(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 38
  • № 37
  • № 36/1
  • № 36
  • № 35
  • № 34
  • № 33
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
5/14
Бюджетна бухгалтерія
Бюджетна бухгалтерія
Жовтень , 2017/№ 39

Фінансове забезпечення закладів освіти під призмою нового Закону про освіту

Як зазначило Міносвіти на своєму офіційному сайті: «Прийнятий документ — це шанс для нашої системи освіти до змін, адже без нових можливостей, закладених у Закон, розвиток був би неможливий. Однак попереду багато копіткої роботи». Новий Закон про освіту приніс багато змін для освітян. Деякі з них торкнулися і питань фінансування освітніх закладів. Саме таким питанням і присвячено цю статтю.

ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Почнемо із державного забезпечення фінансування закладів освіти.

Якщо за попереднім Законом № 1060 держава забезпечувала бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність, то за новим Законом № 2145 держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 % валового внутрішнього продукту.

Як бачимо, відсоток зменшився, але робити висновки щодо зменшення державного забезпечення бюджетних асигнувань на освіту не слід.

Національний дохід відрізняється від валового внутрішнього продукту на сальдо (різницю між грошовими надходженнями і витратами) зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експорту та імпорту товарів і послуг, сальдо оплати праці чужоземних працівників і сальдо переведення прибутків від вивезеного за кордон капіталу.

При цьому національний дохід може бути меншим чи більшим за валовий внутрішній продукт залежно від знаку сальдо.

Як і раніше, фінансування здійснюється за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством.

Залучення коштів від надання платних послуг

Важливим і цікавим є п. 3 ст. 78 Закону № 2145. У цьому пункті зазначено, що державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабмін. Але при цьому засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, визначеного Кабміном.

Тобто що ми маємо? Основним нормативним документом для визначення видів платних послуг на сьогодні є Перелік № 796 (ср. 025069200). Але водночас засновники закладів освіти мають право дозволити до надання і інші види платних послуг, не передбачені цим Переліком. Це дуже важливо, адже раніше відходити від вимог цього Переліку було неможливо. «Шаг вправо, шаг вліво — розстріл», а точніше — всі кошти, які були отримані навчальними закладами за види платних послуг, які не передбачені Переліком № 796, підлягали перерахуванню до бюджету. Тепер же, наприклад, міська рада як засновник може розширити перелік видів платних послуг, які можуть надавати школи, створені такою радою.

Фінансування освіти з різних бюджетів та надання освітньої субвенції

Як відомо, Конституція закріплює право громадян України на отримання безкоштовної дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Ця норма прописана у ст. 53 Конституції.

Фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Держава може сприяти розвитку дошкільної та позашкільної освіти шляхом надання відповідних освітніх субвенцій (п. 5 ст. 78 Закону № 2145).

Поки що субвенції на дошкільну та позашкільну освіту у держбюджеті не передбачалися. І, як свідчить проект Закону про держбюджет на 2018 рік, який доступний на момент написання статті на сайті www.rada.gov.ua, у наступному році такі субвенції також не заплановані.

Фінансування здобуття повної загальної середньої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі шляхом надання освітніх субвенцій місцевим бюджетам, коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.

Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Це передбачено ст. 53 Конституції.

Саме на здобуття загальної середньої освіти виділяється субвенція із державного бюджету місцевим бюджетам. Умови надання та використання такої субвенції передбачені Порядком № 6.

Відповідно до умов цього Порядку освітня субвенція спрямовується на оплату праці з нарахуваннями педагогічних працівників таких типів навчальних закладів:

1) загальноосвітні навчальні заклади усіх ступенів;

2) шкільні відділення навчально-виховних комплексів «дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад»;

3) спеціалізовані школи (школи-інтернати), включаючи школи-інтернати з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів для поглибленої підготовки дітей у галузі науки і мистецтв, фізичної культури і спорту, інших галузях, ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою; ліцеї (ліцеї-інтернати); гімназії (гімназії-інтернати); колегіуми (колегіуми-інтернати);

4) вечірні (змінні) школи;

5) загальноосвітні навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні санаторні школи-інтернати; спеціальні загальноосвітні школи-інтернати; загальноосвітні навчальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крім дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей та сімей патронатних вихователів);

6) спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку, навчально-реабілітаційні центри;

7) професійно-технічні навчальні заклади державної та комунальної власності в частині забезпечення видатків на здобуття повної загальної середньої освіти, а саме на оплату праці з нарахуваннями викладачів, які викладають предмети згідно з Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, затвердженим постановою № 1392.

