До Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (затверджена наказом Мінфіну України від 13.03.98 р. № 59, далі — Інструкція) внесли поправки. І хоча норми Інструкції є обов’язковими лише для бюджетників, однак госпрозрахунковим суб’єктам вони теж рекомендовані до застосування. Вам знадобиться матеріал про відрядження з «БТ», 2015, № 25, с. 21.
Корисна норма в Інструкції: якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження за наказом, то з дозволу керівника підприємства враховується затримка у відрядженні на вихідні або святкові та неробочі дні. Простіше кажучи, відряджений працівник з дозволу керівника може затриматися в іншому місті (країні) на вихідні та/або свята. Однак загальний строк перебування поза місцем постійної роботи не повинен перевищувати строку відрядження, передбаченого постановою КМУ від 02.02.11 р. № 98 (30 календарних днів — на відрядження по Україні, 60 календарних днів — на закордонне відрядження*). При цьому працівнику оплачується проїзд з відрядження до місця роботи, але не оплачуються дні затримки (добові, витрати на оплату житла тощо).
* Ці строки встановлені тільки для працівників бюджетних підприємств, установ. Однак ми рекомендуємо і госпрозрахунковим підприємствам застосовувати ті самі строки. Інакше відрядження працівника до іншої адміністративно-територіальної одиниці для виконання службового завдання контролюючі органи можуть розцінити як переведення на роботу до іншої місцевості ( ст. 120 КЗпП).
Тепер не слід боятися позиції податківців, які вважають додатковим благом та вимагають уключати до оподатковуваного доходу вартість квитка, в якому дата прибуття/вибуття не збігається із зазначеною в наказі про відрядження найманого працівника, відшкодовану роботодавцем (консультація з категорії 103.17 ЗІР ДФСУ).
Наказ діє з дня опублікування.
