У 2014 році податківці провели перевірку товариства «Б», за результатами якої донарахували податок на прибуток та ПДВ. Підставою для донарахування стало те, що товариство «Б» отримало рекламні послуги від «фіктивного» контрагента — товариства «С».
Не погодившись із висновками контролерів, товариство «Б» звернулось до суду із заявою про скасування «неправомірних» донарахувань.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем (товариством «Б») первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ та витрат до податкового кредиту (ПК)та валових витрат є безпідставним.
З таким висновком позивач, звісно, не погодився і подав апеляцію.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що операції між позивачем та його контрагентами з надання рекламних послуг фактично здійснювались, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а висновки акта не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону.
Тепер податківці не погодились з такими висновками.
У заяві про перегляд судового рішення контролери говорили про різне застосування норм податкового і пов’язаного з ним законодавства. В яких насамперед йдеться про реальність і товарність господарських операцій, на підставі яких формувалися витрати та ПК, а також про підтвердження/непідтвердження платниками податку товарності господарської операції належними і допустимими доказами.
Розібравшись у всіх тонкощах справи Верховний Суд підтримав контролерів. При цьому він керувався такими аргументами.
1. Відповідно до ст. 1 Закону про бухоблік (у попередній редакції, що діяла на час подій, що розглядаються судом) первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ містить дві обов’язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
2. Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік господарська операція — це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
3. Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
4. Судом першої інстанції було встановлено, що господарські операції позивача не мали реального характеру з огляду на неможливість їх виконання контрагентом з урахуванням реального часу і наявності трудових ресурсів.
Крім того, вироком райсуду було визнано винною фізособу-посередника, яка сприяла вчиненню фіктивного підприємництва, а саме створення товариства «С» з метою прикриття незаконної діяльності.
5. Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Таким чином, рішення суду першої інстанції (отже, і всі донараховані податківцями суми) визнані правомірними.
Враховуючи таку позицію суду, ми б радили уважно обирати контрагентів та перевіряти повноваження осіб, які підписують вам первинні документи.
