Передача-отримання майна за рішенням суб’єкта управління

Взаємовідносини між суб’єктами господарювання у бюджетній сфері мають певні особливості, які пояснюються впливом як бюджетного законодавства на їх господарську діяльність, так і особливостями, установленими в інших нормативно-правових актах.

Нормативна база, яка регулює управління державним та комунальним майном, у тому числі безоплатне отримання (передачу), є досить великою, тож у публікації приділимо увагу таким основним законам, як:

— «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р. № 185-V;

— «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.98 р. № 147/98-ВР;

— «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VI;

— «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР;

— «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 р. № 5073-VI.

Утім, при розгляді загальних положень вищезазначених норм законодавства слід завжди накладати їх на вимоги бюджетного законодавства.

У бюджетній сфері не можна оминати ієрархію взаємовідносин, які складаються за правилами, встановленими БКУ ( ст. 20, 22) між розпорядниками бюджетних коштів (бюджетними установами) різних рівнів підпорядкованості, а також між різними бюджетами: державним і відповідним місцевим, а також між суб’єктами господарювання різних місцевих бюджетів.

Яким чином бюджетна установа може безоплатно отримати майно

Бюджетні установи, як суб’єкти господарювання, визнаються учасниками господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно на праві оперативного управління (господарського відання в окремих випадках, визначених законодавством) і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Тобто існують законні критерії, коли бюджетна установа може здійснювати господарську діяльність. Одним із таких критеріїв є наявність майна, яке може бути або придбано за рахунок бюджетних асигнувань, або отримано безоплатно від суб’єктів управління, інших суб’єктів господарювання.

Що стосується безоплатної передачі (отримання) майна, то таку господарську операцію можна трактувати залежно від її сутності:

— і як господарські взаємовідносини між бюджетними установами у результаті управлінських рішень керівника бюджетної установи відповідного рівня (уповноваженого суб’єкта управління);

— і як благодійництво у результаті зовнішнього впливу на господарську діяльність бюджетної установи з боку інших суб’єктів господарювання.

Безоплатне отримання майна бюджетною установою за рішенням суб’єкта управління

Розглянемо перший варіант, за яким можливе безоплатне отримання майна бюджетною установою за рішенням суб’єкта управління.

Однією із законних підстав формування майна бюджетною установою, визначених ст. 140 ГКУ, є майно, безоплатно отримане за рішенням суб’єкта управління. У підтвердження зазначеного у роз’ясненні від 02.04.94 р. № 02-5/225 (із змінами) арбітражним судам України Вищий арбітражний суд України наголосив на тому, що одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі установи є джерела фінансування (централізовані або власні кошти підприємства), передача установі у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом). При цьому варіанти безоплатного отримання (передачі) можуть відбуватися за різними сценаріями шляхом перерозподілу:

— між бюджетними установами, які підвідомчі одному суб’єкту управління;

— між бюджетними установами, що підвідомчі різним суб’єктам управління;

— між бюджетними установами різних бюджетів.

Але у будь-якому випадку рішення щодо передачі-отримання майна приймає його власник (або суб’єкт управління, якому делеговані певні повноваження щодо управління майном).

Перед тим як роз’яснити технічні питання з методики відображення бухгалтерського обліку зазначених господарських операцій, важливо розуміти діяльність бюджетної установи у статусі суб’єкта господарювання, а також законодавчо закріплені норми з цього приводу. Зазначене надасть можливість посадовим особам бюджетної установи відповідного рівня приймати правильні управлінські рішення у межах визначених законодавством прав, у тому числі пов’язані з процесом безоплатної передачі (отримання) майна як за рішенням суб’єкта управління, так і за рішенням благодійника.

