На запитання щодо можливості прийняття працівника на стажування без виконання ним практичної роботи і без укладення з ним трудового договору в листі, що коментується, Мінсоцполітики наголошує, що проходження саме стажування законодавчо передбачене лише для певних категорій осіб, зокрема:
1) державних службовців та громадян з числа молоді, що не перебуває на посадах державної служби, — відповідно до ч. 8 та 9 ст. 48 Закону України «Про державну службу» від 10.12.15 р. № 889-VIII та Порядку стажування державних службовців, затвердженого наказом Нацагентства України з питань держслужби від 03.03.16 р. № 48;
2) студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів — згідно зі ст. 29 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.12 р. № 5067-VI (далі — Закон про зайнятість) та Порядком укладення договору про стажування студентів закладів вищої освіти та учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженим постановою КМУ від 16.01.13 р. № 20;
3) зареєстрованих безробітних — відповідно до ст. 35 Закону про зайнятість та Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, затвердженого спільним наказом Мінсоцполітики та МОН від 31.05.13 р. № 318/655.
У цих випадках укладається не трудовий договір, а договір про стажування, професійне навчання.
Також є інші випадки обов’язкового та добровільного саме стажування:
4) педагогічних та науково-педагогічних працівників — не рідше одного разу на 5 років (ст. 57 та 60 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.14 р. № 1556-VII);
5) медпрацівників: лікарів, які протягом року після закінчення 5-річного строку з дати попередньої атестації не виявили бажання і не подали документи на чергову атестацію (за деяким винятком, це, зокрема, одинокі матері, вагітні жінки тощо), та лікарів, яким за рішенням атестаційної комісії відмовлено у присвоєнні другої кваліфікаційної категорії (п. 10 розд. І Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ від 19.12.97 р. № 359), а також особи, які не працювали більше 3 років за конкретною лікарською спеціальністю, та особи, які своєчасно не пройшли атестацію на кваліфікаційну категорію або яким відмовлено у присвоєнні другої кваліфікаційної категорії (Положення про порядок направлення на стажування лікарів, які не працювали за спеціальністю більше трьох років, і про порядок їх наступного допуску до лікарської діяльності, затверджене наказом МОЗ від 17.03.93 р. № 48);
6) керівників, професіоналів і спеціалістів установ, організацій (Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затверджене наказом Мінпраці і МОН від 26.03.01 р. № 127/151).
У цих випадках керівник направляє працівника на стажування у межах діючого трудового договору.
Мінсоцполітики доходить висновку: залучати особу до стажування можливо лише у випадках, передбачених законодавством, а для перевірки відповідності роботі, яка їй доручається, з нею слід укладати трудовий договір та обумовлювати саме випробування.
Нагадаємо, що ст. 26 КЗпП дозволяє встановити строк випробування для нового працівника, щоб перевірити його відповідність роботі, яка доручається. Але цю умову треба зафіксувати в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
Оскільки у період випробування на працівника поширюється законодавство про працю (ч. 2 ст. 26 КЗпП), на нього слід подати Повідомлення про прийняття на роботу до органу фіскальної служби.
Як ви розумієте, у цьому й було підґрунтя запитання…
