Почнемо з того, що суму заробітної плати за весь час відпустки необхідно виплатити працівнику не пізніше ніж за 3 дні до її початку. Це прямо прописано у ст. 21 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки). Причому в цьому випадку маються на увазі календарні дні (див. лист Мінпраці від 26.06.2009 р. № 155/13/116-09).
Порушення строків виплати відпускних є підставою для застосування до роботодавця фінансової відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1 мінзарплати, а до його посадових осіб — адмінштрафу у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (див. ст. 265 КЗпП та ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X відповідно).
Крім того, несвоєчасна виплата відпускних може слугувати підставою для перенесення щорічної відпустки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону про відпустки. Причому якщо працівник звернеться до роботодавця із заявою про перенесення відпустки з цієї причини, роботодавець не має права йому відмовити.
У той же час на практиці можлива ситуація, коли працівник звертається до роботодавця з проханням надати йому відпустку у скорочені строки, не обумовлені заздалегідь. У такому разі виплата відпускних за 3 дні до початку відпустки є неможливою. У цьому випадку необхідно враховувати вимоги ст. 7 Конвенції Міжнародної організації праці «Про оплачувані відпустки» № 132, ратифікованої Законом України від 29.05.2001 р. № 2481-III. У ній зазначено, що відпускні виплачуються працівникові до відпустки, якщо інше не передбачене в угоді між працівником і роботодавцем (див. роз’яснення Мінсоцполітики, наведені в листі від 05.01.2012 р. № 7/13/133-12).
Отже, у заяві про надання відпустки працівник може зазначити бажаний строк виплати йому відпускних (наприклад, за день до початку відпустки). У цьому випадку така заява, підписана керівником установи, буде підставою для надання відпустки та виплати відпускних у строки, відмінні від передбачених КЗпП та Законом про відпустки.
Щодо ситуації, наведеної в запитанні. Після отримання від родичів працівника, що помер (інших осіб, які здійснили поховання), копії свідоцтва про смерть, в якому зазначена його точна дата смерті, роботодавець видає наказ про виключення з особового складу установи працівника, що помер.
У день видання наказу про звільнення у зв’язку зі смертю:
— відділ кадрів уносить запис про звільнення до трудової книжки працівника;
— бухгалтерія здійснює остаточний розрахунок з таким працівником, тобто обчислює та нараховує усі належні йому суми за період до моменту припинення роботи у зв’язку зі смертю.
Оскільки наказ про надання матеріальної допомоги було видано в поточному місяці в періоді, коли працівник ще перебував у трудових відносинах з установою, то при проведенні остаточного розрахунку необхідно нарахувати йому таку допомогу в сумі, зазначеній у наказі. Перерахунок суми матеріальної допомоги у зв’язку зі смертю працівника чинним законодавством не передбачений.
Також не потрібно коригувати суму відпускних, належних до виплати працівнику за період відпустки. Підстава — ст. 22 Закону про відпустки, де зазначено, що утримання із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки у разі смерті працівника не провадяться.
Зауважимо, що за загальним правилом суми заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпусток та лікарняних за наявності сім’ї у працівника, що помер, не включаються до складу спадщини, а передаються членам його сім’ї.