Що є майном

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦКУ майном як особливим об’єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Стаття 139 ГКУ визнає майном сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

У свою чергу, поняття речі вміщене у ст. 179 ЦКУ, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов’язки.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 190 ЦКУ майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов’язки. Проте для визнання цих об’єктів речами в розумінні ГКУ необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним у ч. 1 ст. 139 ГКУ, а саме:

а) мали вартісне визначення;

б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб’єктів господарювання;

в) відображалися в балансі цих суб’єктів або враховувалися в інших установлених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Для бухгалтера важливо ці загальні правила застосовувати у контексті вимог національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у державному секторі. Тому існує необхідність перекласти обов’язкові ознаки майна на кожний конкретний випадок діяльності бюджетної установи і слідувати їм.

Так, ч. 2 ст. 139 ГКУ за критерієм економічної форми, якої набуває майно у процесі господарської діяльності, виділяє такі види майнових цінностей:

— основні фонди;

— оборотні засоби;

— кошти;

— товари.

Також ч. 7 ст. 139 ГКУ як особливий вид майна суб’єктів господарювання виділяє цінні папери.

Тобто залежно від об’єкта обліку буде застосовуватися той чи інший стандарт, який визначатиме методологічні підходи формування інформації в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності залежно від здійснених господарських операцій.

Також необхідно відмітити, що законодавство ( ч. 3 ст. 88 ЦКУ) відносно майна установлює обов’язковість його цільового використання, а саме:

«в установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою».

Увага! Бюджетна установа, як суб’єкт господарювання, користується, володіє і розпоряджається майном, проте суворо за його призначенням і цілями, визначеними суб’єктом управління, тобто має обмежені власником речові права на нього, а саме, оперативного управління (господарського відання (в окремих випадках, визначених законами)) — ( ст. 136 і 137 ГКУ).

До відома: оперативне управління майном притаманне бюджетним установам, а господарське відання, як правило, — державним та комунальним підприємствам.

Право оперативного управління — це речове право суб’єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку ( ч. 1 ст. 52 ГКУ). Пункт 12 ч. 1 ст. 2 БКУ підтверджує те, що бюджетні установи є неприбутковими.

Хто приймає рішення щодо безоплатного отримання (безоплатної передачі) майна

Залежно від того, хто є власником — держава або органи місцевого самоврядування, — через визначені ними уповноважені суб’єкти управління закріплюють за суб’єктом господарювання (бюджетною установою) відповідне майно (об’єкти управління), здійснюють контроль за використанням і збереженням майна, мають право вилучати надлишкове майно (майно, що не використовується чи використовується не за призначенням). Власники також приймають рішення, хто набуватиме право власності та інші речові права, зокрема, безоплатного отримання майна за наявності законних підстав для цього у порядку правонаступництва (в разі реорганізації, ліквідації).

Що є «держава» у контексті управління майном?

Статтею 22 ГКУ визначено: «держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління».

Згідно з п. 5 ст. 116 Конституції України саме КМУ здійснює управління об’єктами державної власності.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 185 визначено таке: головним суб’єктом, який здійснює від імені держави управління державними об’єктами, є КМУ, який визначає об’єкти управління держвласності, стосовно яких виконує самостійно функції з управління, а також об’єкти управління, повноваження з управління якими передаються іншим суб’єктам управління, у тому числі установлює порядок безоплатної передачі об’єктів державної власності визначеним ним суб’єктам управління тощо.

Такими юридичними особами публічного права — органами виконавчої влади є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та відповідні суб’єкти господарювання, які також набувають лише окремих повноважень, притаманних лише їм згідно зі ст. 6 Закону № 185, зокрема:

— приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності;

— передають функції з управління об’єктами держвласності господарським структурам та здійснюють контроль за їх діяльністю;

— ведуть облік об’єктів держвласності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об’єктів;

— виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання;

— погоджують передачу об’єктів державної власності в комунальну, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об’єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об’єктів комунальної власності в державну;

— у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об’єктів державної власності в комунальну, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об’єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Стосовно місцевого самоврядування, то відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України це є правом територіальної громади (жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Також п. 30 ст. 26 та п. 4 ст. 29 Закону № 280 визначено право органів місцевого самоврядування на пленарних засіданнях та сесіях приймати рішення про відчуження, передачу майна тощо.

