Поняття норм витрати
Норма витрати — це достатня і необхідна кількість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших видів ресурсів, що витрачаються на виробництво одиниці продукції (роботи) встановленої якості в існуючих умовах виробництва.
За своїм змістом норма витрати є орієнтовною (середньою) величиною. Її не можна ототожнювати з фактичними витратами ресурсів. Це орієнтир, який допомагає дізнатися, наскільки раціонально та ефективно витрачаються ресурси суб’єкта господарювання.
У складі норми витрати матеріалів враховують:
• корисну витрату матеріалу, тобто ту його кількість, яка матеріалізована в конкретному виробі;
• технологічні відходи, обумовлені встановленою технологією виробництва;
• безповоротні втрати матеріалів.
Для чого потрібні норми витрат?
На етапі попереднього планування, ще до того, як продукція буде виготовлена, норми дозволяють приблизно прикинути, скільки та яких матеріалів буде потрібно, скільки це коштуватиме, дати завдання відділу постачання визначити, скільки й чого купувати.
У виробничому процесі норми витрат теж важливі. Уявіть, що виробничий цех отримав завдання виготовити n-ну кількість продукції. Для цього на складі потрібно отримати необхідну кількість матеріалів. Знаючи, яку продукцію і в якій кількості потрібно виготовити, які норми витрат на одиницю цієї продукції, дуже легко скласти список необхідних матеріалів та обчислити приблизну їх кількість.
Нарешті, наявність норм на підприємстві дозволяє контролювати витрачання ресурсів. Значне відхилення фактичної витрати від нормативної, наприклад, може свідчити про неефективне використання матеріалів або про їх псування чи розкрадання.
Хто встановлює норми витрат?
Для переважної більшості підприємств норми витрати матеріальних ресурсів на законодавчому рівні не регламентовані. Підприємства встановлюють їх самостійно відповідно до конструкторсько-технологічної та іншої документації на виробництво продукції. Норми утворюють взаємопов’язану систему, яка регламентує всі сторони госпдіяльності підприємства. Норми слід періодично переглядати (як правило, знижувати) у міру освоєння виробництва та поліпшення використання матеріальних ресурсів.
Окремо слід сказати про норми витрати паливно-мастильних матеріалів (ПММ). Ви знаєте, що Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автотранспорті затверджені наказом Мінтрансу від 10.02.98 р. № 43 (ср. ). Як зазначає Мінінфраструктури в листі від 17.02.14 р. № 1545/25/10-14, цього документа зобов’язані дотримуватися усі підприємства-автовласники незалежно від форми власності. На застосуванні норм витрати ПММ в облікових цілях традиційно наполягають податківці (див., наприклад, лист ДФСУ від 09.06.15 р. № 11999/6/99-99-19-01-01-15). Детальніше про норми витрачання ПММ читайте на с. 15.
Яку роль відіграють норми витрат в обліку, розглянемо далі.
Норми витрат в обліку
Бухоблік. Основоположним нормативним документом для обліку витрат підприємства є П(С)БО 16 «Витрати». У п. 11 цього Положення знаходимо згадку про наднормативні виробничі витрати, під якими мають на увазі витрачання (використання) ресурсів на виробництво понад норми, нормативи, розцінки тощо.
Виділення таких витрат в окрему групу пояснюється принципом обачності. Згідно з цим принципом у бухобліку повинні застосовуватися такі методи оцінки, які запобігають завищенню вартості активів (у тому числі запасів) підприємства ( ст. 4 Закону про бухоблік).
Відповідно до складу виробничої собівартості включають лише ті витрати, які передбачені нормами та технологією виробництва (у межах установлених норм і нормативів). А наднормативні витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) є витратами звітного періоду і мають бути віднесені на собівартість не виготовленої, а реалізованої продукції.
Важливо! Наднормативні витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) за рішенням керівника підприємства тільки у тому разі, якщо вони не пов’язані з нестачами, псуванням, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання (див. лист Мінфіну від 15.04.05 р. № 31-04220-20-17/6687).
Дещо інша ситуація з ПММ. Вартість палива, витраченого в межах установлених норм, списують на рахунки обліку витрат залежно від напряму використання автомобіля. А перевищення суми фактичної витрати над нормативною розглядають як нестачі й втрати від псування цінностей.
Отже, у бухобліку норми витрати матеріалів, палива та інших ресурсів використовують для правильного відображення витрат і подання достовірної інформації у фінансовій звітності.
Податок на прибуток. ПКУ не містить жодних обмежень щодо включення до складу витрат виключно нормативних витрат на матеріали (у тому числі ПММ). Документально підтверджені наднормативні витрати у повній сумі відображаються у складі бухвитрат і зменшують об’єкт обкладення податком на прибуток.
Підприємствам-високодохідникам і малодохідникам-добровольцям коригувати свій фінансовий результат до оподаткування на суму наднормативних витрат матеріалів (у тому числі ПММ) не потрібно.
ПДВ. На практиці співробітники податкових органів рідко порівнюють фактичні витрати матеріалів з нормативними через відсутність законодавчо затверджених норм витрати матеріалів. За великим рахунком в економіці, заснованій на свободі підприємницької діяльності, чітко регламентованих та обов’язкових до застосування на підприємстві норм витрати ресурсів немає і бути не може.
Виходячи з цього, підприємство у звичайному порядку відображає податковий кредит при купівлі сировини та матеріалів.
Необхідно зауважити, що в п. 1.3 Інструкції № 141* Мінфін пропонує нараховувати податкові зобов’язання у разі втрат і витрат матеріальних цінностей та інших ресурсів понад установлені норми (Дт 949 — Кт 641/ПДВ). Але ПКУ подібних норм не містить. До того ж, як ми з’ясували, норми витрати матеріалів на нормативному рівні не затверджені.
* Інструкція з бухгалтерського обліку ПДВ, затверджена наказом Мінфіну від 01.07.97 р. № 141.
Ми вважаємо, що діяти потрібно виходячи з конкретних обставин, у результаті яких було допущено перевитрату.
Так, якщо перевитрата була викликана об’єктивними причинами (скажімо, технічними несправностями обладнання) і підприємство не стягуватиме з працівників збиток за таку перевитрату, підстав для нарахування «компенсуючих» податкових зобов’язань немає, адже матеріали використовувалися у господарській діяльності підприємства.
Якщо ж перевитрата сталася з вини працівника і з нього стягують збиток за такі дії згідно з гл. IX КЗпП, то безпечніше нарахувати «компенсуючі» податкові зобов’язання на підставі п.п. «г» п. 198.5 ПКУ. Адже у такому разі є підстави стверджувати, що матеріали використано не в господарській діяльності підприємства.
Висновки
- Підприємства встановлюють норми витрат матеріалів самостійно (крім ПММ).
- До складу виробничої собівартості включають лише ті витрати, які передбачені нормами та технологією виробництва. Наднормативні витрати відносять на собівартість реалізованої продукції.
- На вартість матеріалів, витрачених понад установлені норми з вини працівників, з яких стягуватиметься їх вартість, безпечніше нарахувати «компенсуючі» ПДВ-зобов’язання.
