Бюджетне законодавство
По-перше, визначимося, чи може взагалі бюджетна установа планувати, здійснювати видатки на будівництво, придбання (отримання) саме службового житла.
Бюджетне законодавство не містить обмежень щодо планування і здійснення капітального будівництва, придбання житла, у тому числі службового, бюджетними установами, крім застереження Державної казначейської служби, визначеного у п.п. 2 п. 2 постанови № 710, щодо здійснення платежів.
Йдеться про те, що пріоритетні і першочергові видатки здійснюються в першу чергу, а інші видатки (капітальні) — з урахуванням ресурсної забезпеченості загального фонду державного бюджету, наявних та прогнозних залишків коштів на єдиному казначейському рахунку, зареєстрованих бюджетних зобов’язань та пріоритетності проведення видатків і надання кредитів.
Більш того, існує код економічної класифікації 3121 «Капітальне будівництво (придбання) житла» відповідно до Інструкції № 333, який систематизує та деталізує за економічною характеристикою зазначені видатки, а саме:
1) видатки на капітальне будівництво нових житлових будівель та приміщень;
2) придбання житлових приміщень, об’єктів (у тому числі на вторинному ринку), житлових приміщень для військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, гуртожитків, казарм, об’єктів державного житлового фонду.
Але зверніть увагу, що у вимогах бюджетного законодавства щодо організації бюджетного процесу не виділяється термін «службове житло» як окремий об’єкт або захід. Також ви не знайдете згадки про службове житло і в методологічних документах з питань бухгалтерського обліку та звітності. А це означає, що практичні питання щодо відображення службового житла слід вирішувати у площині загальних норм і вимог іншого законодавства, які визначають ідеологію стосовно житла у відповідній галузі.
Інше законодавство
Поняття «житло» тісно пов’язане з поняттям «житловий фонд». Законодавче визначення поняття «житловий фонд» закріплено у ст. 4 ЖКУ, яка встановлює, що житлові будинки, а також жилі приміщення в інших спорудах, що розташовуються на території нашої країни, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд України відповідно до ст. 4 ЖКУ за формою власності поділяється на чотири види, один із яких стосується бюджетних установ, а саме — державний житловий фонд, який включає жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, а саме державній та комунальній формам власності.
Важливо! Згідно зі ст. 5 ЖКУ «державний житловий фонд» перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд)». І навіть якщо існує відомчий житловий фонд, житло надається за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету установи, організації, але затвердженим відповідним виконавчим органом місцевого самоврядування.
ЦКУ закріпив практично виключний перелік об’єктів, які можуть бути житлом, що, відповідно, визначає, за аналогією із цією класифікацією, і перелік службового житла. Згідно зі ст. 379 ЦКУ різновидами житла є:
1) житловий будинок;
2) квартира;
3) інші жилі приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
До того же положення ст. 380 та 382 ЦКУ розкривають характеристику житлового будинку і квартири як об’єктів права власності, а саме:
житловий будинок — це будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житловий будинок нерозривно пов’язаний із землею та іншим нерухомим майном, і тому право власності на житловий будинок містить додаткові будівлі як складники одного об’єкта (ст. 380 ЦКУ);
квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ст. 382 ЦКУ).
Житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включаються до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації.
Як житло набуває статусу службового
У межах державного житлового фонду службове житло можна виділити в окрему категорію житла, яке може формуватися різними шляхами: спорудженням квартир, нових будинків, придбанням, передачею, переобладнанням існуючих будинків і квартир інших категорій житлового фонду, переобладнання нежилих будинків і включення їх до житлового фонду, а також шляхом переведення одного житлового фонду до фонду іншого призначення з обов’язковим оформленням цього статусу за наявності на це законодавчих підстав.
Для здійснення відповідних заходів щодо оформлення житла службовим, ведення бухобліку, здійснення контролю тощо бюджетним установам в особі посадових осіб необхідно ознайомитися з нормами і вимогами відповідного законодавства, а саме: ЦКУ, ГКУ, Закону № 147, гл. 3 ЖКУ, ч. 1 ст. 30 Закону № 280, Закону № 417, Закону № 1952, Положення № 37, Положення № 377, Порядку № 1081, Порядку № 1127, іншими нормативно-правовими актами.
