Неповний робочий час — це один із варіантів виконання обов’язків, у тому числі у зв’язку із зменшенням обсягів роботи під час карантину.
Його можуть установити з ініціативи працівника або роботодавця.
При цьому якщо ініціатором є роботодавець, то потрібно врахувати, що зміна режиму роботи, встановлення/скасування неповного робочого часу — це зміна істотних умов праці. Змінити їх можна за наявності змін в організації виробництва та праці. Про зміну істотних умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити працівників не пізніше ніж за 2 місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП).
Тому у випадку із екстреним уведенням карантину оптимальним є варіант установлення неповного робочого часу з ініціативи працівника.
У такому разі 2-місячний строк попередження не застосовується. Незалежно від того, хто був ініціатором установлення неповного робочого часу, потрібно виконувати вимогу про сплату ЄСВ з мінімальної заробітної плати (далі — МЗП), якщо місячна зарплата склала менше цього показника.
Адже у цьому випадку діє правило, описане у ч. 2 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.
Воно звучить так: якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру МЗП, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру МЗП, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ.
Давайте розглянемо ситуацію на прикладі.
Приклад. Працівнику Охрименко В. С. з 1 квітня встановлено неповний робочий час (3 дні на тиждень). За фактично відпрацьований час у квітні 2020 року йому нараховано 2965 грн. Сума ЄСВ становить 652,30 грн.
Оскільки фактична база нарахування ЄСВ за квітень (2965 грн) менша за МЗП (4723 грн), на різницю між цими величинами (1758 грн) потрібно донарахувати ЄСВ (386,76 грн).
Зауважимо: у графі 24 (ознака неповного робочого часу) таблиці 6 Звіту з ЄСВ потрібно проставити «1» — так.
Фрагмент таблиці 6 Звіту з ЄСВ
