У процесі діяльності кожного підприємства утворюються різні відходи: залишки пакувальних матеріалів, продуктів харчування, відпрацьовані автомобільні шини, акумулятори, люмінесцентні лампи, металобрухт, макулатура, уламки битого скла, різне будівельне сміття тощо. Тобто до відходів фактично можна віднести всі відходи, які залишаються від діяльності суб’єктів господарювання та від чого вони позбавляються (мають намір позбутися) шляхом утилізації або видалення.
Нагадаємо, що до відходів відносять будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукцію), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не підлягають подальшому використанню за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Це визначення, а також основні вимоги до збирання, перевезення, зберігання, утилізації відходів зазначено в Законі України «Про відходи» від 05.03.98 р. № 187/98-ВР.
При цьому відходами можуть бути як ті, що утворюються в процесі життєдіяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення (тобто побутові відходи), так і ті, що становлять небезпеку для навколишнього середовища.
Тож у фіскалів запитали: чи необхідно сплачувати екоподаток підприємству, якщо воно здійснює тимчасове зберігання побутових чи небезпечних відходів на своїй території?
З огляду на те, що тимчасове зберігання (розміщення) відходів до їх передачі та утилізації не є розміщенням відходів у розумінні п.п. 14.1.223 ПКУ, автори листа, що коментується, не вважають такі підприємства платниками екологічного податку. До речі, у згаданому підпункті визначено, що розміщення відходів — це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.
Як бачимо, позиція фіскалів щодо звільнення підприємств/установ від сплати екоподатку за тимчасове розміщення (зберігання) відходів залишається незмінною вже протягом декількох років. Разом з тим у листі, що коментується, автори ще раз нагадали про основні вимоги для звільнення від сплати такого податку, а саме:
• підприємства не є платниками екоподатку за розміщення відходів як вторинної сировини на власній території на підставі п. 240.5 ПКУ;
• підприємства, які тимчасово зберігають (розміщують) відходи, укладають договори на видалення та утилізацію відходів зі спеціалізованими підприємствами.
Тобто лише за наявності зазначеного договору, укладеного зі спеціалізованими підприємствами, які мають дозвільні документи на поводження з відходами, на підприємство поширюється звільнення зі сплати екоподатку. При цьому необхідність виконання такої умови стосується не тільки побутових відходів, але й тих, що є небезпечними для навколишнього середовища.
Ще одне запитання, на яке відповіли фіскали, стосується екоподатку, який сплачують за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (п.п. 240.1.2 ПКУ).
Контролери зауважили, що у такому разі платником екоподатку за скиди забруднюючих речовин буде саме первинний водокористувач, який має дозвіл на спецводокористування (зокрема на скидання стічних вод). А вторинні водокористувачі, які на підставі договорів про водовідведення здійснюють скиди стічних вод у системи водовідведення первинних водокористувачів, не є платниками екоподатку.
При цьому витрати на сплату екоподатку первинним водокористувачам слід врахувати в калькуляції вартості послуг з водовідведення.