Бюджетні установи, будучи об’єктом комунальної власності, управляються відповідним органом місцевого самоврядування. Тому управління комунальною власністю з боку органів місцевого самоврядування відповідно до ст. 24 ГКУ є аналогічним, як і для держави, передбачає управління через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб’єктів господарювання, які належать до комунального сектору економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Документом, який підтверджує виникнення відповідного права, є рішення сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення), районної, обласної ради про закріплення на праві оперативного управління чи господарського відання нерухомого майна, яке перебуває в комунальній власності і безоплатно передається відповідному суб’єкту господарюванню для його діяльності. Зазначені правила визначені у ст. 172, 327 ЦКУ і ст. 2 Закону № 280.

Як можна безоплатно отримати майно або його передати

Основні засади передачі об’єктів права державної власності до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну встановлено Законом № 147.

Більш детально у межах своїх повноважень Кабмін постановою № 1482 затвердив два порядки, у яких визначені суб’єкти управління, які приймають рішення, і «схему управління» безоплатної передачі майна для державної і комунальної власності.

Зокрема, Положення про порядок передачі об’єктів права державної власності (далі — Положення про передачу об’єктів держвласності) регулює в основному передачу державного майна до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або навіть самоврядних організацій. Ініціатива щодо передачі об’єктів права державної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій.

Залежно від виду майна відповідно до п. 4 Положення про передачу об’єктів держвласності передача об’єктів права державної власності здійснюється за рішенням, зокрема:

1) Кабміну — щодо об’єктів, визначених підпунктами: «а» (цілісні майнові комплекси; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об’єкти незавершеного будівництва, крім об’єктів, зазначених в абз. 2 п. 1 цього Положення, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об’єкт) та за умови подальшого укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому передаються приміщення, договору про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території), яке використовується для розміщення апарату державного органу) і «ґ» (підприємства, показники фінансово-господарської діяльності яких погіршилися внаслідок неефективного управління ними органами, уповноваженими управляти державним майном, або самоврядними організаціями);

2) органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Фондом державного майна — щодо об’єктів, визначених п.п. «б» п. 2 цього Положення: нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об’єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення, крім об’єктів, які управляються Кабміном).

Утім, передача об’єктів державної власності від однієї до іншої бюджетної установи (у разі, коли вони належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти) передбачає також погодження по певних видах майна з вищими органами, які наділені відповідними повноваженнями, і здійснюється:

— за рішенням Кабміну на підставі пропозиції органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації за погодженням з підприємствами, Фондом держмайна, Мінфіном і Мінекономрозвитку — щодо нерухомого майна, зазначеного в абз. 2 п.п. «а» п. 2 цього Положення;

— за рішенням органів, уповноважених управляти держмайном, за погодженням з бюджетними установами, Фондом держмайна — щодо інших цілісних майнових комплексів структурних підрозділів підприємств та нерухомого майна, зазначеного у п.п. «б» п. 2 цього Положення;

— за рішенням органу, уповноваженого управляти держмайном, або самоврядної організації за погодженням з бюджетними установами — щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна бюджетних установ (крім нерухомого).

Передача майна до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність ще регламентується Законом № 280, яким визначено основні засади передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну та регулює відносини, пов’язані з такою передачею.

Аналогічні підходи щодо погодження рішення суб’єктами управління визначені і у Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об’єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об’єктів у державну власність щодо передачі комунального майна у державну власність, затвердженому постановою № 1482.

Фактично процедура безоплатної передачі майна з комунальної власності у державну означає відмову територіальної громади від частини свого майна на користь держави, що підтверджується згодою відповідного органу місцевого самоврядування та рішенням суб’єкта права власності на таку передачу. З комунальної в державну власність передача об’єктів здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських рад. Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію.