Із аналізу положень цих нормативно-правових актів можна зробити висновок, що термін «службове житло» невід’ємно пов’язаний із базовим терміном «житло», але має певну специфіку у набутті (втрати) статусу, режиму заселення (виселення), про що розповімо далі.
Порядок надання службового житла у відомствах, установах, організаціях може мати особливості, визначені відомчими актами, постановами Кабміну або рішеннями інших колегіальних органів. Але, затверджуючи порядки та/або здійснюючи відповідні заходи, слід звернути увагу на низку загальних вимог, які обов’язково повинні бути дотримані або враховані:
— щоб житло набуло статусу службового, відповідний орган місцевого самоврядування повинен прийняти рішення про включення житла до числа службового (ч. 1 ст. 118 ЖКУ, п. 3 розд. 1 Положення № 37);
— службове житло повинно бути вільне і придатне для постійного користування за призначенням (ст. 29 ЦКУ). Зазначений принцип також відповідає одному із основних принципів бюджетної системи України: цільовому використанню бюджетних коштів. Він передбачає затвердження відповідних видатків у бюджетних призначеннях та в кошторисі відповідної бюджетної установи з обов’язковою наявністю детальних розрахунків до нього як підтвердження визначеної мети, що передбачено абз. 7 п. 2 постанови № 228;
— службове житло призначається для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися в безпосередній близькості від їх робочого місця (п. 2 розд. 1 Положення № 37);
— службові житлові приміщення можуть бути надані лише тим категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому п. 3 розд. 1 Положення № 37, і відповідно до ст. 119 ЖКУ;
— службове житло має специфічний режим заселення і виселення наймача, членів його сім’ї, залежний від рішень роботодавця і виконавчого органу місцевого самоврядування (розд. II Положення № 37).
Загалом висновок для бюджетників можна зробити такий: до числа службового житла відносяться житлові приміщення, що збудовані за кошти відповідних бюджетів, придбані (отримані) на підставі цивільно-правових угод та/або наявні вільні жилі приміщення, статус яких змінено на службові у встановленому законом порядку і перебувають у державній чи комунальній власності.
У підтвердження зазначеного ч. 1 ст. 4 Закону № 417 встановлено, що власниками житла (наприклад, квартир у багатоквартирному будинку) можуть бути, зокрема, юридичні особи, територіальні громади, держава.
Як правило, державні органи визначають детальний порядок оформлення й отримання службового житла і перелік форм та/або документів, які повинні бути надані для оформлення цього заходу.
Головне, про ще слід пам’ятати:
1) відсутність затвердженого рішення сесії відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування не дає право вважати житло службовим, навіть якщо у розрахунках до кошторису визначено такі видатки і вони здійснювалися з посиланням у платіжних дорученнях на відповідну нормативно-правову базу;
2) та/або якщо таке рішення прийняте органом, який не має на те повноважень.
Для оформлення житла службовим ініціаторами (бюджетними установами) повинно бути надано органу місцевого самоврядування, зокрема:
1) клопотання бюджетної установи щодо оформлення чи надання службового житла. При цьому може бути декілька варіантів звернень щодо зміни статусу щодо:
а) побудованого чи придбаного житла за рахунок державного або місцевого бюджету;
б) вільного житла, що є у наявності в комунальній власності відповідного місцевого бюджету;
2) документ, що підтверджує право власності або похідне речове право власності на житло, яке планують оформити як службове (право оперативного управління* для бюджетних установ);
* Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб’єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалізація зазначених повноважень здійснюється у межах, установлених ГКУ та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
3) документ, що підтверджує взяття житла на баланс бюджетною установою;
4) документи, які підтверджують, що дане житло вільне, тобто ніким не зайняте (довідка установ, організацій, підприємств, уповноважених управляти житлом за місцем його розташування або довідка власника);
5) трудовий договір між юридичною особою та працівником із вказівкою посади останнього;
6) рішення адміністрації власника житла про включення житла до переліку службового житла. Згідно зі ст. 121 ЖКУ службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації установи, де працює працівник.
Вивчивши подані документи і за відсутності перепон, орган місцевого самоврядування затверджує рішення адміністрації власника квартири про включення відповідного житла до переліку службового.
