Поїздки в межах ТГ: відрядження чи ні?
У січні 2021 року було сформовано ТГ1. До її складу входить 11 населених пунктів з центром у м. Миргороді. Працівники терцентру, зокрема соцпрацівник та перукар, надають соціальні послуги мешканцям усієї ТГ. Їх робочі місця знаходяться в приміщенні терцентру. А для обслуговування «підопічних» їм необхідно їздити до інших населених пунктів.
1 ТГ — територіальна громада.
Тож ми запитали у фахівців Мінфіну: чи є відрядженням поїздки з м. Миргорода до інших населених пунктів у межах однієї ТГ?
Відповідь така: рішення щодо оформлення поїздки працівника як службового відрядження в кожному конкретному випадку приймає керівник. При цьому він виходить з посадових обов’язків такого працівника, мети та завдань поїздки тощо. Адже саме на керівника покладено обов’язок по направленню працівників у відрядження (п. 1 розд. ІІ Інструкції № 592).
2 Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну України від 13.03.98 р. № 59.
Проаналізуймо, що говорить нормативка.
Службове відрядження — це поїздка працівника за розпорядженням керівника установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Водночас фахівці Мінфіну зауважили: не вважаються відрядженням службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер. Звісно, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (уповноваженою ним особою/керівником).
Придивимось до поняття «роз’їзна робота» уважніше. Так, сучасне українське законодавство не містить визначення цього поняття. Тому доводиться керуватись радянською постановою № 1693. Вона продовжує діяти в незалежній Україні відповідно до приписів постанови № 15454.
3 Постанова Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС «Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов’язаних з рухливим та роз’їзним характером робіт у будівництві» від 01.06.89 р. № 169/10-87.
4 Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. № 1545-XII.
Роз’їзною вважають роботу, при якій працівник виконує свої посадові обов’язки поза розташуванням установи, організації, через що змушений виїжджати та повертатися до місця роботи в неробочий час. При цьому дорога займає не менше двох — трьох годин на день.
Із цього випливає, якщо працівник відповідно до посадової інструкції постійно працює поза місцем роботи, але в межах установленого робочого часу, таку роботу не можна розглядати як роз’їзну. У цьому разі окремі тривалі поїздки працівника, що «випадають» із загального режиму, слід вважати відрядженнями. Це свого часу підтвердили й фахівці Мінпраці у листі від 27.01.2008 р. № 5/13/116-08.
З урахуванням специфіки своєї діяльності, установа може самостійно встановити перелік робіт, посад, професій, роботи за якими носять роз’їзний (пересувний) характер (лист Мінпраці від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06). Це можна прописати, наприклад, у колективному договорі або положенні про оплату праці, а також у трудовому договорі з працівником та в його посадовій інструкції
Роботодавець має право (але не зобов’язаний) установити надбавки за роз’їзний характер. Кому й скільки — це також фіксують у колдоговорі. При цьому слід керуватися постановою № 4905.
5 Постанова КМУ «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених на виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31.03.99 р. № 490.
Резюмуємо: «як корабель назвеш, так він і попливе». А останнє слово — за керівником установи. Якщо не визначити роботи, пов’язані з виконанням обов’язків у іншому населеному пункті, як роз’їзні, вони вважатимуться завданням, для виконання якого оформляється відрядження.
Комісія банку: компенсувати чи ні?
Працівник у відрядженні оплатив рахунок за проживання в готелі через сайт банку. При цьому він сплатив банківську комісію за проведення платежу. Чи потрібно відшуковувати працівнику суму такої комісії? Які підтвердні документи слід від нього отримати?
Нібито відповідь лежить на поверхні. Норма п. 4 розд. І Інструкції № 59 передбачає, що працівнику відшкодовують (за наявності документального підтвердження оплати) суми комісійної винагороди за надані банком послуги, пов’язані з використанням платіжних карток та готівки. Зокрема, тут ідеться про витрати на переказ коштів електронними засобами — у безготівковій формі.
Але були сумніви. Вони навіяні приписами п. 5 розділу ІІ Інструкції № 59. Тут перелічені витрати на найм житла у відрядженні, які підлягають відшкодуванню. Окрім самого найму, також зазначені включені до рахунків за проживання витрати на користування телефоном, холодильником, телевізором та інші витрати. А от про банківську комісію, сплачену працівником при оплаті за проживання, тут жодного слова.
Також питання викликають підтвердні документи. Відповідно до п. 14 розд. І Інструкції № 59 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв’язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону про РРО6 та ПКУ, а також документи, визначені Інструкцією № 59.
6 Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР.
Як підтвердити сплату банківської комісії? Наприклад, квитанцією, яку сформував платіжний термінал або сам працівник через сайт (мобільний застосунок) банку. Але такий документ не є розрахунковим у розумінні Закону про РРО та ПКУ. Інструкція № 59 також прямо не визначає документи, що підтверджують сплату комісії банку.
Масло у вогонь підлив лист Мінфіну від 17.02.2017 р. № 31-08030-16-10/4511. У ньому прямо сказано: відшкодування витрат за послуги банків у зв’язку з оплатою за проживання в готелях, інших житлових приміщеннях законодавством не передбачено.
Але в коментованому листі фахівці Мінфіну розвіяли сумніви. Вони процитували норму п. 4 розд. І Інструкції № 59, зазначивши про її актуальність із 12.05.2020 р. (після змін, унесених наказом Мінфіну від 13.04.2020 р. № 155).
Висновок: сума комісії банку при сплаті вартості проживання у відрядженні підлягає відшкодуванню відповідно до п. 4 розд. І Інструкції № 59.
На жаль, за роз’ясненнями щодо підтвердних документів Мінфін перенаправив нас до Нацбанку. Утім, допоки офіційних роз’яснень немає, не лишається нічого іншого, як отримувати від працівників хоча б квитанції, сформовані платіжним терміналом (або самостійно).
