Вимогами ст. 35 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.91 р. № 987-XII визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.
Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР захищають інтереси своєї громади, а отже мають право приймати рішення щодо фінансування окремих заходів за рахунок коштів місцевого бюджету, якщо не існує інших джерел фінансування.
Чинним Бюджетним кодексом України не передбачений механізм фінансування релігійних організацій, які за визначенням є самостійними суб’єктами господарювання, що мають власне майно, кошти та рахунки у банківських установах.
Фінансування релігійних організацій за рахунок коштів місцевого бюджету можливе, якщо їх будівлі належать до пам’яток історії та культури та занесені до відповідних державних чи місцевих реєстрів. Після внесення до Реєстру на об’єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам’ятки.
У такому разі місцева рада може виділити кошти за відповідною програмою на збереження, розвиток, реконструкцію та реставрацію пам’яток історії та культури. Балансоутримувач будівлі, що належить до пам’яток, включається до мережі одержувачів коштів місцевого бюджету.
Вимогами ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. № 1805-III визначено, що не підлягають державній реєстрації об’єкти, що є сучасними копіями існуючих пам’яток або спорудами (витворами), створеними за старовинними проектами чи науковими реконструкціями.
Оскільки церква тільки будується та не є пам’яткою історії, релігійна організація, на балансі якої вона обліковується, не може бути визначена одержувачем коштів місцевого бюджету та отримати фінансування на придбання вікон.
