Насамперед нагадаємо, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця — за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Умови направлення працівників у відрядження регламентує Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59.
Пунктом 15 цієї Інструкції визначено, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв’язку з таким відрядженням).
Суми добових витрат для працівників бюджетних установ затверджені постановою КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 р. № 98.
Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.
Слід чітко розуміти, що виплата добових витрат є передбаченою трудовим законодавством гарантією для працівників.
Так, відповідно до ст. 121 Кодексу законів про працю від 10.12.71 р. (далі — КЗпП) працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
Зазначимо, що згідно із ст. 9 КЗпП умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Таким чином, на нашу думку, угодою з працівником не може бути передбачена невиплата йому добових витрат.
Більш того, якщо установа не виплачує працівникам добові витрати, це є порушенням трудового законодавства.
За таке порушення передбачена відповідальність згідно із ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X у вигляді штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1700 грн.).
