Одним з етапів розрахунку лікарняних і декретних є визначення кількості календарних днів у розрахунковому періоді. У стандартній ситуації для цього підсумовують усі календарні дні в розрахунковому періоді, а потім віднімають дні, протягом яких працівник згідно із законодавством не працював з поважних причин.
Перелік поважних причин визначений у п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою КМУ від 26.09.01 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266):
• тимчасова непрацездатність;
• відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-, 6-річного віку;
• (!) відпустка без збереження заробітної плати.
Як бачимо, однією з поважних причин є відпустка без збереження заробітної плати. Про неї і йде мова в листі, що коментується.
Порядком № 1266 не уточнюється, яка конкретно відпустка без збереження зарплати мається на увазі. Не сказано, і яку кількість календарних днів неоплачуваної відпустки виключати з розрахунку середньої зарплати, якщо вона надана з порушенням законодавства. Що означає — з порушенням законодавства?
Нагадаємо. Відпустка без збереження заробітної плати згідно зі ст. 26 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504-ВР (далі — Закон № 504) надається за сімейними обставинами та з інших причин за угодою сторін на строк не більше 15 календарних днів на рік! Якщо така відпустка надана більшої тривалості, то це вважається порушенням законодавства про працю.
От і виникає запитання: а що коли «свій рахунок» за угодою сторін все-таки був наданий роботодавцем більшої, ніж передбачено законом, тривалості? Який тоді період потрібно виключати з розрахунку середньої зарплати: тільки той, що наданий на законних підставах, (15 календарних днів) чи увесь?
Мінсоцполітики в листі, що коментується, відповіло досить розпливчасто: у разі надання роботодавцем працівникові відпустки без збереження зарплати на підставах, зазначених ст. 25 і 26 Закону № 504, тривалістю понад 15 календарних днів на рік, цей період може вважатися не відпрацьованим з поважних причин.
На нашу думку, якщо роботодавець усе ж оформив «свій рахунок» на більший період, то такі дні «перевищення» (понад 15 днів) вважаються наданими незаконно — і тому не є відпусткою «за свій рахунок». Отже, із загальної кількості календарних днів за розрахунковий період виключаються тільки 15 календарних днів відпустки «за свій рахунок». А ось дні нез’явлення на роботу понад надану чинним законодавством тривалість відпустки «за свій рахунок» не виключаються із загальної кількості календарних днів за розрахунковий період.
Чому ми так вважаємо? У ст. 4 Закону № 504 передбачено, що колективним або трудовим договором можуть бути встановлені інші види відпусток, ніж перераховані в цій статті. Але, на думку Мінсоцполітики (див. лист від 29.04.16 р. № 243/13/116-16), такі відпустки обов’язково мають бути оплачуваними. І ми з цим повністю згодні.
Саме з цих причин ми вважаємо, що дні відпустки «за свій рахунок», які надані понад передбачену законодавством тривалість, не можна вважати днями відпустки без збереження зарплати. Отже, неузаконені дні «свого рахунку» не належать до таких, що пропущені з поважних причин, визначених п. 3 Порядку № 1266. Їх, на нашу думку, виключати з розрахункового періоду не потрібно.
Пам’ятайте! Надання відпустки «за свій рахунок» більшої тривалості, ніж це передбачено законодавством, є порушенням законодавства про працю. За це на роботодавця може бути накладений штраф у розмірі 1 мінзарплати (ч. 2 ст. 265 КЗпП).
