У листі, що коментується, контролери дійшли висновку: якщо працівник придбав товари для потреб роботодавця за рахунок власних коштів (грошові кошти під звіт не видавалися), то суму таких коштів, яку роботодавець відшкодовує йому за зазначені товари, слід обкласти ПДФО (як інший оподатковуваний дохід) та військовим збором (ВЗ).
Зазвичай на практиці працівнику спочатку видають грошові кошти, а потім він використовує їх на купівлю товарів або ж сільгосппродукції. Проте буває й так, що працівник придбаває ТМЦ за рахунок власних коштів, після чого підприємство відшкодовує йому витрачені ним суми.
Чи будуть такі відшкодовані суми доходом працівника?
Зовсім несподівано ДФСУ в листі, який коментується, дійшла висновку, що так.
Причому, погоджуючись із тим, що ці товари закуплено для потреб підприємства, фіскали роблять висновок, що сума відшкодування вартості таких товарів має увійти до оподатковуваного доходу цього працівника у складі інших оподатковуваних доходів (п.п. 164.2.20 ПКУ).
Круто! Ще б пак! Добре, що хоч ЄСВ сюди не приплели.
Але давайте подивимося, чи має рацію ДФСУ?
Отже, працівник з якихось причин придбаває за рахунок власних коштів товари (роботи, послуги) для господарських (виробничих) потреб підприємства. Відносини, що виникли в цьому випадку між підприємством та працівником, мають цивільно-правовий характер. На такі відносини поширюються:
• або вимоги гл. 68 «Доручення» ЦКУ;
• або положення ст. 1158 — 1160 ЦКУ, що присвячені регулюванню дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення.
Так, якщо між працівником і роботодавцем було укладено договір доручення (у письмовій або усній формі), то згідно зі ст. 1006 ЦКУ такий працівник (повірений) зобов’язаний після виконання доручення надати роботодавцю (довірителеві) звіт про це і підтвердні документи, якщо це потрібно за умовами договору.
А якщо договір доручення між працівником і підприємством не укладався (що найчастіше трапляється на практиці)?
Тоді особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої вони вчинялися, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (див. ст. 1159 ЦКУ). І якщо ці дії будуть схвалені іншою особою (роботодавцем), то надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір (тобто про договір доручення).
Важливо! У цих ситуаціях працівник вчиняє юридичні дії від імені роботодавця, тобто він не є власником придбаного товару (робіт, послуг). Це може підтверджуватися, зокрема, податковими/товарними накладними, де як покупець буде зазначено підприємство.
Працівник не придбаває товари для особистого користування чи для перепродажу роботодавцю. Тобто норми договору купівлі-продажу тут не працюють. Тут панує договір доручення. І порядок оподаткування суми відшкодування у межах такого договору не повинен ставитися в залежність від того, були чи не були виплачені повіреному кошти заздалегідь (видані під звіт) для здійснення доручення.
Сподіваємося, що працівники ДФСУ все ж перечитають уважніше гл. 68 і 79 ЦКУ та визнають, що дещо погарячкували в цьому питанні.
А поки, з урахуванням висновку, зробленого в листі, що коментується, роботодавцям безпечніше все-таки не допускати ситуацій, за яких працівники, не отримуючи грошові кошти під звіт, вимушені купувати товари (роботи, послуги) для потреб підприємства за рахунок власних коштів.