Територіальні громади можуть передавати в державну власність об’єкти соціальної інфраструктури, що надають послуги особливого характеру членам різних територіальних громад (санаторії, диспансери, бази відпочинку); музеї, пам’ятки історії, при дослідженні яких було виявлено загальнонаціональну цінність; фінансово витратні об’єкти тощо. Ініціатива щодо передачі об’єктів з комунальної у державну власність може виходити і від місцевих органів виконавчої влади, з якою вони звертаються до сільських, селищних, міських рад — щодо об’єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад; районних, обласних рад — щодо об’єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад. Після отримання згоди (рішення ради) органу місцевого самоврядування на передачу об’єкта з комунальної у державну власність місцевий орган виконавчої влади направляє її до органу центральної виконавчої влади. У свою чергу, останній подає пропозиції щодо передачі об’єкта до Мінекономрозвитку.

Мінекономрозвитку на підставі внесених пропозицій готує і у місячний термін подає за погодженням з Мінфіном, Фондом держмайна проекти відповідних рішень Кабміну. Після прийняття рішення урядом орган, уповноважений управляти держмайном, який приймає об’єкт, створює комісію з питань передачі, яка фактично приймає майно.

Крім того, КМУ видав постанову «Деякі питання безоплатної передачі основних засобів» від 23.02.2011 р. № 145, у п. 1 якої зазначив, що з 01.04.2011 р. безоплатна передача основних засобів (далі — ОЗ) здійснюється платникові податку на прибуток з метою їх експлуатації за рішенням центральних органів виконавчої влади у порядку, визначеному Законом № 147 і постановою № 1482 (ср. ). Враховуючи, що зазначена безоплатна передача може відбутися шляхом передачі ОЗ бюджетних установ до підприємств, у яких єдиний суб’єкт управління, така господарська операція є законною при дотриманні вимоги щодо наявності відповідного рішення.

Що стосується передачі майна в межах власника комунального майна, то слід зазначити таке. Власниками комунального майна, як було зазначено вище, є територіальні громади, віднесені Законом № 280 до первинних суб’єктів місцевого самоврядування. Комунальні ж бюджетні установи виступають балансоутримувачами комунального майна (суб’єктами господарювання) з відповідними речовими правами, визначеними власником (або уповноваженим ним суб’єктом управління). Тому передача такого майна за рішенням ради від однієї комунальної установи іншій — це передача з балансу одного балансоутримувача на баланс іншого, але в межах одного і того ж власника. Передача майна між різними власниками комунального майна (територіальними громадами) здійснюється відповідно до законодавства, але обов’язково за їх рішенням.

Зазначений короткий огляд законодавчої бази підготовлено як підказку для бухгалтерів стосовно розуміння ними ідеології управління майном бюджетної установи (розподіл повноважень між суб’єктами управління та господарювання, визначення «майна», підстави для безоплатної передачі-прийняття майна тощо, що впливатиме на правильність відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку).

Висновки для бухгалтера щодо схеми управління майном бюджетної установи у частині безоплатної передачі-отримання майна за рішенням

Таким чином, можна зробити наступні узагальнюючі висновки, які слід знати бухгалтеру у випадках безоплатної передачі-отримання майна за рішенням суб’єкта управління:

1) бюджетна установа як суб’єкт господарювання може мати різне майно (певний перелік об’єктів, що обліковується на балансі), яке залежно від його виду може перебувати в управлінні різних суб’єктів управління одного власника (головний суб’єкт і уповноважені органи управління), виходячи з вимог законодавства. Як наслідок, передача об’єктів державної та/або комунальної власності залежно від виду майна (об’єкта) передбачає різні підходи щодо узгодження цієї процедури, виходячи з вимог законодавства і повноважень суб’єкта управління та уповноважених органів управління. Але при оформленні цих процедур, що є важливим для бухгалтера, є обов’язковість надання засвідчених в установленому порядку копії балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів та звіту про дебіторську та кредиторську заборгованість за останній календарний рік і на останню звітну дату;

2) об’єкти державної та комунальної власності, які можуть бути об’єктами безоплатної передачі, визначено у п. 2 Положення № 1482, а у його п. 4 встановлено, за рішенням яких конкретно органів здійснюється така передача;

3) порядок передачі об’єктів комунальної власності за їх видами і визначення органів, які можуть приймати рішення з цього приводу в межах однієї або декількох територіальних громад, приймається власниками комунального майна.

Крім того, відображенню у бухгалтерському обліку господарських операцій із передачі-прийняття майна передує низка заходів, що забезпечують їх законність і обґрунтованість, а саме:

— ініціатива щодо передачі-прийняття об’єктів права державної/комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним/комунальним майном, або самоврядних організацій залежно від підстав і видів майна;

— погодження щодо здійснення заходу із передачі-прийняття майна з відповідними власниками (головним суб’єктом управління, уповноваженими органами управління), органами державної влади та/або місцевого самоврядування, які наділені відповідними повноваженнями, залежно від видів майна — об’єктів права з доданням документів, визначених нормативно-правовими актами або рішеннями;

— передача-отримання об’єктів права державної/комунальної власності здійснюється комісіями за рішенням у вигляді розпорядчого документа (постанова Кабміну, та/або наказ суб’єкта управління, та/або рішення сесії тощо) відповідних власників (головних суб’єктів управління, уповноважених органів управління), у тому числі щодо суб’єкта господарювання, який буде управляти майном в межах наданих їм речових прав (оперативного управління, господарського відання);

— передача здійснюється комісією, оформляється актом приймання-передачі за встановленою формою оформлення і затверджується органом, який створив комісію, з доданням документів, перелік яких залежить від виду майна. Наприклад, якщо мова йде про нерухоме майно, то необхідне підтвердження щодо реєстрації (переоформлення) речового права на відповідний об’єкт;

— повідомлення тими органами, до сфери управління яких передано державне майно, з дня затвердження акта приймання-передачі у двотижневий строк про таку передачу органам державної статистики, державної податкової служби, фінансовим органам, Фонду державного майна для внесення відомостей до Єдиного реєстру об’єктів державної власності, відповідним органам охорони культурної спадщини (стосовно об’єктів культурної спадщини, що є пам’ятками) та Мінекономрозвитку (стосовно об’єктів, передача яких здійснюється за рішенням Кабміну), інші органи залежно від належності об’єкта до відповідної власності;

— закріплення у двотижневий строк нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна за відповідною бюджетною установою на праві оперативного управління (господарського відання в окремих визначених законодавством випадках).

Хто веде облік майна і який?

Відповідно до п. 11 ст. 6 Закону № 185 уповноважені органи управління (міністерства, інші органи виконавчої влади) ведуть облік лише об’єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні і передані суб’єктам господарювання (бюджетним установам) на праві оперативного управління (господарського відання). Наприклад, по об’єктах нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного держмайна за рішенням Кабміну облік ведеться Фондом держмайна відповідно до Положення про Єдиний реєстр об’єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 14.04.2004 р. № 467.

Пунктом 6 цього Положення передбачено, що до Реєстру вносяться відомості на підставі бухгалтерської і статистичної звітності бюджетних установ та балансоутримувачів.

Аналогічний підхід до розподілу повноважень з управління комунального майна, організації обліку майна та відображення його у звітності може бути закладений у рішеннях, прийнятих відповідними органами місцевого самоврядування, виходячи із їх повноважень, встановлених Законом № 280.