Аналогічно, виключення житла з числа службового провадиться на підставі клопотання бюджетної установи, організації за рішенням виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування.
Таким чином, присвоєння (припинення) статусу службового житла здійснює виконавчий комітет відповідного органу самоврядування, який закріплює (припиняє) їх за відповідними установами, організаціями, підприємствами. Однак пропозиції щодо встановлення статусу службового житла здійснюють безпосередньо ініціатори — бюджетні установи, які побудували (придбали або отримали) житло для реалізації мети відповідної бюджетної програми щодо забезпечення службовим житлом певної категорії працівників.
Після проходження визначеного шляху відбувається видача ордера на службове житло. Згідно зі ст. 122 ЖКУ відповідний орган місцевого самоврядування має видати спеціальний ордер (п. 21 розд. II Порядку 37), який є єдиною підставою для вселення громадянина в надане службове жиле приміщення або за його дорученням іншій особі.
Тому, як бачимо, для того щоб житло набуло статусу службового, бюджетній установі треба мати сукупність законних підстав і здійснити певні заходи щодо його оформлення.
Які майнові права та зобов’язання виникають або втрачаються бюджетною установою у результаті оформлення статусу службового житла
Житло — це, насамперед, власність, а тому правовідносини у сфері житла мають розглядатися із урахуванням положень про власність.
Бухгалтеру важливо знати норми законодавства щодо оформлення, передачі, втрати майнових прав на службове житло. Від цього в подальшому залежатимуть його вимоги до відповідальних посадових осіб бюджетної установи за здійсненими господарськими операціями у частині надання ними відповідних первинних і підтвердних документів.
Найбільш поширені запитання: службове житло залишається на балансі бюджетної установи чи воно передається на баланс органу місцевого самоврядування або іншому суб’єкту господарювання і за яких обставин?
Почнемо з того, що у разі придбання (отримання) житла треба мати підстави для його оприбуткування.
Так, відповідно до ст. 145 ГКУ майновий стан суб’єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав і зобов’язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.
Про які майнові права і зобов’язання йдеться?
Одним із обов’язкових складових із переліку необхідних документів щодо оформлення житла службовим як нерухомості є вимога щодо підтвердження на нього права власності або похідного речового права оперативного управління. Чому?
Залежно від обставин відомчий житловий фонд, у тому числі службове житло, може:
1) залишатися на балансі бюджетної установи. У державному і комунальному секторі є низка бюджетних установ, зокрема у галузі оборони, освіти, охорони здоров’я, науки, які мають законні підстави і можливість (фінансову) управляти відомчим житловим фондом, у тому числі визначати для цих цілей уповноважений орган
або
2) передаватися у комунальну власність для управління ним і утримання (експлуатації, здійснення ремонтів тощо). У такому випадку державний житловий фонд у частині відомчого житлового фонду, що перебуває в оперативному управлінні установ та організацій, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за місцем розташування будинків.
Реєстрація речових прав — обов’язкова умова для оформлення службового житла
Незалежно від того, чи залишається службове житло на балансі установи, чи воно передається у відповідну комунальну власність для управління ним і утримання, воно повинно бути оформлено у законний спосіб у загальному порядку для житла. Фактично йдеться про те, що передача житла з державної до комунальної власності або всередині комунальної власності відбувається лише після оформлення на нього відповідною бюджетною установою речового права оперативного управління.
Про це сказано у п. 3 постанови № 105, а саме: «Житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включаються до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації».
Також згідно з нормами чинного законодавства, зокрема положень ст. 182, 331 та 334 ЦКУ, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об’єкта нерухомості (у тому числі й тих об’єктів, правовий статус яких законодавчими актами не визначений: асфальтовані чи бетонні площадки, під’їзні колії, автомобільна дорога, автомобільні платформи, спортивні споруди тощо) є державна реєстрація прав на нього. І це не залежить від того, який статус має житло: чи буде воно передаватися в управління або у комунальну власність, чи залишиться в управлінні державного органу.
Нагадуємо: на сьогодні діють норми Закону № 1952 та Порядок № 1127.
Ст. 4 Закону № 1952 чітко визначено, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, до яких, зокрема, належить право власності на нерухоме майно, право користування (сервітут), право господарського відання, право оперативного управління.
Законом № 1952 встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно — це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2).
