Держслужба та сумісництво: що дозволено, а що — ні

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.

Якщо працівник працює в одній і тій самій установі (органі, закладі) як основний працівник і як сумісник, і роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час, таку роботу можна назвати внутрішнім сумісництвом. Якщо ж він працює у двох (або кількох) установах (органах, закладах), одна з яких є основним місцем роботи, а друга — місцем роботи за сумісництвом, така робота вважається зовнішнім сумісництвом. При роботі за сумісництвом з працівником укладається окремий трудовий договір, який юридично не пов’язаний із трудовим договором за основним місцем роботи.

Порядок роботи за сумісництвом для державних службовців регламентовано низкою законодавчих актів, серед них: КЗпП, КУпАП, Закон № 1700¹, постанова № 245², Положення № 43³.

¹ Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII.

² Постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.93 р. № 245.

³ Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. № 43.

Види діяльності для сумісництва держслужбовцями

Проаналізуємо види діяльності, за якими передбачено можливість щодо сумісництва для державних службовців.

Щодо медичної практики зазначимо, що вказаний термін передбачений саме для застосування у господарської діяльності у відповідній сфері. Водночас у контексті антикорупційного законодавства йдеться не про господарську чи підприємницьку діяльність зі здійснення медичної практики, а про можливість зайняття такою практикою в державних, комунальних чи приватних закладах охорони здоров’я.

Разом із тим у законодавстві України відсутні визначення поняття «інструкторська та суддівська практика зі спорту». Ці питання потребують додаткового законодавчого врегулювання. Проте аналіз відповідних термінів вказує на те, що такі види практики тісно пов’язані зі спортивно-тренувальною діяльністю. Так, у ч. 1 ст. 41 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.93 р. № 3808-XII вказано, що спортивні судді — це фізичні особи, які пройшли спеціальну підготовку, отримали відповідну кваліфікаційну категорію та уповноважені забезпечувати дотримання правил спортивних змагань, положень (регламентів) про змагання, а також забезпечувати достовірність зафіксованих результатів.

Доречно буде висвітлити й деякі поширені питання, які зазвичай є предметом обговорення при піднятті теми сумісництва на державній службі.

Тривалість роботи за сумісництвом

Тривалість роботи за сумісництвом для працівників державних організацій не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови № 245).

Оплата праці сумісникам

Згідно зі ст. 102¹ КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром (п. 14 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13).

Зазначимо, що сумісники мають право на оплату фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено встановлені для певної категорії працівників обмеження для роботи за сумісництвом. Утім, такі порушення за певних умов можуть бути підставою для припинення трудового договору за сумісництвом.

Отже, працівник державного органу (за відсутності відповідних обмежень на виконання роботи за сумісництвом) має право працювати за сумісництвом у тому самому чи іншому (державному або недержавному) органі не більше ніж чотири години на день. Робота більшої тривалості може бути кваліфікована як порушення законодавства.

Якщо працівник працює в державній установі за графіком 5-денного робочого тижня і також він оформлений за сумісництвом в організації недержавної форми власності з графіком роботи: з понеділка по п’ятницю 8 годин на день, то для виправлення ситуації доцільно невідкладно запропонувати працівнику, який працює за сумісництвом, погодити питання щодо встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу, який відповідатиме вимогам законодавства.

Тепер перейдемо до обмежень у справі роботи за сумісництвом державних службовців.

Обмеження щодо роботи за сумісництвом

Взагалі, обмеження на роботу за сумісництвом може бути передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 КЗпП). Крім того, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (зокрема, державні службовці, народні депутати, професійні судді), не мають права працювати за сумісництвом, за винятком викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту (ст. 25 Закону № 1700).

Зауважимо, що постановою № 245 передбачено, що окрім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

При цьому ст. 25 Закону № 1700 чітко встановлює обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, а саме: особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Утім, є виняток для деяких суб’єктів, на яких зазначені обмеження не поширюються. Зокрема, не заборонено сумісництво та суміщення з іншими видами діяльності депутатам Верховної Ради АР Крим та депутатам місцевих рад, які не здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі, а також присяжним.

Стосовно сутності обмеження заборони зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, то вона полягає в тому, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отримуючи заробітну плату з бюджетних коштів, не може займатися будь-яким іншим видом діяльності, за здійснення якої передбачено оплату (винагороду), не пов’язану з виконанням такою особою своїх службових повноважень.

Необхідно звернути увагу на те, що заборона полягає не лише в отриманні особою оплати (винагороди) за результатами зайняття нею іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, але й безпосередньо у зайнятті такою діяльністю, навіть якщо оплату (винагороду) особа не отримуватиме або відмовиться від її отримання.

У такому випадку особа порушує вимоги п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону № 1700 (ср. ). Також це стосується будь-якого безпосереднього зайняття особою іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю.

Поширеним є питання щодо можливого порушення особою вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону № 1700 у разі отримання прибутку від розпорядження власним майном (здача власного майна в оренду, отримання особою доходів у вигляді роялті, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань тощо).

У зв’язку з цим необхідно зазначити: ст. 319 ЦКУ встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Антикорупційне законодавство встановлює, що держава не втручається у здійснення власником права власності. Таким чином, нормами чинного законодавства України не встановлені обмеження для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо розпорядження своїм майном.

Відповідальність за порушення порядку оформлення сумісництва

Відповідно до п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян (НМДГ), то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної п.п. 169.1.1 ст. 169 цього Кодексу для відповідного року.

Відповідальність за порушення встановлених антикорупційним Законом обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності передбачена ст. 172⁴ КУпАП «Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності».

Так, ч. 1 цієї статті встановлено, що порушення особою встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю тягне за собою накладення штрафу від 300 до 500 НМДГ (від 5100 до 8500 грн) з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом.

За порушення особою встановлених законом обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), також передбачено накладення штрафу від 300 до 500 НМДГ (від 5100 до 8500 грн) з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності (ч. 2 ст. 172⁴ КУпАП).

Вчинення держслужбовцем чи посадовою особою органу місцевого самоврядування (ОМС), якого протягом року вже було піддано адміністративному стягненню, порушення встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю чи обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), тягне за собою накладення штрафу від 500 до 800 НМДГ (від 8500 до 13600 грн) з конфіскацією отриманого доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на 1 рік (ч. 3 ст. 172⁴ КУпАП).

Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.

У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням (ч. 5 ст. 65 Закону № 1700).