Пунктом 75.1 ПКУ передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Порядку проведення останніх присвячено лист, що коментується. Податківці розглянули питання:
1) проведення контрольних розрахункових операцій та ведення касових операцій;
2) продовження проведення фактичних перевірок фіскалами у їх службових приміщеннях.
Щодо першого запитання податківці, зокрема, наголошують:
• перед початком фактичної перевірки може бути проведена контрольна розрахункова операція (п. 80.4 ПКУ);
• контролюючі органи мають право здійснювати контроль, зокрема, за дотриманням законодавства з обігу готівки (крім банків), порядку готівкових розрахунків (у тому числі з використанням електронних платіжних засобів) та застосування РРО (пп. 20.1.10 та 20.1.11 ПКУ);
• при цьому ПКУ не передбачено обмежень щодо часу проведення фактичних перевірок, а також контрольних розрахункових операцій.
Роз’яснюючи друге запитання, фіскали продовжують «педалювати» на надані їм права:
• отримувати від платників довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів (п.п. 20.1.2 ПКУ);
• отримувати від держорганів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали (п.п. 20.1.3 ПКУ);
• запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов’язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів (п.п. 20.1.6 ПКУ).
При цьому зауважують, що:
• тривалість перевірок не повинна перевищувати 10 діб (п. 82.3 ПКУ);
• протягом періоду проведення перевірки можна надавати документи контролерам не лише за місцем проведення розрахунків, а й у службових приміщеннях органу ДФС.
З огляду на це, доходять висновку: за місцем проведення розрахунків перевіряються питання порядку проведення розрахункових операцій, обліку товарів, обігу готівки тощо, а в службових приміщеннях органу ДФС проводиться розгляд і опрацювання отриманих документів та оформлення матеріалів перевірки.
Отже, фіскали нагадали про свої права, але, на жаль, замовчали принципові моменти.
Нагадаємо: фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника (п.п. 75.1.3 ПКУ).
Акцентуємо: за місцем (!) діяльності.
Крім того, фактична перевірка має проводитись двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб’єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції (п. 80.7 ПКУ). Тобто представник суб’єкта господарювання має бути присутнім від початку і до кінця фактичної перевірки.
По суті, мета фактичної перевірки — виявити певні факти і зафіксувати їх у відповідному документі.
А якщо податківці прийшли на перевірку подивились на стан розрахунків з покупцями, а потім пішли до приміщення ДФС на 10 днів оформляти результати перевірки (мабуть, прихопивши із собою представника суб’єкта господарювання, щоб не порушувати згаданих вище вимог п. 80.7 ПКУ), то назвати таку перевірку фактичною язик не повертається.
Контролери й словом не обмовились про перелічені в пп. 80.2.1 — 80.2.7 ПКУ підстави, за наявності яких (хоча б однієї з них) може проводитись фактична перевірка. Враховуючи «раптовий» (без попередження) характер таких перевірок (п. 80.1 ПКУ), їх законність украй важлива для платника. Тим більше, враховуючи «податково-орієнтовану» позицію суду*.
* Див. коментар до постанови ВАСУ від 15.09.14 р. № К/800/55020/13 // «БТ», 2014, № 48, с. 9.