Тому лише після державної реєстрації власності на житло за бюджетною установою та оприбуткування його на баланс адміністрація бюджетної установи має підстави звернутися з клопотанням до відповідного органу місцевого самоврядування стосовно надання йому статусу службового. І після завершення процедури оформлення статусу слід обов’язково визначитися: чи залишати цей актив для управління та експлуатації на балансі, чи слід його передати у законний спосіб тому, хто має законодавчі підстави і можливість (фінансову) це робити.
Управління житлом, у тому числі службовим: що це означає
Чому так важливо бюджетній установі за наявності законних підстав прийняти своєчасно рішення щодо можливості управляти житлом (у тому числі службовим) або передавання у відповідну комунальну власність?
Для цього слід відповісти на запитання: чи може збудоване (придбане, отримане) житло, у тому числі із статусом службового, використовуватися самостійно бюджетною установою за призначенням, експлуатуватися, ремонтуватися тощо. Адже право власності на нерухоме майно, у тому числі службове житло, у першу чергу передбачає право управляти** та розпоряджатись власником або уповноваженим ним органом у межах, встановлених власником.
** Управління жилими будинками, що знаходяться у державній власності, здійснюється відповідно до Закону № 185, а щодо комунальної власності — Закону № 280. До того ж відповідно до п. 1.2 Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затверджених наказом Міністерства з питань ЖКГ від 02.02.2009 р. № 13, управління будинком — це дії, спрямовані на забезпечення сталого функціонування будинку та прибудинкової території відповідно до їх цільового призначення і збереження їх споживчих якостей, а також на організацію забезпечення потреби мешканців будинку в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Функції з управління будинком та забезпечення його належної експлуатації власники, співвласники або за їх дорученням балансоутримувач здійснюють самостійно чи через особу, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком.
До того ж відповідно до змісту визначення, поданого у розд. 1 НП(С)БОДС 121, основні засоби (до яких, зокрема, відноситься і службове житло) — це матеріальні активи, які утримуються для використання їх у виробництві/діяльності або при постачанні товарів, виконанні робіт і наданні послуг для досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб суб’єкта державного сектору або здавання в оренду іншим особам і використовуються, за очікуванням, більше одного року.
Зрозуміло, що за відсутності відповідних прав власності і можливості управляти (зокрема, здійснювати діяльність, яка не передбачена уставними і статутними документами, інфраструктури тощо) збудоване (придбане або отримане) службове житло для працівників не відповідає для більшості бюджетних установ меті їх створення, не забезпечує отримання ними економічних вигід у майбутньому та потенціалу корисності і, у такому випадку, взагалі не відповідає критеріям активу.
Саме тому, і це цілком розумно та законно, відомчий житловий фонд, у тому числі службове житло, може передаватися або відповідному уповноваженому органу чи балансоутримувачу, або у відповідну комунальну власність за місцем знаходження житла.
Що стосується ініціативи щодо передачі об’єктів у комунальну власність, то вона може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном***, самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно, місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування, господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) та інших власників об’єктів.
*** Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону № 185 КМУ визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об’єктами державної власності, а щодо об’єктів комунальної власності — відповідні виконавчі органи місцевого самоврядування (Закон № 280).
Механізм передачі в державну і комунальну власність відомчого житлового фонду, у тому числі службового житла
Механізм передачі у державну і комунальну власність відомчого житлового фонду здійснюється з дотриманням вимог Закону № 147 і Закону № 280 та інших законодавчих актів. Цими ж Законами регулюються зворотні процеси, пов’язані з передачею об’єктів права комунальної власності у державну власність.
Також діє спеціальний Закон України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 26.11.2015 р. № 848-VIII, який регулює порядок управління майном та відчуження об’єктів майнового комплексу цієї галузі.
Крім того, чинними на сьогодні є: Положення № 1482 і Положення № 891.
Враховуючи, що окремих нормативно-правових актів щодо передачі об’єктів у межах комунальної власності немає, кожний орган місцевого самоврядування в межах прав, визначених у Законі № 280, приймає самостійні рішення для оформлення механізму реалізації цього заходу.
Відповідно до п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону № 280 надання згоди на передачу об’єктів з державної у комунальну власність належить до виключної компетенції відповідної ради. Надається вона у формі рішення, яке приймається на пленарному засіданні ради.
