Міністерство фінансів <…> щодо оплати з дотриманням вимог бюджетного законодавства бюджетними установами природного газу, послуг з його постачання, транспортування і розподілу повідомляє.
Статтею 4 Господарського кодексу України визначено, що не є предметом регулювання цього Кодексу фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов’язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством.
Порядок взяття бюджетних зобов’язань, їх облік та реєстрація в органах Казначейства регулюється бюджетним законодавством, у тому числі наказом Мінфіну від 02.03.2012 р. № 309 «Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України».
Виключні випадки та терміни проведення попередньої оплати при закупівлі за бюджетні кошти відповідно до належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів визначено постановою Кабінету Міністрів від 23.04.2014 р. № 117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», якою установлено, що розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів у договорах про закупівлю товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти можуть передбачати відповідно до належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів попередню оплату лише у разі закупівлі, зокрема, на строк не більше одного місяця інших робіт і послуг, якщо розмір такої оплати не перевищує 30 % їх вартості.
НКРЕКП 30.09.2013 р. було прийнято постанову № 2497 «Про затвердження Типового договору транспортування природного газу», відповідно до якої оплата вартості послуг здійснюється замовником, у тому числі бюджетними установами, на рахунок оператора на умовах 100 % попередньої оплати за п’ять робочих днів з початку газового місяця.
Таким чином, розмір попередньої оплати при оплаті бюджетними установами, визначений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2497, не відповідає нормам постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 р. № 117.
Також Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2498, передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду, при цьому розмір попередньої оплати не визначено.
Крім цього, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2496 «Про затвердження Правил постачання природного газу» передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил. Договір постачання природного газу між іншими споживачами (які не є побутовими) та їх постачальниками укладається відповідно до вимог чинного законодавства України, при цьому окремий Типовий договір постачання природного газу для бюджетних установ не визначено.
Заступник Міністра Р. Качур
Коментар фахівця
Попередня оплата за природний газ: вирішуємо законодавчі колізії
З 01.10.2015 р. набрав чинності Закон України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 р. № 329-VIII (далі — Закон № 329), який регулює правові засади функціонування ринку природного газу України. Згідно з цим Законом ринок природного газу України функціонує на принципах вільної конкуренції, законодавець гарантує усім споживачам право вибору та зміни постачальника природного газу.
Як бачимо, Закон № 329 діє вже більш півроку, проте «газових» проблем не зменшується: до проблем із наявністю конкуренції на ринку природного газу, відсутністю нових ліцензійних умов провадження господарської діяльності на цьому ринку додались проблеми з попередньою оплатою споживачами-бюджетниками постачальникам за природний газ.
Нагадаємо, що постачальник природного газу — це суб’єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу (п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону № 329).
Законодавець передбачає також такі поняття, як «побутовий споживач» і «споживач». Так, споживач — це фізична особа, фізична особа —підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання його для власних потреб, а не для перепродажу, або використання як сировини.
Державне регулювання ринку природного газу здійснює регулятор у сфері ринку природного газу України, а саме Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі — НКРЕКП).
Постановами НКРЕКП від 30.09.2015 р., які набрали чинності з 01.12.2015 р., затверджено окремі типові договори в сфері функціонування ринку природного газу України:
— Правила постачання природного газу № 2496 (далі — Правила);
— Типовий договір транспортування природного газу № 2497 (далі — Типовий договір транспортування);
— Типовий договір розподілу природного газу № 2498 (далі — Типовий договір розподілу).
Зауважимо, що Типового договору постачання природного газу непобутовим споживачам (зокрема, бюджетним установам, організаціям) немає.
При цьому постачання природного газу непобутовим споживачам, наприклад бюджетним установам, організаціям, здійснюється на підставі договорів про постачання природного газу, які мають бути укладені у відповідності з Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ) та Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. № 436-IV (далі — ГКУ).
Згідно з договором постачання природного газу постачальник зобов’язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов’язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, що передбачені договором.
При цьому ціни на постачання природного газу вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім передбачених Законом № 329 випадків.
Водночас, як передбачено ч. 3 ст. 12 Закону № 329, права та обов’язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦКУ і ГКУ, Правилами, а також іншими нормативно-правовими актами. Водночас права та обов’язки постачальника та споживача визначають у договорі постачання природного газу, який складається у довільній формі, проте повинен містити істотні умови, передбачені ч. 5 ст. 12 Закону № 329, а саме:
1) обов’язок постачальника забезпечити споживача всією необхідною інформацією про загальні умови постачання (у тому числі ціни), права та обов’язки постачальника та споживача, зазначення актів законодавства, якими регулюються відносини між постачальником і споживачем, наявні способи досудового вирішення спорів з таким постачальником шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті постачальника;
2) обов’язок постачальника забезпечити споживача інформацією про обсяги та інші показники споживання природного газу таким споживачем на безоплатній основі;
3) обов’язок постачальника повідомити споживачу про намір внесення змін до договору постачання природного газу в частині умов постачання до початку дії таких змін та гарантування права споживача на дострокове розірвання договору постачання, якщо нові умови постачання є для нього неприйнятними;
4) обов’язок постачальника забезпечити споживачу вибір способу оплати з метою уникнення дискримінації;
5) обов’язок постачальника забезпечити споживача прозорими, простими та доступними способами досудового вирішення спорів з таким постачальником;
6) порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Зауважимо також, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 180 ГКУ при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити такі істотні умови господарського договору, як предмет, ціна та строк дії договору.
Таким чином, бюджетні установи, організації як споживачі природного газу укладають договір про постачання природного газу з газопостачальною організацією, керуючись вимогами Закону № 329, Правилами та нормами ЦКУ і ГКУ.
При цьому в договорі про постачання природного газу сторони договору (бюджетна установа, організація як споживач та газопостачальна організація як постачальник) самі визначають спосіб оплати послуг з постачання.
Натомість якщо бюджетник є стороною договору транспортування природного газу або ж стороною договору розподілу природного газу, то ситуація зі способом оплати зовсім інша, оскільки НКРЕКП затверджено Типові договори транспортування та розподілу.
Так, п. 8.3 розд. VIII «Визначення вартості та порядок розрахунків за договірну потужність» Типового договору транспортування, передбачено, що оплата вартості договірної потужності замовником здійснюється на підставі рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів у сумі вартості замовленої потужності на період газового місяця на рахунок оператора на умовах 100 % попередньої оплати за 5 робочих днів до початку газового місяця, у якому буде забезпечуватись доступ до потужностей.
Разом з тим згідно з п. 6.4 розд. VІ «Порядок розрахунків» Типового договору розподілу оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ.
Як бачимо, умовами обох зазначених типових договорів передбачена попередня оплата послуг. При цьому якщо Типовим договором розподілу не встановлено конкретного розміру попередньої оплати, то умовами Типового договору транспортування передбачена 100 % попередня оплата.
В силу норм ч. 3 ст. 184 ГКУ, укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Так, ч. 2 ст. 179 ГКУ передбачено, що КМУ, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори.
При цьому згідно з ч. 4 ст. 179 ГКУ при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
— вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
— примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
— типового договору, затвердженого Кабміном, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Разом з тим питання здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти, врегульовано постановою КМУ від 23.04.2014 р. № 117 (далі — постанова № 117).
Згідно з п.п. 1 п. 1 цієї постанови розпорядники бюджетних коштів та одержувачі бюджетних коштів у договорах про закупівлю товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти можуть передбачати відповідно до належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів попередню оплату лише на строк не більше одного місяця у разі закупівлі інших послуг (тобто тих, які не передбачені у п.п. 1 п. 1 цієї постанови), якщо розмір такої оплати не перевищує 30 % їх вартості.
Як бачимо, вищезазначені типові договори, які зареєстровані в Мін’юсті, не узгоджуються з постановою № 117.
Зауважимо, що з огляду на ієрархію нормативно-правових актів постанови Уряду мають вищу юридичну силу, ніж постанови НКРЕКП.
Так, Мін’юст у листі «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 р. № 758-0-2-08-19 зазначив, що в разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами — вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
З огляду на зазначене, бюджетні установи та організації як споживачі природного газу мають укладати договори транспортування та розподілу природного газу на основі затверджених НКРЕКП типових договорів, не відступаючи від змісту таких договорів. Разом з тим, з метою дотримання бюджетного законодавства та з урахуванням вимог постанови № 117 бюджетники мають конкретизувати умови зазначених договорів у частині 30-відсоткової попередньої оплати.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 649 ЦКУ розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Тож у разі недосягнення сторонами згоди щодо розміру попередньої оплати при укладанні договорів транспортування та розподілу природного газу пропонуємо передати такий спір на вирішення судовій інстанції.
Ярослава ДУБРОВА, начальник відділу Департаменту безпеки ПАТ «АК «Київводоканал»
