». На це свого часу звертало увагу й Мінсоцполітики в роз’ясненні від 09.09.2014 р. № 3761/0/10-14/13, підкресливши, що термін «державні органи» є ширшим, ніж термін «органи державної влади».

Нагадаємо, що Мінсоцполітики пропонувало в цьому питанні виходити з конституційного поділу держвлади в Україні, а саме:

а) законодавча влада — Верховна Рада України; б) виконавча влада:

• Кабінет Міністрів;

• міністерства, інші центральні органи виконавчої влади;

• місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади та входять до системи органів виконавчої влади (ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.99 р. № 586-XIV). Це обласні (міські), а також районні держадміністрації (уключаючи райони в м. Києві);

в) судова влада — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Також Мінсоцполітики підкреслювало, що Конституція України визначає інші держоргани, а саме такі як: Центральна виборча комісія, Націо­нальний банк України, Рахункова палата, Генеральна прокуратура України, Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, правові засади діяльності яких встановлюються окремими законами, а присвоєння статусу державного органу передбачене їх статутними документами.