Законом України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР передбачено два види відпусток без збереження зарплати: обов’язкова (ст. 25) та за згодою сторін (ст. 26).
Відпустка «за свій рахунок» обов’язково надається за бажанням працівника, якщо є одна із підстав, наведених у ст. 25 Закону № 504. Наприклад, чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці (до 14 календарних днів), або для завершення санаторно-курортного лікування (тривалістю, визначеною у медичному висновку). Також є категорії працівників, для яких відпустка зумовлена не подією, а їх статусом. Наприклад, ветерани праці, пенсіонери за віком та особи з інвалідністю. Їм щорічно надається неоплачувана відпустка тривалістю 14, 30 та 60 календарних днів відповідно (пп. 6, 7, 15 ст. 25 Закону № 504).
У свою чергу, згідно зі ст. 26 Закону № 504 за сімейними обставинами та з інших причин працівнику можна надавати відпустку без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Отже, якщо мова йде про обов’язкову відпустку «за свій рахунок», то відмовляти працівникові у її наданні не можна. Однак, коли йдеться про працівників, яким відпустка надається щорічно без прив’язки до конкретних обставин та подій, то можна домовитись із таким працівником про зручні для обох сторін строки надання відпустки.
Якщо ж працівник просить надати йому відпустку, передбачену ст. 26 Закону № 504, то роботодавець цілком законно може йому відмовити. Для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника недостатньо. Обов’язковою умовою тут є згода обох сторін. Працівник у заяві про надання цієї відпустки має зазначити сімейні обставини чи інші причини, що спричинили потребу в такій відпустці. Тому остаточне рішення щодо надання зазначеної відпустки з урахуванням обставин приймає роботодавець (див. лист Мінсоцполітики від 25.06.2019 р. № 739/0/204-19).
У випадку коли роботодавець проти, то найвірніший варіант — оформити письмову обґрунтовану відмову та підкріпити її до заяви працівника про надання неоплачуваної відпустки. У відмові слід вказати причину такого рішення та запропонувати варіанти перенесення відпустки на інший час.
Важливо! Існує судова практика, яка підтверджує, що працівника звільняють за прогул у зв’язку з тим, що він написав заяву про надання відпустки «за свій рахунок» і, не отримавши дозволу або відповіді, пішов у неї.
Суди зазначають, що сам факт подання заяви про надання відпустки не є належним чином оформленою згодою роботодавця та поважною причиною невиходу на роботу. Результатом надання відпустки, що підтверджував би правомірність її використання працівником, є відповідний наказ (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу (див. рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 16.09.2019 р. у справі № 225/2304/19).
