В абзаці другому п. 63 підрозд. 2 розд. XX ПКУ прямо прописано, що дія ПДВ-пільги при експорті сої не поширюється на операції з вивезення за кордон сільгосппідприємствами власновирощеної сої. Детально див. у коментарі «Усіх експортерів примушують застосовувати ПДВ-пільгу» // «БТ», 2019, № 3 до листа ДФСУ від 22.12.18 р. № 5372/6/99-99-15-03-02-15/ІПК. Фіскали зачепилися за те, що після скасування ст. 209 у ПКУ немає поняття «сільгосппідприємство». А тому, мовляв, доки таке визначення у ПКУ не з’явиться, всі експортери сої мають застосовувати ПДВ-пільгу. Тобто ДФСУ заперечила право на ставку ПДВ 0 % при експорті сої аграрієм, який її виростив.
На неправомірність цього висновку вказував і Мінфін у листі від 19.10.18 р. № 11310-09-5/27170. Він узагалі рекомендував ДФС для цілей незастосування соєвої ПДВ-пільги використовувати поняття «сільгосптоваровиробник», що міститься у п.п. 14.1.235 ПКУ. На думку Мінфіну, це поняття в повній мірі пояснює, хто саме є сільгосппідприємством.
Але фіскали не захотіли нічого і нікого слухати. Вони відмахнулися від Мінфіну з формулюванням: це визначення стосується тільки сплати сільгоспЄП, а отже, на нього спиратися при визначенні того, хто не застосовує соєву ПДВ-пільгу, не можна.
І ви знаєте — це образливо. Особливо коли підлеглий (ДФСУ) говорить це в такому тоні своєму керівнику (Мінфіну).
Масла у вогонь підлив і Комітет ВРУ з питань податкової та митної політики (лист від 07.02.19 р. № 04-27/10-128). Він стверджує, що висновки Мінфіну є правомірними, оскільки головною умовою застосування сільгосппідприємствами-виробниками ставки ПДВ 0 % при експорті сої є те, що вона вирощена цими аграріями на власних чи взятих у користування землях.
Крім того, Комітет нагадав Мінфіну, що саме він є головним органом, який забезпечує формування податкової політики. І саме ДФС у своїх консультаціях повинна враховувати позицію Мінфіну та не допускати перевищення повноважень посадовими особами контролюючих органів щодо вільного трактування ПКУ.
Тому Мінфін не став відкладати в довгий ящик і видав Узагальнюючу податкову консультацію (далі — УПК), яка затверджена наказом, що коментується. Тепер, сподіваємося, все стало на свої місця, адже у цій УПК Мінфін прямо сказав, що звільняючий від пільги абзац другий п. 63 підрозд. 2 розд. XX ПКУ ототожнює поняття «сільгосппідприємство» із поняттям «сільгосптоваровиробник». А поняття «сільгосптоваровиробник» міститься у п.п. 14.1.235 ПКУ. І саме на нього слід опиратися при визначенні, кому можна не застосовувати ПДВ-пільгу.
Але робити це слід з одним застереженням: сільгоспвиробником з метою незастосування соєвої ПДВ-пільги може бути тільки підприємство, тобто юрособа.
Навпаки, ФОП, які теж за п.п. 14.1.235 ПКУ є сільгосптоваровиробниками, розраховувати на незастосування соєвої ПДВ-пільги не можуть. На це прямо вказує п. 63 підрозд. 2 розд. XX ПКУ.
Також Мінфін уточнює, що для визначення, чи є юрособа сільгоспвиробником, слід заглянути в ЄДР і пересвідчитися, чи внесено в нього як основний вид діяльності виробництво сільгосппродукції. Якщо такий вид діяльності там є, то таке підприємство може не застосовувати соєву ПДВ-пільгу, якщо воно (і це найголовніше) виростило сою, що експортує, на власній чи орендованій землі.
Видавши таку УПК, Мінфін одним пострілом убив двох зайців:
(1) поставив на місце ДФСУ і
(2) дозволив виробникові сої не застосовувати ПДВ-пільгу (адже індивідуальні податкові консультації застосовуються у частині, що не суперечить цій УПК).
