Безоплатне відчуження комунального майна: увага на особливості

У наших виданнях вже розглядалися поняття «право комунальної власності», «суб’єкт» та «об’єкт» права комунальної власності, а також було з’ясовано, що правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать ОМС (див. «Місцеве самоврядування», 2018, № 5, с. 2).

Не зайвим буде нагадати, що основними принципами володіння та користування майном територіальними громадами законодавчо було визначено саме доцільність, економність, ефективність, а також непослаблення в результаті майнових операцій економічних основ місцевого самоврядування.

Конкретно в цьому контексті спробуємо розібратися з питанням саме безоплатного відчуження комунального майна або об’єкта права комунальної власності.

Про правове підґрунтя

На нашу думку, не існує однозначної відповіді на це запитання. З одного боку, ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та ОМС, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами, з іншого — окремого законодавчого акта, який би визначав правові основи управління об’єктами комунальної власності, так і не було прийнято.

Водночас, аналізуючи норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що законодавець застосовує єдині підходи до вирішення питань володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності та об’єктами права державної власності.

Першим нормативно-правовим актом, який слід використовувати у роботі над зазначеним запитанням, є, звісно, Закон № 280. Цей Закон, зокрема, визначає, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об’єктів права комунальної власності; надання згоди на передачу об’єктів із державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об’єктів із комунальної у державну власність, а також щодо придбання об’єктів державної власності (пп. 30 та 51 ч. 1 ст. 26 Закону № 280).

Також законодавчо визначено, що доцільність, порядок та умови відчуження об’єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об’єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку (ч. 6 ст. 60 Закону № 280).

Далі йдемо в хронологічному порядку. Й другим нормативно-правовим актом, на який слід звернути увагу, є Закон № 147, який визначає основні засади передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об’єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.

На підставі зазначеного Закону було прийнято постанову № 1482, якою, зокрема, було визначено основні вимоги до подання та розгляду пропозицій щодо передачі об’єктів із комунальної у державну власність, а також утворення і роботи комісії з питань передачі об’єктів у державну власність відповідно до Закону № 147.

Наступними нормативно-правовими актами, на які слід звернути увагу, є Закон № 185, який визначає правові основи управління об’єктами державної власності, та Порядок № 803.

Відповідно до п. 2 Порядку відчуження майна — це передача права власності на майно юридичним чи фізичним особам за процедурами та у спосіб, що передбачені цим документом. Так, відповідно до пп. 4 та 13 цього Порядку відчуження майна здійснюється шляхом його продажу на аукціоні, який проводиться організатором аукціону.

07.03.2018 р. набрав чинності Закон № 2269, який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна. Так, відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону приватизація державного або комунального майна — це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Отже, аналізуючи всі вищезазначені нормативно-правові акти, можна дійти висновку, що чинне законодавство дозволяє ОМС безоплатно відчужувати майно лише у двох випадках — у державну власність та у комунальну власність іншої територіальної громади або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст.

Про реалії

У той же час практика безоплатної передачі суб’єктам господарювання комунального майна, а саме об’єктів електропостачання, є дуже поширеною. І все це, мабуть, викликано причиною: «…місцевим бюджетом не передбачено коштів для створення відокремленого структурного підрозділу для обслуговування трансформаторних підстанцій, електролабораторій, цілодобової бригади для усунення наслідків аварій в електромережах тощо…».

Не слід також забувати про те, що відповідно до норм чинного законодавства місцева рада повинна мати відповідальну особу за електрогосподарство та особу, яка буде її заміщати у разі відсутності. Особа, відповідальна за електрогосподарство споживача, повинна мати відповідну групу з електробезпеки та вищу освіту за відповідним напрямом (спеціальністю) енергетичного профілю, а також стаж роботи за цим напрямом. Працівники мають проходити періодичні навчання та перевірку знань, мати відповідну групу допуску на виконання робіт в електроустановках.

У разі відсутності особи, відповідальної за електрогосподарство, споживач (місцева рада) повинен укласти договір про надання послуг щодо обслуговування електроустановок з електропередавальною або спеціалізованою організацією.

Ураховуючи зазначене, утримання електричних мереж пов’язане із значними фінансовими витратами, не кажучи вже про кримінальну відповідальність посадових осіб місцевої ради у разі настання нещасного випадку внаслідок несвоєчасного або неякісного ремонту електроустановок, незабезпечення їх безпечної експлуатації.

Усе це є найпоширенішими підставами для місцевих рад, щоб безоплатно передавати електромережі та інше комунальне майно, залучене до сфери електропостачання, у власність обленерго.

Пов’язано це, на нашу думку, по-перше, з монопольним положенням електроенергетичних підприємств, а по-друге, із-за фрази «так завжди було».

Дійсно, ч. 2 та 3 ст. 18 Закону № 575 у редакції до 19.01.2012 р. передбачали, що фінансування капітального будівництва, реконструкції та обслуговування об’єктів, призначених для спільних потреб підприємств електроенергетики та підприємств інших галузей, провадиться за рахунок замовників (власників) та користувачів цих об’єктів. У разі якщо для створення можливості електропостачання необхідно здійснити будівництво (реконструкцію) мереж (об’єктів), які повинні бути невід’ємною частиною вже існуючих мереж (об’єктів), будівництво може провадитися згідно з технічними умовами, виданими підприємствами електроенергетики, за рахунок або силами замовників (власників) та користувачів зазначених об’єктів з подальшою передачею їх на баланс підприємств електроенергетики і відшкодуванням витрат на їх будівництво у розмірі та у порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що законодавством так і не були вирішені питання порядку передачі збудованих об’єктів електричних мереж на баланс енергопостачальників та компенсації витрат замовників на будівництво цих об’єктів, тобто об’єкти передавалися, а питання компенсації витрат взагалі не вирішувалися.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності» від 22.12.2011 р. № 4220-VI було виключено ч. 3 ст. 18 Закону № 575 (ср. ).

Але навіть у редакції до 19.01.2012 р. у Законі № 575 йшлося про передачу новостворених об’єктів (мереж), зокрема ОМС, і як наслідок — об’єктів права комунальної власності саме на баланс підприємств електроенергетики, а не у власність.

11.06.2017 р. набув чинності Закон України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 р. № 2019-VIII, який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

У зазначеному Законі, а також у Кодексі систем розподілу, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 р. № 310, жодного слова нема про обов’язкову безоплатну передачу об’єктів (мереж) до електроенергетичних підприємств.

Отже, можна сміливо стверджувати, що на сьогодні немає таких нормативно-правових актів, згідно з якими можна було б примусити передати будь-яке майно від однієї організації до іншої. Питання передачі майна, у тому числі й об’єктів права комунальної власності, може бути вирішене лише на договірній основі між сторонами.

Наостанок…

Хотілося б нагадати, що відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону № 280 від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. А ч. 5 ст. 60 цього Закону визначено, що ОМС від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності належать ОМС, а воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях ОМС, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.