При цьому для розгляду питання щодо передачі об’єктів житла, у тому числі службового, і прийняття відповідного рішення створюється комісія, утворена виконкомами відповідних органів місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону № 147 (преамбула) і п. 3 Положення № 891 відомчий житловий фонд передається у комунальну власність безоплатно.
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабміном (п. 5 ст. 7 Закону № 147) і встановлена Положенням № 1482.
Передача відомчого житлового фонду в комунальну власність провадиться разом з відповідною технічною документацією на будинок (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж тощо), а також документами, що встановлюють право на нього (п. 8 Положення № 891). До акта приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність додаються, зокрема, акти передачі наявного службового житла.
Втім, і це важливо, службове житло, що передається у комунальну власність, рішенням держадміністрації або виконкому відповідної ради закріплюється за відповідними установами, організаціями, підприємствами (п. 11 Положення № 891).
Право власності на об’єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, — з дня державної реєстрації такого права (п. 6 Положення № 891). Остання вимога вкотре підкреслює необхідність реєстрації речових прав на збудоване (придбане або отримане) житло, яке у подальшому буде оформлено як службове.
Зверніть увагу: разом з відомчим житловим фондом, у тому числі службовим житлом, передаються відповідним комунальним підприємствам зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).
Важливо! Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 147 не можуть бути об’єктами передачі з державної у комунальну власність об’єкти, право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку (крім об’єктів житлового фонду та гуртожитків, нерухомого військового майна, яке вивільняється у процесі реформування Збройних Сил України), об’єкти, будівництво яких фактично продовжується за рахунок державних капітальних вкладень, до введення їх в експлуатацію.
Таким чином, передача житлового фонду, у тому числі службового житла, з державної у комунальну власність і навпаки, а також між установами комунальної власності пов’язана із комплексом відповідних заходів, без вчинення яких складання акта приймання-передачі об’єкта не є законною дією.
Бухгалтерський облік
Відображення в бухгалтерському обліку службового житла продовжує викликати суперечки бухгалтерів у державному секторі. Така ситуація склалася через неоднозначність у трактуванні обліку службового житла, про який згадується у деяких чинних нормативно-правових актах, прийнятих ще до набуття чинності сучасного законодавства, у тому числі національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку у державному секторі. Розглянемо основні документи, які застосовуються при визначенні методики відображення службового житла.
1. Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 р. № 1875-IV балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі — балансоутримувач) — власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно із законом.
Аналіз цієї норми свідчить, що відображення на балансі майна, у тому числі службового, передбачає утримання і забезпечення його належної експлуатації, що відповідає вимогам законодавства із управління державним і комунальним майном. Управління майном державної та комунальної власності її суб’єкти здійснюють або самостійно, або через уповноважені ними органи державної та комунальної влади. Тому, як наслідок, особа, яка управляє майном, буде відображати його у своїх власних активах або передасть його в управління відповідно до законодавства.
Таким чином, робимо висновок: статус службового житла оформлюється незалежно від того, чи буде бюджетна установа самостійно управляти та утримувати житло, чи буде його передавати для цих цілей.
Що стосується бухгалтерського обліку, то збудоване (придбане або отримане) суб’єктом державного сектору або за його замовленням житло залишається у складі основних засобів при умові забезпечення управління ним у контексті розуміння цього терміна у законодавстві, про що було сказано вище. У разі передачі майна за договором балансоутримувачу — у нього на балансі (без переходу йому права власності на цей об’єкт). Тобто бухгалтерський облік ведеться або власником або за його дорученням управителем за укладеним договором між ними.
У такому ж порядку обліковуються житлові приміщення для військовослужбовців, які будуються у військових містечках для їх проживання (п. 13 Методрекомендацій).
В іншому випадку збудоване (придбане або отримане) житло, у тому числі службове, оформлюється (введення в експлуатацію, реєстрація речових прав) і може передаватися безоплатно у законний спосіб у комунальну власність відповідному органу самоврядування, який, у свою чергу, має право закріпити його для управління за установою, організацією, підприємством також без переходу права власності на нього.
Механізм безоплатної передачі основних засобів і методологію відображення цієї операції було детально розглянуто у статті «Передача-отримання майна за рішенням суб’єкта управління» (див. «Бюджетна бухгалтерія», 2017, № 11, с. 11).
