Хоча типового договору про надання платних послуг не існує, усім зрозуміло, що істотними умовами такого договору є вартість платних послуг та строки сплати за них.
Статтею 903 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Давайте з’ясуємо, що таке пеня і в яких випадках її необхідно нараховувати.
Відповідно до цього Кодексу пеня — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Також звернемося до Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV (далі — ГКУ).
Так, згідно із ст. 230 цього Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань установлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором ( п. 6 ст. 231 ГКУ).
При цьому п. 2 ст. 343 цього Кодексу визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Це ж обмеження передбачено і ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.96 р. № 543/96-ВР (далі — Закон № 543).
Але з листа Вищого господарського суду України (далі — ВГСУ) від 07.04.2008 р. № 01-8/211 стає зрозумілим, що вищезазначені нормативно-правові документи не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Тобто у договорі можна передбачити розмір пені і більший, але стягнути через суд у конфліктних випадках можливо буде лише той розмір, що вказаний у п. 2 ст. 343 ГКУ та ст. 3 Закону № 543, — подвійну облікову ставку НБУ.
Тепер розглянемо, як саме розрахувати пеню.
Увага! День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.Про це свідчить п. 1.9 постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 р. № 14 (далі — постанова № 14).
Як саме визначити період, за який слід нарахувати пеню, також наведено у п. 1.9 цієї постанови. У ній ВГСУ для наочності навів приклад: «якщо у договорі виконання грошового зобов’язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року ( частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов’язання вважається день, що передує цьому терміну (у даному прикладі — 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов’язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов’язання буде 1 серпня 2014 року».
Також зверніть увагу: п. 6 ст. 232 ГКУ визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
При цьому, як відмітив ВГСУ у п. 2.5 постанови № 14, укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов’язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов’язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений п. 6 ст. 232 ГКУ, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Розрахуємо суму пені на прикладі.
Приклад 1. Згідно з умовами договору надання платних навчальних послуг студент має внести плату за навчання до 31 липня 2015 року. Фактично студент вніс плату у розмірі 7500 грн. 20 серпня 2015 року.
Договором передбачена сплата пені за прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Отже, останнім днем, коли студент мав внести плату за навчання, є 30 липня 2015 року.
З 04.03.2015 р. облікова ставка НБУ становить 30 %.
Строк прострочення платежу складає 20 днів (з 31 липня по 19 серпня 2015 року).
Розрахуємо суму пені:
7500 грн. х (30 % х 2) : 365 дн. х 20 дн. = = 246,57 грн.
Бувають випадки, коли в період розрахунку облікова ставка НБУ змінюється. У такому разі розрахунок пені слід провести за кожним періодом та підсумувати результати. Розглянемо це на прикладі.
Приклад 2. Згідно з умовами договору надання платних навчальних послуг студент має внести плату за навчання до 10 лютого 2015 року. Фактично студент вніс плату у розмірі 5000 грн. 16 березня 2015 року.
Договором передбачена сплата пені за прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Отже, останній день, коли студент мав внести плату, — 9 лютого 2015 року.
З 06.02.2015 р. облікова ставка НБУ складала 19,5 %.
З 04.03.2015 р. облікова ставка НБУ складає 30 %.
Строк прострочення платежу становить 34 дні (з 10 лютого по 15 березня 2015 року).
Розрахуємо суму пені за період з 10 лютого по 3 березня 2015 року (22 дні), коли ставка НБУ дорівнювала 19,5 %:
5000 грн. х (19,5 % х 2) : 365 дн. х 22 дн. = 117,53 грн.
Тепер розрахуємо суму пені за період з 4 по 15 березня 2015 року (12 днів), коли ставка НБУ дорівнювала 30 %:
5000 грн. х (30 % х 2) : 365 дн. х 12 дн. = 98,63 грн.
Отже, загальна сума пені за період з 10 лютого по 15 березня 2015 року становить 216,16 грн. (117,53 грн. + 98,63 грн.).
Тепер постає запитання: на які цілі бюджетна організація може витратити цю суму? Відповідь залежить від того, до якого виду надходжень можна віднести пеню. Розбираємось.
Перелік власних надходжень бюджетних установ містить п. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI. Цей перелік є вичерпним.
Пені ми в ньому не знайшли. Тобто такий вид власних надходжень, як пеня, для бюджетних установ не передбачений.
Звідси висновок: віднести пеню до платних послуг, які надаються бюджетними установами, не можна.
Відповіді на запитання: що робити з надходженнями бюджетних установ, які не відносяться до власних надходжень, свого часу надавали Держказначейство у листі від 13.04.2007 р. № 3.3-07/877-4520 та Мінфін у листі від 18.04.2007 р. № 31-16020-01-9/8023.
Так, виходячи з цих листів доходи бюджетних установ, які не належать до жодної із груп власних надходжень, не можуть належати бюджетним установам та повинні бути перераховані до бюджету.
До якого саме бюджету — державного чи місцевих — залежить від того, з якого бюджету фінансується установа. Про це йшлось у листі Держказначейства від 14.10.2011 р. № 16-04/918-2970.
У разі надходження на рахунок бюджетної установи коштів, які не передбачені переліком платних послуг, вони мають бути перераховані до доходу того бюджету, за рахунок якого здійснюється утримання установи, за кодом класифікації доходів бюджету 24060300 «Інші надходження».
І хоча у цьому листі йдеться про платні послуги, які не передбачені переліками дозволених до надання видів платних послуг і, отже, не можуть відноситись до власних надходжень бюджетних установ, для пені діє той самий принцип.
