(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
Перейти до номеру
  • № 17
  • № 16
  • № 15
  • № 14
  • № 13
  • № 12
  • № 11
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
20/27
Бухгалтерський тиждень
Бухгалтерський тиждень
Травень , 2015/№ 18-19

Право власності, корпоративні відносини, земельні питання в судових рішеннях

Закінчення судового розгляду в суді першої інстанції можна вважати ідеальним варіантом розвитку подій. Однак реальність є такою, що, незважаючи на всі гарантії досягнення істини та забезпечення прав учасників процесу, зберігається можливість судових помилок. Це диктує необхідність перегляду судових рішень — перевірки ухвал, постанов судів вищими судовими інстанціями. Одна з головних цілей такої перевірки — забезпечити однаковість розуміння та застосування закону всіма судами.
У цій статті ми розглянемо правові позиції Верховного Суду України (ВСУ), викладені в листі Вищого господарського суду України (ВГСУ) від 20.04.15 р. № 01-06/631/15 за результатами перегляду судових рішень господарських судів.

Позиція ВСУ

Обґрунтування правової позиції ВСУ

Визнання права власності

Особи, які перебувають у зобов’язальних (договірних) відносинах, захищають своє право власності через норми зобов’язального права (постанова ВСУ від 23.12.14 р. № 5011-74/9393-2012)

Згідно зі ст. 392 ЦКУ власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує право власності.

Як зазначив ВСУ, позов про визнання права власності на майно на підставі ст. 392 ЦКУ власник подає, коли:

• в інших осіб виникають сумніви щодо приналежності цього майна;

• позивач не має можливості реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів або

• внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Важливо! Подати позов про визнання права власності (ст. 392 ЦКУ) можливо лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оскаржують право власності, не перебувають з власником у зобов’язальних відносинах (між ними не укладений договір, предметом якого є оскаржуване майно).

Таким чином, особи, які перебувають у зобов’язальних відносинах (наприклад, є сторонами договору зберігання), повинні захищати своє право власності за допомогою норм ст. 509 — 1215 ЦКУ

Орган, що здійснює держреєстрацію прав власності на нерухомість, не може бути стороною у справі про визнання права власності (постанова ВСУ від 23.12.14 р. № 30/58)

Якщо орган, який здійснює держреєстрацію прав власності на нерухомість, відмовив у реєстрації права власності з якихось причин, то подавати на цей орган позов з вимогою визнати право власності немає сенсу.

Як роз’яснив ВСУ, зазначені органи вчиняють дії лише в межах чинного законодавства. Вони не перебувають з власником у правовідносинах щодо здійснення прав володіння, користування та розпорядження спірним майном, не оскаржують і не претендують на це право. А отже, стороною у справі про визнання права власності органи держреєстрації бути не можуть.

У цьому випадку потрібно звертатися до суду з позовом про визнання права власності на нерухомість або про встановлення факту права власності. А потім (уже з отриманим рішенням) йти до держреєстратора

Корпоративні правовідносини

Загальні збори учасників ТОВ є правомочними, якщо в них взяли участь учасники, які мають понад 60 % голосів (постанова ВСУ від 09.12.14 р. № 7/50056871/2012)

У ст. 60 Закону про госптовариства зазначено, що загальні збори учасників вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш ніж 60 % голосів. Цей відсоток слід визначати виходячи з переліку всіх учасників на день проведення загальних зборів. Визначення кворуму на підставі переліку учасників, які фактично брали участь у прийнятті рішень на загальних зборах, не відповідає законодавству.

Зверніть увагу! Голос учасника, який виходить з товариства, не враховують при визначенні кворуму з моменту подання нотаріально оформленої заяви про вихід.

А ось частка померлого учасника враховується при розрахунку кворуму для проведення загальних зборів (такий учасник вважається відсутнім на зборах)

Учасник має право оскаржити договір, укладений товариством, якщо порушені його корпоративні права (постанова ВСУ від 21.01.15 р. № 911/2089/14)

Суть справи така. Статутом ТОВ передбачено, що укладання угод на відчуження, а також про передачу в найм, оренду, заставу майна належить до виключної компетенції зборів учасників. Директор уповноважений розпоряджатися майном ТОВ за погодженням із загальними зборами учасників.

Сталося так, що директор ТОВ уклав договір купівлі-продажу цінних паперів з іншим підприємством без погодження зі зборами учасників ТОВ. Це стало приводом для того, щоб один з учасників (з 70-відсотковою часткою у статутному капіталі) подав позов про визнання зазначеного договору недійсним.

ВСУ визнав право учасника оскаржити договір, укладений ТОВ, оскільки учасник обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав

Госптовариство не зобов’язане надавати учаснику ксерокопії запитуваних документів (постанова ВСУ від 21.01.15 р. № 911/1551/14)

Стаття 10 Закону про госптовариства, ст. 116 ЦКУ і ст. 88 ГКУ закріплюють право учасника отримувати інформацію про діяльність товариства. При цьому на вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо.

Суд звернув увагу на те, що законодавство не зобов’язує товариство надавати учаснику запитувану ним інформацію письмово (у вигляді ксерокопій). Госптовариство лише надає учаснику документи звітного характеру, з яких він має право робити виписки, фотографії, копії

Позовна давність поширюється на вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників госптовариства (постанова ВСУ від 04.02.15 р. № 902/1699/13)

Рішенням загальних зборів, які були проведені у 1997 році, одного з учасників виключено зі складу засновників товариства. Про порушення свого права виключений учасник довідався у березні 1998 року. Але з позовом про визнання зазначеного рішення недійсним він звернувся до суду лише у грудні 2013 року, вважаючи, що права учасника госптовариства є особистими немайновими правами(1) і на них не поширюється позовна давність (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦКУ).

Суд роз’яснив, що права учасника госптовариства є складними. Вони можуть бути як майновими (право на частину прибутку, на оплату вартості майна при виході з товариства тощо), так і немайновими (право брати участь в управлінні справами та розподілі прибутку, право виходу з товариства тощо). При цьому право участі в товаристві передається виключно разом з іншими складовими прав учасника товариства — майновими правами.

Тому на них поширюються правила про позовну давність.

Загальний строк позовної давності — 3 роки

Земельні правовідносини

Підставою розірвання договору оренди землі є її використання не за цільовим призначенням (постанова ВСУ від 21.01.15 р. № 910/1630/13)

Підприємство уклало з місцевою радою договір оренди земельної ділянки. Цільове призначення ділянки — для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та об’єктами громадського обслуговування, торгівлі, підземними та наземними паркінгами.

У встановлений строк будівництво на земельній ділянці не було розпочате. Цей факт був розцінений орендодавцем як використання орендарем землі не за цільовим призначенням, у зв’язку з чим подано позов про розірвання договору оренди землі на підставі ст. 143 Земельного кодексу України, ст. 24 і 25 Закону про оренду землі.

Суд став на бік орендаря та вказав, що підставою розірвання договору оренди є саме використання землі орендарем не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж було встановлено договором. Те, що будівельні роботи на ділянці не були розпочаті, не свідчить про використання землі не за цільовим призначенням

Повернення безпідставно отриманого майна

До договірних правовідносин суд не може застосувати положення ст. 1212 ЦКУ щодо повернення безпідставно отриманого майна (постанова ВСУ від 25.02.15 р. № 910/1913/14)

Підприємством укладено договір комісії на продаж товару на експорт. Унаслідок неправильного застосування курсу валют комісіонер перерахував комітенту більшу суму, ніж було необхідно.

На думку комісіонера, комітент утримує надміру перераховані кошти безпідставно та повинен їх повернути на підставі ст. 1212 ЦКУ(2).

Однак суд цю думку не поділяє та вказує, що ст. 1212 ЦКУ застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Важливо! Договірний характер правовідносин унеможливлює застосування судом положень ст. 1212 ЦКУ.

Комітент отримав гроші як розрахунок за реалізований товар. А отже, ці кошти отримані за наявності правової підстави. Їх не можна витребувати в порядку ст. 1212 ЦКУ як безпідставне збагачення

Штрафи за порушення зобов’язань

За день фактичного постачання товару пеня не нараховується (постанова ВСУ від 15.01.15 р. № 910/23600/13)

Іноді трапляється так, що постачальник затримує постачання товару та покупець вимушений звертатися до суду, щоб стягнути пеню та штрафні санкції за прострочення виконання зобов’язання таким постачальником.

При розрахунку пені слід пам’ятати: день, у який відбулося постачання (відвантаження) товару, не є днем прострочення виконання зобов’язання, адже цього дня постачальник шляхом вчинення активних дій припиняє зобов’язання.

Тому день фактичного постачання товару не включається до періоду часу, за який може стягуватися пеня за порушення строку постачання

Позовна давність

На звернення прокурора до суду на користь держави поширюються положення про позовну давність (постанова ВСУ від 23.12.14 р. № 916/2414/13)

У 2001 році райрада прийняла рішення про надання земельної ділянки в довгострокову оренду ФОП. Прокурор у 2013 році оскаржив законність цього рішення та вимагав його скасування з огляду на те, що в райради не було повноважень на розпорядження цією земельною ділянкою (відповідні повноваження мала облрада). Також прокурор наполягав на визнанні недійсним договору оренди землі.

Як зазначив ВСУ, на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів поширюються положення закону про позовну давність.

Оскільки у цьому випадку прокурор не є самостійним позивачем, а ним виступає облрада, то перебіг позовної давності потрібно відлічувати з 2001 року, коли облраді стало відомо про рішення райради про виділення землі в оренду, а не з 2013 року, коли була проведена прокурорська перевірка.

Що стосується правил позовної давності, то, на думку суду, їх слід застосовувати так.

Якщо правовідносини виникли до 01.01.04 р. (дати набуття чинності ЦКУ), то положення ЦКУ застосовують до тих прав і обов’язків, які продовжують існувати після зазначеної дати (пп. 4 і 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦКУ).

Виходячи з цього до вимог про оскарження рішення райради потрібно застосовувати положення про позовну давність ЦК УРСР, а до вимог про визнання незаконним договору оренди землі — положення ЦКУ, оскільки договірні правовідносини мають триваючий характер (продовжуються і після 01.01.04 р.)

Строк позовної давності можна збільшити за домовленістю сторін (постанова ВСУ від 23.12.14 р. № 907/1214/13)

Усім нам відомо, що загальний строк позовної давності становить 3 роки. Скоротити такий строк за домовленістю сторін не можна, а ось збільшити можна (ст. 259 ЦКУ). Договір про збільшення строку позовної давності укладають у письмовій формі (наприклад, відповідний пункт можна застерегти в основному договорі).

Якщо сторони прописали в договорі інший (збільшений) строк позовної давності (наприклад, 5 років), то суд орієнтуватиметься саме на 5-річний строк

Виконавчий збір

У разі добровільного виконання рішення суду виконавчий збір не стягується (постанова ВСУ від 28.01.15 р. № 924/205/13-г)

Статтею 25 Закону про виконавче провадження передбачено, що держвиконавець протягом 3 робочих днів із дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У ній він вказує, що боржник повинен самостійно виконати рішення у строк до 7 днів з моменту винесення постанови. Якщо боржник не надасть документальне підтвердження виконання рішення, то буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій.

Закінчення строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, само собою не є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору з боржника.

Виконавчий збір стягують, якщо боржник не виконав рішення у встановлений строк і держвиконавець вчинив дії, спрямовані на примусове виконання.

У ситуації, коли боржник виконує рішення суду до початку його примусового виконання і надає документальне підтвердження цього, виконавчий збір не стягується

(1) До особистих немайнових прав фізособи належать, зокрема, право на життя, охорону здоров’я, право на свободу та особисту недоторканність, на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування тощо (ст. 270 ЦКУ).

(2) Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦКУ особа, яка придбала майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно отримане майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно.

 

Документи статті

Закон про госптовариства — Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.

Закон про оренду землі — Закон України «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV.

Закон про виконавче провадження — Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. № 606-XIV.

право власності, корпоративні відносини, земельні спори додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті