Начебто фіскали відмовилися від фокусів зі звичайними цінами. Тобто коли платник продає один і той же товар (роботу, послугу) різним покупцям за різними цінами — відмовилися від спроб донараховувати ПДВ за тими постачаннями, де ціна нижча…
Але в листі, що коментується, знову дещо махлюють.
З тим, що для самостійно виготовлених товарів/послуг в абзаці другому п. 188.1 ПКУ мінбаза ПДВ встановлена на рівні звичайної ціни, сперечатися не доводиться. Тому твердження листа, що при визначенні мінбази ПДВ розмір собівартості «не враховується», виглядає не занадто дико…
Акцентуємо на словах п.п. 14.1.71 НКУ: звичайна ціна (крім специфічних ситуацій — таких, наприклад, як регульовані ціни та контрольовані операції) — це ціна, визначена в договорі.
Так, податківці можуть доводити її невідповідність рівню ринкових цін. Але говорячи про рівень ринкових цін, ми робимо акцент на двох умовах п.п. 14.1.219 ПКУ: (1) порівнювати ціни можна саме на ідентичні (за відсутності — однорідні) товари (роботи, послуги) і (2) — у схожих економічних (комерційних) умовах.
Якщо два госпсуб’єкти самостійно виготовляють ідентичні (однорідні) товари (роботи, послуги) і діють вони в схожих економічних (комерційних) умовах, то ані собівартість, ані ціна у них принципово відрізнятися не будуть.
А якщо ціни відрізняються, то або товари (роботи, послуги) не тільки не ідентичні, а й навіть не дуже-то однорідні, або умови бізнесу не схожі. Ну, загалом, ідіть-но, фіскали, доводьте ідентичність, однорідність і схожість…
Яких у реальності ніколи не буває й близько.