Безоплатна передача-прийняття майна у разі реорганізації, ліквідації бюджетної установи

Інший приклад безоплатної передачі-прийняття майна за рішенням суб’єкта управління, який набув останнім часом актуальності для бюджетної сфери, пов’язаний із реорганізацією або ліквідацією бюджетних установ. На яку нормативно-правову базу слід спиратися бухгалтеру бюджетної установи, щоб здійснити цей захід законно?

Відповідно до ст. 104 ЦКУ та ст. 59 ГКУ діяльність юридичної особи припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Що у цих випадках треба робити з майном бюджетної установи після її реорганізації або ліквідації?

Особливістю бюджетного процесу є те, що у разі прийняття таких управлінських рішень майно (у тому числі якщо воно залишилось після ліквідації) повинно бути безоплатно передано тими установами, які реорганізуються або ліквідуються, і прийнято (отримано) новим державним органом або правонаступником. Зазначене правило встановлено ч. 10 ст. 51 БКУ, що виключає ситуацію пропажі (зникнення) державного або комунального майна.

Порядок утворення, реорганізація та ліквідація міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та організацій, утворених ними, регулюється ГКУ, Законом № 755 та постановою № 1074.

Відповідно до ст. 33 Закону № 755 юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

При цьому слід зазначити, що орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади (п. 4 постанови № 1074).

Відповідно до пп. 7, 8 Порядку здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою № 1074, майнові права та обов’язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу — згідно з розподільчим балансом.

У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. При цьому Кабмін приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб’єкта управління установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

А внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов’язки якого переходять його правонаступникам.

Аналогічно, у зв’язку із реалізацією реформи децентралізації влади і відповідно до ч. 3, 4 розд. II Закону № 157 об’єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов’язків територіальних громад, що об’єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об’єднаною територіальною громадою. При цьому у разі об’єднання всіх територіальних громад одного району в одну об’єднану територіальну громаду все майно спільної власності територіальних громад такого району є комунальною власністю об’єднаної територіальної громади, а пов’язані з таким майном права та обов’язки належать об’єднаній територіальній громаді з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об’єднаною територіальною громадою. Наступний крок — здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб — сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об’єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об’єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи — сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об’єднаної територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи — сільські, селищні, міські ради припиняються у порядку, визначеному цим Законом.

Тобто, як бачимо, для всіх бюджетних установ, незалежно від належності їх до державного або відповідного місцевого бюджету, діють єдині правила при прийнятті рішення суб’єкта управління щодо їх реорганізації або ліквідації: майно повинно бути безоплатно передано або правонаступнику, або новому державному органу, які повинні їх прийняти безоплатно і відобразити у бухгалтерському обліку та звітності за правилами, встановленими у відповідних НП(С)БОДС.

Бухгалтерський облік з передачі- отримання майна за рішенням: зміни власного капіталу та активів

Передача-отримання майна бюджетними установами за управлінськими рішеннями відповідних суб’єктів управління не прирівнюються до його відчуження або придбання, тому рахунки доходів і витрат не беруть участь у відображенні цих операцій в обліку.

Звичайно, у загальному випадку, наприклад при відчуженні майна шляхом його продажу (зокрема й ОЗ), продавець повинен отримати хоч якусь компенсацію за передані активи. У нашому випадку жодна зі сторін не може бути визначена як покупець, а відтак, цю операцію не можна прирівняти до продажу.

Так, у результаті управлінських рішень щодо управління майном: передачі-отримання, реорганізації, ліквідації бюджетних установ правонаступник обліковує майно та джерела його утворення шляхом приєднання до свого вступного сальдо на день приймання за даними відповідних рахунків бухгалтерського обліку.

Зверніть увагу! Безоплатне отримання майна за рішенням суб’єкта управління не можна прирівнювати до надходжень у натуральній формі спецфонду відповідного бюджету, як це прийнято при благодійництві, оскільки бюджетна установа (суб’єкт господарювання) не може бути благодійником відповідно до законодавства. А для суб’єкта управління, в межах якого була здійснена передача-прийняття об’єкта майна, відбувається лише зміна суб’єкта господарювання цього майна без зміни виду майна та його вартості (якщо не було супутніх витрат у ході його передачі-отримання).

