Випадки «чіпляння» фіскалів до оформлення первинних документів, на жаль, не рідкість (швидше — правило). За захистом від «наїздів» платнику доводиться звертатись до суду. Одну з таких ситуацій, що розпочалась ще у 2013 році, а остаточно вирішена лише в поточному році (постановою, що коментується), і розглянемо далі. Зауважте, події розвивались ще з часів до споріднення податковоприбуткового та бухгалтерського обліків (утім, у цьому випадку це не важливо).
Передісторія судового розгляду звична. За результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Б» контролерами прийнято податкове повідомлення-рішення (ППР), якими збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, звісно, з нарахуванням штрафних санкцій. Перевірка здійснювалась стосовно госпоперацій з ТОВ «Ф» (надання послуг з утримання нежитлового приміщення і споруд та прилеглої території), які фіскали розглядають як безтоварні. При цьому вказують на низку (на їх погляд) недоліків первинної документації, а саме:
• немає протоколу погодження ціни, а також умов, на яких прийматимуть якість виконаних робіт;
• неможливо встановити зміст наданих послуг;
• немає в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) відомостей про особу, яка його підписала від замовника;
• немає в рахунку-фактурі відомостей про особу, яка його склала;
• зазначено незрозумілі одиниці вимірювання послуг у рахунку-фактурі та акті здачі-прийняття робіт;
• відсутній строк сплати на підставі договору.
Що приємно: рішення судів як першої, так і апеляційної інстанцій — на користь платника. Не змирившись із поразкою, податківці в касаційній скарзі до ВСУ, крім зазначених вище «недоліків» первинки, посилаються на дані акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ф» яке, на їх думку, здійснювало діяльність, пов’язану з наданням податкової вигоди третім особам. Але й на цьому етапі податківці зазнали фіаско. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.
Твердження фіскалів про відсутність госпоперацій, зроблене на підставі акта про неможливість зустрічної звірки контрагента, є помилковим. Такий висновок ВСУ зробив виходячи з аналізу первинних документів за взаємовідносинами сторін та за відсутності у контролерів об’єктивних та підтверджених даних про порушення ТОВ «Б» податкового законодавства. Не надали вони й доказів того, що контрагент (ТОВ «Ф») не був зареєстрований як платник ПДВ, а тому не мав права видавати податкові накладні на постачання товарів (робіт, послуг).
ВСУ відзначає, що з метою податкового обліку госпоперації можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам або звичаєвій практиці.
При цьому чітко вказує на принципові моменти:
• ступінь деталізації опису госпоперації у первинному документі законодавством не встановлена;
• умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені;
• власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг та окремих позицій у первинних облікових документах, які не впливають на зміст операції, (!) не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та (!) не є свідченням відсутності виконаних операцій.
Крім того, ВСУ наголошує:
• за своїм економіко-юридичним змістом послуга є діяльністю, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення;
• акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, зазначеними в договорі, (!) є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої операції.
Отже, платник отримав нарешті остаточну перемогу: постанова, що коментується, оскарженню не підлягає.
