Бюджетна програма є однією із складових програмно-цільового методу (ПЦМ) у бюджетному процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI (далі — БКУ) бюджетні програми визначаються головними розпорядниками бюджетних коштів.
Типові переліки бюджетних програм та результативні показники бюджетних програм для місцевих бюджетів затверджені наказами/спільними наказами галузевого міністерства та Мінфіну. Наприклад, такий перелік у галузі «освіта» затверджено наказом МОН від 10.07.2017 р. № 992, у галузі «охорона здоров’я» — спільним наказом Мінфіну та МОЗ від 25.07.2013 р. № 693/633 тощо (Перелік прийнятих нормативно-правових актів з питань застосування ПЦМ при плануванні та виконанні місцевих бюджетів див. далі).
Головні розпорядники коштів формують бюджетні програми таким чином, щоб забезпечити реалізацію заходів, передбачених планами своєї діяльності (с. 2 ст. 21 БКУ).
Після визначення переліку бюджетних програм, які планується реалізовувати в плановому році, головний розпорядник забезпечує складання бюджетного запиту на кожну бюджетну програму (п. 2 ч. 5 ст. 22 БКУ).
Бюджетні запити подаються місцевому фіноргану, який аналізує запит на його відповідність меті, пріоритетності та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фіноргану приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту місцевого бюджету (ч. 5 ст. 75 БКУ).
На підставі даних бюджетних запитів формується додаток 3 до типової форми рішення про бюджет, в якому передбачається розподіл видатків бюджету за головними розпорядниками та бюджетними програмами.
Отже, зробимо висновки:
— бюджетні програми визначаються головними розпорядниками виходячи з пріоритетних напрямків своєї діяльності;
— керівник місцевого фіноргану на основі аналізу бюджетного запиту приймає рішення стосовно включення відповідної бюджетної програми до проекту місцевого бюджету;
— бюджетні програми затверджуються рішенням про місцевий бюджет.
