Ситуація, коли працівник хоче в одного й того ж роботодавця перейти з основного місця роботи на сумісництво, трапляється на практиці досить часто. Для цього обирають один з таких варіантів:
1) переведення без звільнення;
2) звільнення з основного місця роботи і наступне прийняття на умовах сумісництва.
У запитанні читача мова йде про другий варіант. Використовуючи такий сценарій зміни статусу роботи, працівник мав подати роботодавцю дві заяви: першу — про звільнення, наприклад, за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) або за угодою сторін (ч. 1 ст. 36 КЗпП), другу — про прийняття на роботу. На підставі цих заяв роботодавець мав видати накази про звільнення з основного місця роботи і про прийняття на роботу за сумісництвом.
Крім того, слід пам’ятати, що у день звільнення роботодавець повинен:
• провести з працівником остаточний розрахунок і виплатити всі належні йому суми, у тому числі й компенсацію за невикористану відпустку;
• внести запис про дату та підставу звільнення до особової картки працівника, який звільняється;
• внести запис до трудової книжки працівника про звільнення і видати її працівнику на руки.
Тепер перейдемо до компенсації за невикористану відпустку. Її слід виплатити працівнику при остаточному розрахунку з ним у день звільнення (ст. 116 КЗпП).
У цьому випадку така виплата потрапить до бази нарахування ЄСВ, оскільки вона:
• включається до фонду додаткової заробітної плати (п.п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5, далі — Інструкція № 5);
• нараховується особі, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем і є застрахованою особою;
У загальному випадку на суму компенсації за невикористану відпустку нараховують ЄСВ у розмірі, установленому для зарплати. У Звіті з ЄСВ суму такої виплати відображають у складі зарплати.
Якщо ж при проведенні остаточного розрахунку роботодавець забув нарахувати будь-яку виплату (у тому числі й відпускну компенсацію) і нараховує її вже після звільнення працівника з роботи, то для цілей нарахування на неї ЄСВ слід керуватися ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі — Закон № 2464). Цією нормою встановлено, що для осіб, яким після звільнення нараховано зарплату (дохід) за відпрацьований час, ЄСВ нараховують на суму, що визначається шляхом ділення зарплати, виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які її нараховано.
Виходить, якщо з будь-яких причин компенсацію нараховують після звільнення працівника, то її суму не включають до бази нарахування ЄСВ. Пояснюється це тим, що:
• по-перше, на момент нарахування компенсації екс-працівник уже не є застрахованою особою;
• по-друге, компенсація за невикористану відпустку згідно з п.п. 2.2.12 Інструкції № 5 є виплатою за невідпрацьований час, а отже, положення ч. 2 ст. 7 Закону № 2464 в цьому випадку застосовувати не можна.
У Звіті з ЄСВ неоподатковувану суму компенсації за невикористану відпустку не відображають.
Отже, у ситуації, описаній у запитанні, нараховувати ЕСВ на суму «забутої» компенсації за невикористану відпустку не потрібно. Адже трудовий договір, за яким своєчасно не було нараховано компенсацію за невикористану відпустку, розірвано. Нарахували компенсацію в місяці, наступному за місяцем звільнення (тобто вже звільненому працівнику).
І той факт, що особа, якій її нараховують, знову перебуває з цим роботодавцем у трудових відносинах, у даному випадку не має значення. З юридичної точки зору це два різні трудові договори, і виплати за ними слід розглядати окремо. За першим трудовим договором у місяці нарахування компенсації особа є звільненим працівником, тобто незастрахованою особою. Тому ЄСВ на таку виплату не нараховують.