Тож на сьогодні освітня субвенція спрямовується лише на фінансування загальної середньої освіти і лише на видатки по заробітній платі педагогічних працівників.

Нагадаємо: до 2017 року освітня субвенція спрямовувалася на оплату поточних видатків. З 2017 року згідно із Законом № 1789 освітня субвенція спрямовується не на оплату усіх поточних видатків перелічених у ст. 1032 БКУ типів навчальних закладів, а лише на оплату праці з нарахуваннями педагогічних працівників у таких типах навчальних закладів.

У складі зазначеної субвенції передбачається резерв коштів, обсяг якого не може перевищувати 1 % загального обсягу субвенції.

Кабмін за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету здійснює розподіл резерву освітньої субвенції та може визначати напрями використання таких коштів.

Як визначено у п. 6 ст. 78 Закону № 2145, порядок розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами визначається згідно з формулою, в основі якої лежить кількість здобувачів освіти, які навчаються на відповідній території, з урахуванням таких факторів:

— рівень освіти;

— категорія території, на якій розташований заклад освіти;

— наявність здобувачів освіти з особливими освітніми потребами;

— особливості навчання здобувачів освіти з національних меншин;

— необхідність підвезення здобувачів освіти до закладу освіти та у зворотньому напрямку;

— інших факторів.

Тож чекаємо на те, що відповідно до вищезазначених норм Закону № 2145 підхід до надання освітньої субвенції зміниться.

Тим паче що п. 2 ст. 79 цього Закону визначено, що фінансування освітньої діяльності з державного бюджету може здійснюватися шляхом надання освітніх субвенцій, які відповідно до БКУ та Закону про Держбюджет на відповідний рік можуть спрямовуватися на:

— здобуття повної загальної середньої освіти;

— здобуття професійної (професійно-технічної) освіти;

— здобуття освіти на інших рівнях освіти;

— здобуття спеціалізованої освіти;

— здобуття позашкільної освіти;

— здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами;

— підвищення кваліфікації педагогічних працівників;

— інші цілі.

Фінансування професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти здійснюється за рахунок коштів держбюджету, в тому числі шляхом надання відповідних освітніх субвенцій, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Витрати, що покриваються за рахунок відповідних освітніх субвенцій, визначаються спеціальним законом.

На сьогодні, як ми вже зазначали вище, освітня субвенція спрямовується на фінансування професійно-технічної освіти лише в частині забезпечення видатків на здобуття повної загальної середньої освіти.

Тепер щодо фінансування вищої і післядипломної освіти. Як зазначено у п. 8 ст. 78 Закону № 2145, фінансування вищої і післядипломної освіти здійснюється за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Особлива увага приділена Законом № 2145 підвищенню кваліфікації педагогічних працівників. Тож давайте розглянемо, як воно має фінансуватися.

Підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників в обсязі, визначеному законодавством, здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів.

Обсяг коштів, що додатково виділяються з державного бюджету на підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників державних закладів освіти, не може бути меншим 2 % фонду заробітної плати цих працівників.

Обсяг коштів, що додатково виділяються з державного бюджету на підвищення кваліфікації педагогічних працівників, заробітна плата яких виплачується за рахунок освітньої субвенції, не може бути меншим 2 % відповідної освітньої субвенції.

Обсяг коштів, що додатково виділяються з місцевих бюджетів на підвищення кваліфікації інших педагогічних і науково-педагогічних працівників комунальних закладів освіти, не може бути меншим 2 % фонду заробітної плати цих працівників.

Тепер давайте підсумуємо і чітко визначимо, які видатки на освіту і з яких бюджетів здійснюються згідно з БКУ.

Для зручності наведемо цю інформацію у таблиці.

Вид бюджету

Підстава

Вид видатків

Державний бюджет

ч. 7 п. 1 ст. 87 БКУ

а) загальна середня освіта:

— загальноосвітні спеціалізовані школи (школи-інтернати), ліцей (гімназія) — інтернат державної власності згідно з переліком, визначеним КМУ;

— загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічна освіта (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах державного замовлення у професійно-технічних навчальних закладах соціальної реабілітації та адаптації державної власності, а також за професіями загальнодержавного значення, перелік яких затверджується КМУ);

в) вища освіта (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах державної власності)*;

г) післядипломна освіта (на оплату послуг з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на умовах державного замовлення у навчальних закладах державної власності);

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим КМУ;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим КМУ

Бюджети міст республіканського АР Крим та обласного значення, районні бюджети, бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад

ч. 2 п. 1 ст. 89 БКУ

а) дошкільна освіта;

б) загальна середня освіта: загальноосвітні навчальні заклади (у тому числі: загальноосвітні навчальні заклади усіх ступенів, спеціалізовані школи (школи-інтернати) (крім шкіл, визначених у п.п. «а» п. 7 ч. 1 ст. 87 та у п.п. «а1» п. 2 ч. 1 ст. 90 БКУ), ліцеї (ліцеї-інтернати), гімназії (гімназії-інтернати), колегіуми (колегіуми-інтернати) (крім загальноосвітніх навчальних закладів, визначених у п.п. «а1» п. 2 ч. 1 ст. 90 БКУ), вечірні (змінні) школи); навчально-виховні комплекси «дошкільний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад»; ст. 88 БКУ;

в) навчальні заклади для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні навчальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри (якщо не менше 70 % кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячих будинків, навчально-реабілітаційних центрів припадає на територію відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї та сім’ї патронатних вихователів;

г) інші державні освітні програми;

ґ) вища освіта (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах I — IV рівнів акредитації державної та комунальної власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів);

д) позашкільна освіта;

е) професійно-технічна освіта з бюджетів міст обласного значення — обласних центрів (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах регіонального замовлення у професійно-технічних та інших навчальних закладах державної та/або комунальної власності, які розташовані на території зазначених міст)

Обласні бюджети

ч. 2 п. 1 ст. 90 БКУ

а) загальна середня освіта для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, загальноосвітні санаторні школи-інтернати; загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні навчальні заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри (крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячих будинків, навчально-реабілітаційних центрів, визначених у п.п. «в» п. 2 ч. 1 ст. 89 БКУ, та дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей і сімей патронатних вихователів);

а1) загальна середня освіта: спеціалізовані школи (школи-інтернати) державної власності (крім шкіл, визначених у п.п. «а» п. 7 ч. 1 ст. 87 БКУ), а також загальноосвітні навчальні заклади: спеціалізовані школи-інтернати, ліцеї-інтернати, гімназії-інтернати, колегіуми-інтернати, якщо не менше 70 % кількості учнів, які здобувають освіту у відповідному загальноосвітньому навчальному закладі, є жителями населених пунктів, розташованих на території області (крім населеного пункту, де розташований такий заклад);

б) професійно-технічна освіта (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах регіонального замовлення у професійно-технічних та інших навчальних закладах державної та/або комунальної власності (крім закладів, визначених у п.п. «е» п. 2 ч. 1 ст. 89 БКУ);

в) вища освіта (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах регіонального замовлення у вищих навчальних закладах комунальної власності, а також на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах державної власності за переліком, визначеним КМУ)**;

г) післядипломна освіта (на оплату послуг з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на умовах регіонального замовлення);

ґ) позашкільна освіта (заходи і заклади національного, державного та обласного значення з позашкільної роботи з дітьми);

д) інші державні освітні програми

* З 01.01.2018 р. ці видатки будуть звучати так: «на вищу освіту (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах державного замовлення у вищих навчальних закладах III — IV рівнів акредитації (університетах, академіях, інститутах) державної власності)» згідно із змінами, внесеними Законом № 79 та Законом № 1789.

** З 01.01.2018 р. ці видатки будуть звучати так: «на вищу освіту (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах державного та/або регіонального замовлення у вищих навчальних закладах державної та/або комунальної власності» згідно із змінами, внесеними Законом № 79 та Законом № 1789.

Крім зазначених видатків, держава здійснює фінансування освіти осіб з особливими освітніми потребами за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі визначеного для таких осіб обсягу коштів закладу освіти, який обрала особа з особливими освітніми потребами та її батьки (п. 9 ст. 78 Закону № 2145).

При цьому фінансування у встановленому Кабміном порядку додаткових психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг, а також придбання спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, визначених індивідуальною програмою розвитку особи з особливими освітніми потребами, здійснюється за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, коштів місцевих бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.

Також зазначимо, що державні і комунальні заклади освіти мають право розміщувати власні надходження на поточних рахунках, тимчасово вільні кошти — на депозитах у банках державного сектору, а також самостійно розпоряджатися надходженнями від зазначених коштів з метою провадження діяльності, передбаченої установчими документами (п. 12 ст. 78 Закону № 2145).

