У ПКУ доволі чітко прописані правила і черговість погашення податкового боргу. Такі вимоги містяться у п. 87.9 ПКУ. Там указано, що за наявності в платника податків податкового боргу органи ДФС зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов’язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадку спрямування цих коштів на виплату заробітної плати і ЄСВ.
Отже, як бачимо, податківці зобов’язані за наявності податкового боргу у платника податку зараховувати всі платежі від нього у погашення податкового боргу і тільки після цього (залишок) можуть направити у сплату поточних зобов’язань. Тобто за наявності податкового боргу зміст графи «призначення платежу» у платіжних дорученнях не має значення.
Погасивши податковий борг за рахунок коштів, які спрямовувались на погашення поточних зобов’язань, платник автоматично утворює недоплату за такими зобов’язаннями. І як наслідок — новий податковий борг.
Отже, виходить, що платник несвоєчасно погашає узгоджені податкові зобов’язання.
Нагадаємо, що за такі порушення передбачена відповідальність ( ст. 126 ПКУ):
• при затримці у сплаті до 30 календарних днів — штраф у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу;
• у разі затримки понад 30 календарних днів — штраф у розмірі 20 % погашеної суми податкового боргу.
Такі штрафні санкції контролери нараховують на підставі даних особового рахунку платника. Там видно, коли і яка сума погашена. На зміст платіжок контролери увагу не звертають.
Платник податків з таким підходом не погодився, і справа дійшла до суду.
Служителі Феміди стали на сторону платника. Вони навели два такі аргументи.
1. Відповідно до ст. 38 ПКУ виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, — податковим агентом або представником платника податку. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов’язку встановлюються ПКУ та законами з питань митної справи.
2. Законодавець наділив податковий орган правом застосовувати штраф до платника податку згідно зі ст. 126 ПКУ у випадку сплати суми грошового зобов’язання, зазначеної в платіжному дорученні, з затримкою сплати, проте не наділив правом застосовувати штраф при виконанні п. 9 ст. 87 ПКУ в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Крім того, суд вважає, що коли податківці будуть нараховувати у такому випадку штраф згідно із ст. 126 ПКУ, то вони порушуватимуть право позивача мирно володіти своїм майном (Протокол І до Конвенції про захист прав людини від 20.03.52 р.).
Отже, податківці повинні дотримуватися вимог п. 87.9 ПКУ і зараховувати кошти, що надійшли в рахунок погашення податкового боргу. Але при цьому не можуть застосовувати штрафні санкції за несвоєчасну сплату поточних зобов’язань.
Водночас не факт, що податківці прислухаються до таких аргументів. А тому якщо вас покарали за те, що кошти направлялися у погашення податкового боргу, а не поточних зобов’язань, то боротися із штрафами, напевно, доведеться у суді.
