Для відповіді на це запитання насамперед потрібно визначити суть платежу, що справляється за простій: це штраф чи послуга? Адже якщо це штраф, тоді плата за простій не повинна включатися до бази обкладення ПДВ ( п. 188.1 ПКУ), а якщо це послуга — то сума, що сплачується за час простою, є об’єктом обкладення ПДВ.
Правова природа плати за простій у законодавстві чітко не врегульована. Хоча… нам не звикати 
.
Якщо зазирнути, наприклад, у п. 142 Статуту автомобільного транспорту*, то там простоєм автомобіля вважається затримка або невикористання транспортного засобу понад установлені строки. Логічно в цьому світлі плату за простій визначати саме як штрафну санкцію.
Підкреслимо: як штрафну санкцію зазначений вище Статут визначає плату саме за понаднормативний простій автотранспорту (коли транспорт затримали /використовували понад норму часу, встановлену договором).
На практиці, як правило, у договорі перевезення встановлюють:
— нормативні строки простою (виходить, що з точки зору Статуту це взагалі не простій). Плата за нормативний простій транспорту, якщо така справляється окремо, штрафною санкцією у будь-якому випадку вважатися не може! А значить, є компенсацією вартості послуги і має обкладатися ПДВ;
Адже в цьому випадку маємо справу з виконанням сторонами договірних зобов’язань у встановлений ними строк. — понаднормативні строки простою. Застереження в договорах на практиці можуть бути найрізноманітніші. Одні прямо визначають плату за понаднормативний простій як штрафну санкцію, інші обмежуються фіксацією вартості кожної години понаднормативного простою без вказівки на те, що це штрафна санкція.
Госпсуди у більшості випадків схильні вважати, що плата за понаднормативний простій є за своєю природою штрафною санкцією за невиконання зобов’язання в установлений строк.
Див., зокрема, рішення Господарського суду Вінницької області від 12.07.2016 р. у справі № 902/1586/15 та Господарського суду Київської області від 12.03.2013 р. у справі № 5/103-12. Власне кажучи, у разі понаднормативного простою дійсно можна вважати, що сторона не виконала зобов’язання в установлені договором нормативні строки, а отже, це є не чим іншим, як порушенням договірних зобов’язань.
Цікава ситуація і з демереджем (платою за простій судна під навантаженням-розвантаженням). Більшість судів схильні вважати, що термін «демередж» використовується у морських, залізничних та інших перевезеннях і означає плату за понаднормативний простій. Тому демередж суди також визнають як санкції за порушення договірних зобов’язань (рішення Господарського суду Житомирської області від 08.07.2015 р. у справі № 906/1180/14, ухвала ВАСУ від 01.11.2011 р. № К/9991/28778/11, ухвала Одеського апеляційного адмінсуду від 27.01.2015 р. у справі № 815/593/14).
Втім, є й рішення ВАСУ, в якому суд визнає, що демередж не може вважатися штрафною санкцією, — це не що інше, як плата за додатковий час перебування судна під розвантажувально-навантажувальними роботами, передбачена умовами договору (ухвала ВАСУ від 29.10.2013 р. у справі № К/9991/43317/12).
Щоправда, зауважимо, що в цьому випадку ВАСУ дещо по-іншому трактує саме визначення «демередж». Суд зазначає, що КТМ** розрізняє поняття сталійного (час, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або вивантажений з нього), контрсталійного (додатковий час на навантаження/розвантаження, встановлений сторонами) та надконтрсталійного часу. Так от, згідно зі ст. 149 КТМ демередж — це плата за простій протягом контрсталійного часу (по суті — нормативного простою, встановленого договором). Тому він і не може вважатися штрафною санкцією. А ось простій після контрсталійного часу вже й буде порушенням договірних зобов’язань та штрафною санкцією.
** Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.95 р. № 176/95-ВР.
Втім, податківці вважають, що навіть простій протягом контрсталійного часу є штрафною санкцією (лист ДФСУ від 12.01.2016 р. № 355/6/99-99-19-03-02-15). Враховуючи законодавчу неврегульованість питання, дуже важливе значення має те, як сторони в договорі пропишуть умови про плату за простій.
Якщо йдеться про плату за понаднормативний простій, то її краще чітко називати штрафом (неустойкою) і фіксувати в розділі договору «Відповідальність сторін». Тоді у податківців не виникне підстав та спокуси вважати цю суму додатковою платою за послуги.
Зауважимо і такий ризик. Якщо, наприклад, ви позначите понаднормативний простій як плату за послуги (а не як штраф) і нарахуєте ПДВ, то зважаючи на думку про те, що понаднормативний простій — це санкція, податківці можуть зняти податковий кредит у замовника за цією сумою 
.
Резюмуємо.
Плата за понаднормативний простій — штраф. Суми, які замовник виплачує за понаднормативний простій, не обкладаються ПДВ. Адже згідно з п. 188.1 ПКУ до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів і пені), отримані платником податків у результаті невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань. Тому перевізник, який отримав штраф від замовника, не повинен складати податкову накладну. Зрозуміло, що у замовника, який сплачує штраф, не може бути й думки про податковий кредит щодо ПДВ.
За фактом визнання штрафу замовник здійснює проводку Дт 948 — Кт 631 (685); а перевізник — Дт 374 — Кт 715. Плата за нормативний простій (якщо така справляється окремо) — послуга. Сума, що сплачується за простій, підпадає під об’єкт обкладення ПДВ на підставі п.п. «б» п. 185.1 ПКУ, якщо місце постачання послуги перевезення (у складі якої сплачується і простій) — митна територія України.
