За загальним правилом мобілізованих працівників не можна звільнити (п. 3 ч. 1 ст. 36, ст. 119 КЗпП). За такими працівниками на весь період мобілізації, але не більше року, зберігаються робоче місце, посада, їм компенсують з бюджету середній заробіток*. Нагадаємо: таке правило запрацювало вже після того, як стартувала перша хвиля мобілізації, тому всіх звільнених захисників Батьківщини потрібно було відновити на роботі заднім числом («БТ», 2014, № 26, с. 39).
* Після змін, унесених до ст. 119 КЗпП Законом України від 15.01.15 р. № 116-VII, робоче місце, посада та середній заробіток зберігаються ще й за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) запровадження воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Гарантії зберігаються не більше року. Також установлено, що за працівниками, які були мобілізовані, але після демобілізації пішли на військову службу за контрактом, зазначені гарантії зберігаються більше року («БТ», 2015, № 7, с. 4).
Важливо мати на увазі: заборона на звільнення мобілізованих працівників поширюється лише на випадки звільнення з ініціативи роботодавця. А все, що поза волею роботодавця, не підпадає під заборону.
Так, крім власного бажання працівника, є й інші підстави для звільнення, наприклад, закінчення строку договору (п. 2 ч. 1 тієї ж ст. 36 КЗпП). Із самого початку, укладаючи строковий трудовий договір, працівник згоден на його розірвання у визначений у самому трудовому договорі строк. Тому звільнення працівника на цій підставі не є звільненням з ініціативи роботодавця.
Висновок: така підстава для звільнення, як закінчення строку договору, підходить і для випадку з мобілізованим працівником.
Більше того, якщо після закінчення строку договору трудові відносини не розірвати в установленому порядку, дія договору буде вважатися продовженою на невизначений строк (ч. 1 ст. 391 КЗпП).