2. Розглянемо наступний документ — Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними, у якому згадується про облік службового житла, і визначимося, чи його норми стосуються взагалі бухгалтерського обліку.
Так, у п. 5 Положення № 37 визначено таке: облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.
Службові жилі приміщення обліковуються в Журналі обліку службових жилих приміщень (додаток № 1 до Положення № 37).
Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації.
Із цього тексту не зрозуміло, про який облік йдеться. Але ознайомившись із формою Журналу обліку службових приміщень, можна дійти висновку, що інформація, яка в ньому відображається, не дає можливості вважати її бухгалтерським обліком або хоча би підставою для нього.
Зазначений висновок можна зробити із таких загальних правил із сучасної методології бухгалтерського обліку:
1) об’єкт основних засобів визнається активом, коли існує ймовірність отримання суб’єктом державного сектору майбутніх економічних вигід, пов’язаних з його використанням, та/або він має потенціал корисності для суспільства і вартість об’єкта основних засобів може бути визначена (п. 2 розд. II НП(С)БОДС 121).
Тобто інформація, яка вимагається для заповнення Журналу обліку службових приміщень, взагалі не містить первинної вартості об’єкта, яка формується як собівартість за складовими, визначеними у НП(С)БОДС 121, і є однією із основних ознак для бухгалтерського обліку основних засобів;
2) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (ч. 1 ст. 9 Закону № 996). У свою чергу, господарська операція — це дія чи подія, яка викликає зміни в структурі активів і зобов’язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону № 996).
У Журналі обліку службових приміщень не має посилань на підставу (акт приймання-передачі) для відображення господарської операції, що призвела або може призвести до зміни у структурі активів. Тому можна зробити висновок, що йдеться не про бухгалтерський облік;
3) відповідно до вимог НП(С)БОДС 121 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за групами, у тому числі за такою, як будинки, споруди та передавальні пристрої, до якої можна віднести службове житло.
У цій групі із виділенням в окремі підгрупи обліковуються, зокрема, будинки, що повністю чи переважно призначені для проживання.
Відповідно до п. 11 розд. III Методрекомендацій кожна окрема будівля є інвентарним об’єктом. До її складу входять усі потрібні для експлуатації і розміщення всередині неї комунікації, тобто: система опалення приміщення, включаючи котельну установку для опалення (якщо остання знаходиться в самому приміщенні), внутрішня мережа водогазопроводу і каналізації з усіма пристроями, внутрішня мережа силової та освітлювальної електропроводки з усією освітлювальною арматурою, внутрішні телефонні й сигналізаційні мережі та вентиляційні пристрої загальносанітарного значення, підйомники (ліфти).
У Журналі обліку службових приміщень взагалі відсутня будь-яка інформація про інфраструктуру, комунікації, які є невід’ємною складовою об’єкта житла, що підтверджує знову ж таки не бухгалтерський характер інформації;
4) відповідно до законодавства обов’язковою підставою для обліку нерухомого майна (службового житла) є визначення його власності, що підтверджується реєстрацією відповідних прав.
При цьому у п. 5 Положення № 37 встановлено, що облік усіх службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті відповідного органу самоврядування.
Зазначене свідчить також, що йдеться не про бухгалтерський облік нерухомого майна, оскільки такий облік ведеться загалом у формі переліку, не розділяючи форми власності (державної або комунальної) ініціаторів встановлення (припинення) статусу службового житла.
Загальний висновок щодо бухгалтерського обліку службового житла:
1) виходячи навіть із цих вищеперелічених базових норм, можна стверджувати, що Журнал обліку службових приміщень не призначений для бухгалтерського обліку і не створює підстав для цього. Він є фактично переліком прийнятих рішень органу місцевого самоврядування щодо надання (виключення) статусу службового житла для працівників відповідних бюджетних установ, підприємств, організацій, із розкриттям інформації, хто є ініціатором надання (припинення) такого статусу, і підставою для видачі спеціального ордеру. Зазначене не відповідає меті ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що визначена у ч. 1 ст. 3 Закону № 996, а саме: «наданню користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства»;
2) Порядок відображення житла, у тому числі службового, як нерухомого активу, повинен вестися відповідно до загальних вимог Закону № 996, НП(С)БОДС, Порядку застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі та Типової кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з активами, капіталом та зобов’язаннями розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими фондами, затвердженими наказом Мінфіну від 29.12.2015 р. № 1219, та інших нормативно-правових актів щодо власності і ведення бухгалтерського обліку в порядку, установленому Мінфіном.