Зазначений факт підтверджується нормами відповідних національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та звітності в державному секторі.

Так, згідно з п. 4 розд. I НП(С)БОДС 101 доходами вважається збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників), а витратами — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками).

Тобто а ні для того, хто передає безоплатно майно, не передбачається компенсація за нього і отримання доходу (збільшення активів) та зміна зобов’язань, а ні для того, хто отримав майно, не передбачається його оплата або збільшення зобов’язань. Тож якщо не визнається дохід від безоплатної передачі основних засобів за рішенням суб’єкта управління — немає і витрат від такої операції.

До того ж положення пп. 157.2 — 157.7 ст. 157 ПКУ дають вичерпний перелік джерел фінансування діяльності неприбуткових організацій, що звільняються від оподаткування. У коментарях до цих статей наведено перелік доходів, які вони можуть отримувати. Доходів, отриманих у результаті прийнятих рішень суб’єктами управління від передачі майна, не існує.

Тобто вищезазначені винятки передбачають застосування інших бухгалтерських рахунків для відображення цих операцій. Для визначення таких рахунків звернемося до нових правил, які набули чинності з 1 січня 2017 року.

Так, у п. 7 розд. V НП(С)БОДС 101 щодо визнання статей балансу визначено, що власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять до його зміни.

У нашому випадку: або отримання, або передача майна (наприклад, ОЗ) за рішенням відповідного суб’єкта управління призведе, крім зміни внесеного капіталу (його збільшення або зменшення), відповідно, і до зміни в активах бюджетних установ.

Причини змін внесеного капіталу розкрито у Порядку № 1219 щодо призначення субрахунку 5111 «Внесений капітал розпорядникам бюджетних коштів» рахунку «Внесений капітал», зокрема: збільшення власного капіталу відображається внаслідок оприбуткування активів, закріплених на праві оперативного управління за розпорядником бюджетних коштів, за рішенням органу управління, у одного розпорядника бюджетних коштів і, відповідно, в іншого при вибутті основних засобів відбудеться зменшення капіталу.

У цьому випадку після того, як відбудеться безоплатна передача-отримання майна (зокрема, ОЗ), що оформляється комісією актом приймання-передачі за встановленою формою і затверджується органом, який створив комісію, повинні бути зроблені такі бухгалтерські проводки:

Зверніть увагу! При безоплатному отриманні об’єкта, наприклад основного засобу, не застосовується субрахунок 1311 «Капітальні інвестиції в основні засоби» (за «старим» планом рахунків — субрахунок 141) та субрахунок 5411 «Цільове фінансування розпорядників бюджетних коштів» (за «старим» планом рахунків — субрахунок 402 «Фонд у незавершеному капітальному будівництві»).

Такий підхід випливає із призначення рахунка 13 «Капітальні інвестиції», на якому «збираються» витрати суб’єкта державного сектору лише на придбання або створення необоротних активів. А в разі безоплатного отримання ОЗ за рішенням суб’єкта управління бюджетна установа таких видатків за рахунок бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, не здійснює (тобто не формує первісну вартість об’єкта із капітальних і поточних витрат, оскільки вона вже була сформована при придбанні (створенні) об’єкта суб’єктом господарювання, що їх передав).

Лише у випадках, коли у процесі передачі-прийняття майна (об’єктів) у його одержувача виникають супутні витрати (зокрема, на транспортування, установку, монтаж, налаштування тощо), вони збираються на субрахунках за дебетом субрахунку 1311 та кредитом субрахунку 5411. А вже після введення в експлуатацію об’єктів слід збільшити їх первісну вартість та внесений капітал на суму супутніх витрат за дебетом рахунка 10 та кредитом субрахунку 1311 і водночас здійснити другий запис за дебетом субрахунку 5411 та кредитом субрахунку 5111.