Фінансування приватних шкіл

Також звернемо увагу на наступну нову цікаву норму, прописану у п. 10 ст. 78 Закону № 2145: держава здійснює фінансування здобуття особою загальної середньої освіти у приватному або корпоративному закладі освіти, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі такому закладу освіти цільового обсягу коштів у розмірі фінансового нормативу (з урахуванням відповідних коригуючих коефіцієнтів) бюджетної забезпеченості одного учня, який здобуває повну загальну середню освіту, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Іншими словами приватним загальноосвітнім школам буде надаватися фінансування на утримання учнів з розрахунку нормативу на одного учня, виходячи з норм, встановлених для бюджетних шкіл.

Так, наприклад, якщо фінансовий норматив бюджетної забезпеченості одного учня на 2017 рік становить 9981,609 грн., то в місяць на одного учня доводиться 1109,07 грн. (9981,609 грн. : 9 міс.). Тож до приватних загальноосвітніх закладів будуть на одного учня в місяць надаватися бюджетні кошти в розмірі 1109,07 грн. Так, якщо навчання у приватній загальноосвітній школі коштує 4500 грн. на місяць, то батьки учня заплатять 3390,93 грн., а 1109,07 грн. буде покрито бюджетними коштами.

Зверніть увагу: йдеться лише про приватні школи, які мають ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти.

Відповідно до п. 1 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2145 таке фінансування приватних шкіл почнеться з 1 січня 2019 року.

ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ТА УСТАНОВ ОСВІТИ

Закон № 2145 визначає наступні джерела для здійснення фінансово-господарської діяльності закладів та установ освіти:

— державний бюджет;

— місцеві бюджети;

— плата за надання освітніх та інших послуг відповідно до укладених договорів;

— плата за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані на замовлення підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб;

— доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, — цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

— гранти вітчизняних і міжнародних організацій;

— дивіденди від цінних паперів, відсотки від депозитів і розміщення коштів спеціального фонду на поточних рахунках банків державного сектору;

— добровільні внески у вигляді коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб;

— інші джерела, не заборонені законодавством.

Плата за навчання

Як зазначено у ст. 79 Закону № 2145 плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації здобувачів освіти, за надання додаткових освітніх послуг встановлюється навчальними закладами у гривні.

При цьому для здобувачів освіти — нерезидентів України плата може встановлюватися в іноземній валюті.

Розмір та умови плати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором.

До речі, раніше існувала форма Типового договору про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами, яка була затверджена наказом № 183. Але з 23.02.2016 р. ця форма була скасована.

На сьогодні існує лише типова форма договору для вищих навчальних закладів. Так, Типовий договір про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою затверджено постановою № 634.

Плата може вноситися за весь строк навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частинами — щомісяця, щосеместру, щороку.

Заклад освіти має право змінювати плату за навчання (в частині залишку несплаченої суми) у порядку, передбаченому договором, не більше одного разу на рік і не більш як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік.

Договір укладається між закладом освіти і здобувачем освіти (його законними представниками) та/або юридичною чи фізичною особою, яка здійснює оплату.

Розпорядження коштами навчальних закладів

Відповідно до ст. 79 Закону № 2145 бюджетні асигнування на освіту, включаючи кошти освітніх субвенцій, позабюджетні кошти та кошти, отримані закладом освіти як плата за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, за надання додаткових освітніх послуг, не можуть бути вилучені в дохід держави або місцевих бюджетів. Зазначені кошти спрямовуються на діяльність, визначену установчими документами закладу освіти.

Щодо коштів, отриманих як плата за послуги, нагадаємо: плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством, належить до першої підгрупи першої групи власних надходжень бюджетних установ (п. 4 ст. 13 БКУ).

Витрачати кошти цієї підгрупи навчальні заклади мають право на покриття витрат, пов’язаних з організацією та наданням послуг, що вони надаютьзгідно з основною діяльністю.

Також важливим моментом є те, що кошти, матеріальні та нематеріальні активи, які надходять закладам і установам освіти та науки у вигляді безповоротної фінансової допомоги, інших надходжень, добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, для провадження освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком.

У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування закладів освіти, підприємств, установ, організацій системи освіти не зменшуються.

Тобто незалежно від того, скільки коштів навчальні заклади отримають від надання платних послуг, вони продовжуть отримувати асигнування на свою діяльність із бюджетів.

Заклади освіти самостійно розпоряджаються надходженнями від провадження господарської та іншої діяльності, передбаченої їхніми установчими документами.

МАЙНО НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

До майна навчальних закладів належать:

— нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо;

— майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об’єкти авторського права та/або суміжних прав;

— інші активи, передбачені законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються ЗКУ.