Враховуючи те, що житло, у тому числі службове, є нерухомим об’єктом, тому воно повинно відповідати всім критеріям основних засобів. Крім того, повинно бути закріплено за власником (уповноваженим органом) шляхом реєстрації права власності (відповідних речових прав).
Законність підстав знаходження службового житла на балансі бюджетної установи, його руху повинна бути підтверджена не тільки визначеним статусом, а, насамперед, первинними документами за здійсненими господарськими операціями відповідно до механізмів, встановлених законодавством щодо управління і передачі державного або комунального майна, а також реєстрацію права власності на житло, яке поспіль отримало статус службового.
Тому у фінансовій звітності, на балансі бюджетної установи (на субрахунку 1013 «Будівлі, споруди та передавальні пристрої»****), повинно відображатися збудоване (придбане або отримане) житло, у тому числі службове, оформлене відповідним чином, а також те, яке може нею експлуатуватися та утримуватися самостійно. Для деталізації цього субрахунку можна передбачити у робочому плані рахунків бюджетної установи окремий аналітичний рахунок для обліку службового житла.
**** На субрахунках 1013 ведеться облік будинків, споруд, їх структурних компонентів та передавальних пристроїв, житлових будівель, у т.ч. будинків, що повністю чи переважно призначені для проживання.
Якщо службове житло бюджетної установи передано безоплатно до відповідного органу місцевого самоврядування у комунальну власність, то облік нею ведеться поза балансом — на відповідному рахунку для здійснення поточного контролю (оперативного обліку) прийнятих рішень виконкомами відповідних органів місцевого самоврядування щодо надання (припинення) статусу службового житла для конкретних працівників за рішеннями адміністрації бюджетної установи. Інформацію за цим рахунком можна звіряти із відповідними органами місцевого самоврядування, які також повинні вести такий облік, зокрема, у Журналі обліку службових квартир, про що було сказано вище.
Спеціально призначеного рахунку для позабалансового обліку службового житла не передбачено, тому бюджетна установа може використати, наприклад, рахунок 09 «Передані (видані) активи відповідно до законодавства» і передбачити робочому плані рахунків його деталізацію для обліку службового житла.
Рахунок 09 «Передані (видані) активи відповідно до законодавства» призначено для обліку й узагальнення інформації про активи, передані (видані) згідно із законодавством відповідним категоріям населення. Аналітичний облік переданих (виданих) активів може вестися за видами активів та окремо за кожною особою.
Відображення у бухгалтерському обліку вибуття службового житла здійснюється у загальному порядку, визначеному законодавством.
Нормативні документи
ЖКУ — Житловий кодекс Української РСР від 30.06.83 р. № 5464-Х.
ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV.
Закон № 147 — Закон України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.98 р. № 147/98-ВР.
Закон № 280 — Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР.
Закон № 417 — Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. № 417-VIII.
Закон № 1952 — Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV.
Закон № 185 — Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 21.09.2006 р. № 185-V.
Закон № 996 — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV.
Постанова № 710 — постанова КМУ «Про ефективне використання державних коштів» від 11.10.2016 р. № 710.
Порядок № 1081 — Порядок забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями, затверджений постановою КМУ від 03.08.2006 р. № 1081.
Порядок № 1127 — Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 25.12.2015 р. № 1127.
Постанова № 228 — постанова КМУ «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02.2002 р. № 228.
Постанова № 105 — постанови КМУ «Про порядок державного обліку житлового фонду» від 11.03.85 р. № 105.
Інструкція № 333 — Інструкція щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджена наказом Мінфіну від 12.03.2012 р. № 333.
НП(С)БОДС 121 — Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 121 «Основні засоби», затверджений наказом Мінфіну від 12.10.2010 р. № 1202.
Методрекомендації — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів суб’єктів державного сектору, затверджені наказом Мінфіну від 23.01.2015 р. № 11.
