Проблема з приводу віднесення продукції, вирощеної на орендованих землях, держреєстрація речових прав на які не відбулася, до власновиробленої продукції сільгосппідприємства, не нова.
У 2015 році в ПКУ «гостювали» норми, відповідно до яких для визнання продукції, вирощеної на орендованих землях, власновирощеною, необхідно, щоб права власності/користування такими земельними ділянками були оформлені та зареєстровані відповідно до законодавства ( п.п. 14.1.235 та п. 2921.1). Така вимога проіснувала у ПКУ лише рік. З початку 2016 року її виключили (див. «БТ», 2016, № 1-2, с. 29).
Закономірно виникає запитання: а чи можна тепер вважати продукцію, вирощену на орендованих землях, право на які не зареєстроване, власновирощеною продукцією сільгосппідприємства?
Відповідь на це запитання податківці дали у листі, що коментується.
Спочатку вони зауважили, що як і у 2015 році, так і сьогодні:
• обрати спецрежим з ПДВ можуть лише сільгосппідприємства, які є виробниками сільгосппродукції на власних або орендованих основних фондах ( п. 209.6 ПКУ);
• платниками єдиного податку групи 4 можуть бути сільгосптоваровиробники, у яких частка сільгосптоваровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %. При цьому до розрахунку цієї частки включають сільгосппродукцію, яка вирощена на власних або орендованих потужностях (п.п. 14.1.235 ПКУ).
Цим контролери підтвердили, що належність земельної ділянки на праві власності чи оренди — це той фундамент, на якому базуються обидва аграрні спецрежими.
Крім того, виникнення права власності чи користування земельною ділянкою пов’язане із державною реєстрацією відповідного правовстановлюючого документа, на підставі якого таке право надане ( ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.01 р. № 2768-III та ст. 25 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV).
Спираючись на це, контролери стверджують: для віднесення вирощеної продукції на орендованих землях до власновирощеної, а отже, і поширення на неї спецрежимів, необхідно, щоб речові права на оренду такої земельної ділянки бути обов’язково зареєстровані.
За відсутності належним чином зареєстрованого правовстановлюючого документа відповідна земельна ділянка не може вважатися такою, що перебуває у власності чи на праві оренди в особи, яка фактично володіє такою ділянкою. Тому вся вирощена продукція на такій землі не вважається власновирощеною. Отже, її не вдасться включити до розрахунку сільгоспчастки для перебування чи обрання єдиного податку групи 4 та спецрежиму з ПДВ, а придбані товари (послуги) для виробництва (вирощування) сільгосппродукції на таких орендованих землях та операції з її постачання слід відображати у загальній декларації з ПДВ (з позначкою «0110»).
Аналогічний висновок робили фіскали і на початку року (див. лист ДФСУ від 14.03.16 р. № 5466/6/99-99-19-03-02-15), але лише щодо спецрежиму з ПДВ, тепер-от і до єдиного податку групи 4 дісталися.
Звичайно, з цим можна спробувати посперечатися. Річ у тім, що на відміну від земельного законодавства, податкове не вимагає ні держреєстрації договору оренди земельної ділянки (паю), ні реєстрації речових прав на орендовану землю як обов’язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що перебуває у користуванні сільгосптоваровиробника. Цю позицію ще до внесення у ПКУ підтримували ВАдСУ (лист від 28.12.12 р. № 2614/12/13-12 // «БТ», 2013, № 4, с. 8) і судові органи на місцях («БТ», 2013, № 13, с. 9).
Водночас оскільки в ПКУ уже «погостювала» норма, яка визнає землю орендованою тільки після держреєстрації речових прав на неї, то навряд суди і сьогодні будуть дотримуватися цієї думки.
Тому радимо не «грати з вогнем» і, щоб не було проблем, зареєструвати речові права на земельні ділянки, отримані в оренду.