Також виникає запитання: за якою вартістю слід відображати майно у випадку його отримання або передачі, оскільки воно обов’язково повинно мати вартісне визначення? Відповідь є у НП(С)БОДС 121 і методичних рекомендаціях до нього.

Так, відповідно до п. 8 розд. II НП(С)БОДС 121 первісна вартість основних засобів, отриманих безоплатно від суб’єктів бухгалтерського обліку в державному секторі, дорівнює первісній (переоціненій) вартості основних засобів суб’єкта бухгалтерського обліку в державному секторі, що їх передав, з урахуванням витрат, передбачених п. 5 цього розділу, з наведенням нарахованої суми зносу. При цьому передбачається, що основні засоби повинні передаватися разом із первинними документами (чи їх копіями), або обліковими регістрами (чи їх копіями), або іншими документами, в яких зазначено вартість придбання (створення) основних засобів.

У разі якщо об’єкт основних засобів отримано безоплатно (у випадках, передбачених законодавством) від інших юридичних осіб — суб’єктів господарювання за рішенням суб’єкта управління, визначення первісної вартості буде залежати від наявності або відсутності достовірної інформації про основні засоби, що більш детально розкрито у розд. ІІІ Методрекомендацій ОЗ, які узагальнено можна представити так:

1) у разі відсутності достовірної інформації — за справедливою вартістю на дату отримання з урахуванням витрат, що формують первісну вартість об’єкта. У такому випадку постає питання про необхідність залучення до такої оцінки суб’єкта оціночної діяльності, про що зазначено у ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-III, який зобов’язує проводити обов’язкову переоцінку основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

2) у разі наявності достовірної інформації — за первісною (переоціненою) вартістю, за якою основні засоби обліковувались у сторони, що їх передала, з урахуванням нарахованої суми зносу за повну кількість календарних місяців їх перебування в експлуатації.

Наприклад, у цих випадках мова може йти про майно державних або комунальних підприємств, яке передається безоплатно за рішенням суб’єкта управління підвідомчим йому бюджетним установам.

Тобто з урахуванням вищевикладеного і залежно від обставин, видів майна і встановлених правил щодо їх передачі-прийняття, бухгалтер бюджетної установи повинен отримати пакет первинних і підтвердних документів про передане (або отримане) майно для здійснення бухгалтерських проводок зазначених господарської операцій відповідно до вимог НП(С)БОДС.

Зверніть увагу! Відповідно до нового законодавства ( п. 3 розд. VIII НП(С)БОДС 101) набувачі (бюджетні установи) безоплатно переданого (отриманого) майна розкривають інформацію про зміни у складі власного капіталу, пов’язані з наданням або вилученням активів за рішенням власника, у Звіті про власний капітал.

Нормативні документи

БКУ — Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI.

ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Закон № 185 — Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р. № 185-V.

Закон № 147 — Закон України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.98 р. № 147/98-ВР;

Закон № 3166 — Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VI;

Закон № 280 — Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР;

Закон № 5073 — Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 р. № 5073-VI.

Закон № 755 — Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV.

Закон № 157 — Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» від 05.02.2015 р. № 157-VIII.

Постанова № 1074 — постанова КМУ «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» від 20.10.2011 р. № 1074.

Постанова № 1482 — постанова КМУ «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 21.09.98 р. № 1482.

Порядок № 1219 — Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затверджений наказом Мінфіну від 29.12.2015 р. № 1219.

НП(С)БОДС 101 — Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 101 «Подання фінансової звітності», затверджене наказом Мінфіну від 28.12.2009 р. № 1541.

НП(С)БОДС 121 — Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби», затверджене наказом Мінфіну від 12.10.2010 р. № 1202.

Методрекомендації ОЗ — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів суб’єктів державного сектору, затверджені наказом Мінфіну від 23.01.2015 р. № 11.