ДФСУ звертає увагу на помилки, які допускають контролери під час оформлення адміністративних правопорушень. Частенько такі погрішності дозволяють судам закрити справу.
Податківці відмітили такі податкові порушення:
• неподання платіжних доручень на перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів), — накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від 85 до 170 грн. ( ч. 1 ст. 1632 КпАП);
• неутримання або неперерахування до бюджету сум ПДФО при виплаті фізособі доходів та порушення при інформуванні ДФС про доходи громадян, — попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, а також на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі від 34 до 51 грн. ( ч. 1 ст. 1634 КпАП);
• порушення порядку нарахування ЄСВ — штраф на посадових осіб підприємств, фізосіб — суб’єктів підприємницької діяльності або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від 510 до 680 грн. ( ч. 1 ст. 1651 КпАП).
Серед найпопулярніших «процедурних» порушень, що стали підставою для ненакладення адмінштрафу, фіскали виділили такі.
1. На момент вчинення порушення особа, на яку складено протокол, не є посадовою особою госпсуб’єкта. Відповідно до ч. 1 ст. 1632 КпАП (та й інших, зазначених вище) до відповідальності притягуються саме посадові особи госпсуб’єктів. А на день проведення камеральної перевірки звинувачувана особа вже не працювала на посаді директора підприємства — не була посадовою особою, тобто немає суб’єкта правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1632 КпАП.
2. На момент складання протоколу закінчився строк накладення стягнення. Згідно з ч. 2 ст. 38 КпАП у справах, підвідомчих судам (а не держорганам), адмінстягнення можна накласти не пізніш як через 3 місяці з дня вчинення (щодо разових порушень) або з дня виявлення (щодо триваючих). Так, постанова суду щодо порушення за ч. 1 ст. 1632 КпАП була винесена по закінченню 3 місяців після вчинення порушення. Зауважимо, що Міндоходів у листі від 13.05.13 р. № 1101/Н/99-99-15-04-01-14 зазначало: неподання та несвоєчасне подання декларацій, звітів вважається разовим правопорушенням («БТ», 2013, № 31, с. 4).
3. Неправильна кваліфікація порушення. Протокол про адмінправопорушення — це єдина формалізована підстава для подальшого провадження у справі. Якщо податковий орган у протоколі кваліфікував порушення як таке, що карається за ч. 1 ст. 1632 КпАП, то суд не може перекваліфіковувати його та покарати за іншою статтею КпАП.
4. Некоректно складений протокол. Податковий орган у протоколі про адмінправопорушення не зазначив конкретні дії посадових осіб, за які надалі загрожує покарання. Так, інкримінуючи ч. 1 ст. 1634 КпАП, податківці усього лиш вказали на порушення пп. 164.2.17, 170.1.9, 176.2 ПКУ (у «старій» редакції). При цьому ч. 1 ст. 1634 КпАП передбачає покарання за кілька видів порушень (див. вище). А з протоколу неможливо визначити, за що саме накладається штраф.
5. Неправильно визначений суб’єкт правопорушення. Податківці звинуватили звичайну фізособу в отриманні доходу і заниженні ПДФО, «виписавши» штраф за ч. 1 ст. 1634 КпАП. Проте за цією нормою можна покарати посадових осіб підприємств або фізосіб-підприємців.
6. Справу розглядає не суд, а контролери. Статті 221 і 2342 КпАП розмежовують, які справи про адмінпорушення розглядають суди, а які — органи доходів і зборів (зараз — ДФС). Так от, податківці передали до суду справу про порушення за ст. 1651 КпАП, тоді як ст. 2342 КпАП віддає такі справи до рук самих податківців.
Також не можна складати один протокол щодо порушень, які розглядають різні органи.
