Чинним законодавством, а саме ст. 115 КЗпП, визначено: зарплата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця (авансу) не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
А що загрожує роботодавцю (у плані штрафів), якщо він виплатить аванс у сумі меншій, аніж вимагає ст. 115 КЗпП?
На думку Мінсоцполітики, за виплату зарплати за першу половину місяця (авансу) не в повному розмірі роботодавцю «світить» штраф у трикратному розмірі мінзарплати згідно з абзацом третім ч. 2 ст. 265 КЗпП.
Нагадаємо, що при визначенні суми штрафу за ст. 265 КЗпП розмір мінзарплати визначається на момент виявлення порушення.
Своєю чергою, Держпраці підтягує це порушення під абзац четвертий ч. 2 ст. 265 КЗпП, вважаючи, що виплата авансу в меншій сумі, ніж встановлено ст. 115 КЗпП, — це недотримання мінгарантій в оплаті праці й загрожує роботодавцю штрафом у 10 «мінімалок» за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Зауважимо, що ці відомства розходяться думками вже не вперше (див., наприклад, наш коментар до листа Держпраці від 29.12.17 р. № 12291/4/4.1-ДП17 // «БТ», 2018, № 17-18).
На жаль, у цьому випадку ми не згодні з обома. Пояснимо чому і почнемо з висновку Держпраці.
Спочатку зауважимо, що штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати накладається за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці. По суті кажучи, законодавство не містить визначення терміна «мінімальні гарантії в оплаті праці». Водночас ст. 11 Закону про оплату праці* вказує, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати як мінімальні гарантії в оплаті праці визначаються генеральною угодою. Фактично — за буквою закону — ця норма прив’язує термін «мінімальні гарантії в оплаті праці» лише до мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати.
* Закон України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.
Але! У ч. 1 ст. 12 Закону про оплату праці міститься ще й інший термін — «мінімальні державні гарантії» — і навіть наводиться їх склад. Це норми і гарантії, передбачені як ч. 1 ст. 12 Закону про оплату праці (до речі, у ній про аванси працівникам немає жодного слова), так і КЗпП.
Зауважимо: щодо питання відповідальності за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці Держпраці традиційно (у тому числі на офіційних сайтах своїх місцевих управлінь) посилається саме на цю ст. 12 Закону про оплату праці. Так само це відомство вчинило і в листі, що коментується. Подібний підхід чиновників можна пояснити, адже посилання на КЗпП у ст. 12 Закону про оплату праці дозволяє їм істотно розширити перелік підстав для застосування штрафу в десятикратному розмірі мінімальної зарплати. Але, на жаль, він не відповідає ні законодавству, ні здоровому глузду.
По-перше, як ми вже зазначали, штраф у десятикратному розмірі мінзарплати застосовується за недотримання саме мінімальних гарантій в оплаті праці, а не мінімальних державних гарантій. Це різні терміни, і будь-які аналогії тут недоречні.
По-друге, якщо й говорити про аналогії, то можна згадати висновок Держпраці в питанні заниження суми індексації (див. статтю «Штраф за заниження суми індексації працівникові» цього номера). У ньому чиновники пояснили: якщо індексація нараховується, але в неправильному розмірі, то штраф застосовується не в десятикратному розмірі мінзарплати, а лише в розмірі однієї мінімальної зарплати — як за інше порушення трудового законодавства (абзац восьмий ч. 2 ст. 265 КЗпП). Враховуючи це, аналогічний підхід Держпраці слід було б застосувати і щодо авансів у заниженому розмірі.
По-третє, якщо виходити з позиції Держпраці та використовувати як підставу ст. 12 Закону про оплату праці, то під порушення мінімальних гарантій в оплаті праці підпадає практично будь-яке порушення КЗпП. Водночас законодавець у ст. 265 КЗпП спеціально розмежував порушення на різні види та передбачив за них різні санкції. При цьому оскільки таке порушення, як заниження суми авансу працівнику, не виділено в ст. 265 КЗпП окремо, за нього, на нашу думку, штраф має накладатися в розмірі однієї мінзарплати — як за інше порушення трудового законодавства.
Зауважимо, що подібна логіка зустрічається також у судовій практиці: зокрема, у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.18 р. у справі № 816/1758/17, де, проаналізувавши склад ст. 11 і 12 Закону про оплату праці, він дійшов висновку, що доплата за шкідливі умови праці не належить до мінімальних гарантій з оплати праці (оскільки не зазначена в ст. 12 Закону), а тому, якщо вона не виплачується, штраф застосовується у розмірі однієї мінзарплати.
По-четверте, наскільки нам відомо, фахівці Держпраці в усних роз’ясненнях цілком погоджуються з тим, що за порушення строків виплати заробітної плати та інших виплат, передбачених законодавством, більш ніж за один місяць штраф застосовується в трикратному розмірі мінзарплати (а якщо менше одного місяця — у розмірі однієї мінімалки). Судячи з цього, виходить, що штраф за невиплату заробітної плати нижчий, ніж за виплату авансу в заниженому розмірі. Чи ж не абсурд це?
Що стосується позиції Мінсоцполітики, то зазначені нами аргументи підходять і для аналізу позиції цього відомства. Адже заниження суми авансу ще не можна вважати виплатою заробітної плати не в повному обсязі, оскільки помилка може бути пов’язана лише з неправильними розрахунками, і суму, якої не вистачає, буде виплачено у складі заробітної плати за частину місяця, що залишилася. Тому повторимося: за нашою оцінкою, таке порушення має кваліфікуватися як інше порушення трудового законодавства, і штраф за нього повинен застосовуватися у розмірі однієї мінзарплати.
З огляду на викладене вище, сподіваємося, що чиновники переглянуть свою позицію.