Нагадаємо: для того щоб оприбуткувати земельну ділянку, бухгалтер повинен мати документи, що засвідчують право власності або користування земельною ділянкою, а також звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки. Більш докладно з цього приводу читайте у матеріалі «За якою вартістю зарахувати земельну ділянку на баланс» (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2017, № 38, с. 12).

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, установлених законом.

Зауважимо, що об’єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Кошти, отримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби.

Заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду.

Тут не буде зайвим нагадати: відповідно до п. 3.19 ДСанПіН 5.5.2.008-01 здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов’язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Усі кошти, отримані від оренди нерухомого майна державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цього закладу освіти.

Такі кошти відповідно до п. 4 ст. 13 БКУ належать до третьої підгрупи першої групи власних надходжень бюджетних установ. Кошти цієї підгрупи можна витрачати на утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ.

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО

Це досить нова форма співробітництва, яка раніше Законом № 1060 не була передбачена.

Давайте спочатку розберемося, що взагалі таке державно-приватне партнерство. Для цього звернемося до норм Закону № 2404.

Державно-приватне партнерство — це співробітництво між державою Україна, АР Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами — підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору.

До ознак державно-приватного партнерства належать:

1) надання прав управління (користування, експлуатації) об’єктом партнерства або придбання, створення (будівництво, реконструкція, модернізація) об’єкта державно-приватного партнерства з подальшим управлінням (користуванням, експлуатацією), за умови прийняття та виконання приватним партнером інвестиційних зобов’язань відповідно до договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства;

2) довготривалість відносин (від 5 до 50 років);

3) передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства;

4) внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону № 2404 визначення приватного партнера для укладення договору (договорів) у рамках державно-приватного партнерства здійснюється виключно на конкурсних засадах, крім випадків, передбачених законом.

Якщо говорити про сферу освіти, то державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки може передбачати:

— спільне фінансування закладів освіти, а також юридичних і фізичних осіб, які провадять освітню діяльність;

— утворення та/або спільне фінансування і розвиток баз практичної підготовки;

— утворення та/або спільне фінансування і експлуатацію інноваційних підприємств (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) на базі існуючих закладів освіти;

— розроблення і розвиток сучасних технологій освіти, навчання;

— професійно-практичну підготовку;

— запровадження спільних програм фінансування підготовки фахівців тощо;

— здійснення заходів щодо соціального захисту та поліпшення житлових умов працівників системи освіти та здобувачів освіти.

За чий же рахунок здійснюється державно-приватне партнерство? Так, згідно із ст. 81 Закону № 2145 фінансування такого партнерства у сфері освіти може здійснюватися за рахунок:

— фінансових ресурсів приватного партнера;

— фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку;

— коштів державного та місцевих бюджетів;

— інших джерел, не заборонених законодавством.

До речі, майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до ст. 81 Закону № 2145, тобто використане в рамках державно-приватного партнерства.

При цьому рухоме та/або нерухоме державне та/або комунальне майно, у тому числі земельні ділянки, передані приватному партнерові в управління, не може бути предметом застави, стягнення.

Також таке майно не може бути джерелом погашення боргу, і щодо нього не можуть вчинятися будь-які дії, наслідком яких може бути припинення державної чи комунальної власності на відповідні об’єкти.

Нормативні документи

Конституція — Конституція України від 28.06.96 р. № 254/к-96-ВР.

БКУ — Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI.

ЗКУ — Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III.

Закон № 1060 — Закон України «Про освіту» від 23.05.91 р. № 1060-XII.

Закон № 2145 — Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р. № 2145-VIII.

Закон № 1789 — Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 р. № 1789-VIII.

Закон № 79 — Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 р. № 79-VIII.

Закон № 2404 — Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 р. № 2404-VI.

Постанова № 1392 — постанова КМУ «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти» від 23.11.2011 р. № 1392.

Постанова № 634 — постанова КМУ «Про затвердження Типового договору про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою» від 19.08.2015 р. № 634.

Перелік № 796 — Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджений постановою КМУ від 27.08.2010 р. № 796.

Порядок № 6 — Порядок та умови надання освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, затверджений постановою КМУ від 14.01.2015 р. № 6.

Наказ № 183 — наказ МОН «Про затвердження Типового договору про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами» від 11.03.2002 р. № 183.

ДСанПіН 5.5.2.008-01 — Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 р. № 63.

Закон про освіту, освітні заклади, фінансове забезпечення, надання платних послуг, освітня субвенція, плата за навчання, розпорядження коштами, державно-приватне партнерство додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті