Так, при використанні пального на власні потреби слід скласти акцизну накладну (АН). А ось сплачувати паливний акциз доведеться тільки в тому разі, коли витрата пального за «вихідними» АН перевищить прихід, оформлений «вхідними» АН ( п.п. 213.1.12 ПКУ).
Річ у тім, що в загальному випадку об’єктом обкладення акцизом є операції з реалізації та/або передачі в межах одного підприємства підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання ( п.п. 213.1.2 ПКУ).
І такий підхід відповідає логіці адміністрування паливного акцизу: паливний акциз сплачується лише за ситуації, коли обсяги «вихідного» пального (проданого, подарованого, пролитого, зіпсованого, використаного в госпдіяльності) перевищують обсяги «вхідного» пального. Тобто в ідеалі «витрата» дорівнює «надходженню» і про паливний акциз можна забути. Проте усі напрями витрачання палива потрібно враховувати і складати АН.
Акцентуємо увагу: у разі фактичної заправки автомобіля нараховувати паливний акциз не потрібно.
Проте з роздрібним акцизом усе набагато гірше. На думку податківців, його слід нараховувати у разі заправки власних авто на своїй АЗС (лист ДФСУ від 12.03.16 р. № 5315/6/99-99-03-03-15 // «БТ», 2016, № 13, с. 5). Оскільки, по-перше, наявний фізичний відпуск через паливороздавальні колонки (що є роздрібною реалізацією підакцизних товарів згідно з п.п. 14.1.212 ПКУ), по-друге, розрахункову операцію проводять через РРО.
З другим аргументом можна посперечатися, адже згідно зі ст. 2 Закону про РРО у розрахунковій операції бере участь покупець, а заправляючи пальним свій автомобіль, покупця навряд чи знайдеш. Проте щоб уникнути проблем, є «обхідний» варіант: зберігати пальне, призначене для власних потреб, в окремому резервуарі і не проводити заправку через РРО.
