Основні засоби: разом чи нарізно?

Відкриємо відразу всі карти: варіанти є, причому продиктовані вони самим Мінфіном, доказом чому слугують П(С)БО 7 і «профільні» Методрекомендації № 561*.

* Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Мінфіну від 30.09.2003 р. № 561.

Зазирнемо спершу в абз. 9 п. 4 П(С)БО 7, що надає визначення об’єкта основних засобів. Ним може бути: (1) закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; (2) конструктивно відособлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; (3) відособлений комплекс конструктивно сполучених предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, управління і єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно; (4) інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, яка контролюється підприємством/установою.

Вторить цьому визначенню і п. 4 Методрекомендацій № 561.

Цікаве останнє зауваження: виходить, об’єктом основних засобів може бути не лише самостійний актив, але і його частина.

Читаємо далі: якщо один об’єкт основних засобів складається з частин (компонентів), які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна із цих частин може визнаватися в бухобліку окремим об’єктом основних засобів (абз. 10 п. 4 П(С)БО 7, п. 4 Методрекомендацій № 561). Як бачите, у вас виникає право вибору — про обов’язок роздільного обліку не йдеться.

Але сенс у веденні роздільного обліку є не лише у вказаному випадку, але і якщо внаслідок такої окремої класифікації деякі з об’єктів не відповідають вартісному критерію основних засобів. У такому разі ці складові можуть бути віднесені до складу малоцінних необоротних матеріальних активів (далі — МНМА), у зв’язку з чим відкриваються привабливі перспективи в частині їх амортизації.

З метою зближення бухгалтерського обліку основних засобів з податковим ми завжди рекомендували вам установлювати в обліковій політиці такий же вартісний критерій для віднесення необоротних активів до складу основних засобів, як і в податковому обліку — 6000 грн.

У бухобліку ви маєте право самостійно встановлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу МНМА (згідно з п.п. 5.2.7 П(С)БО 7).

Такий розмір виходить з податкового визначення основних засобів, наведеного в п.п. 14.1.138 ПКУ. До 01.09.2015 р. вартісний критерій складав 2500 грн.

У зв’язку із цим звернемо вашу увагу на таку проблему. Цифри в ПКУ не скрізь були змінені з 2500 до 6000 грн. Так, у п.п. 138.3.3 ПКУ, що визначає мінімально допустимі строки використання основних засобів, в описі групи 4 досі міститься згадка про об’єкти, «вартість яких перевищує 2500 грн.».

Очевидно, що мала місце банальна технічна помилка. Але, з іншого боку, чому тоді її не виправили протягом більше 2 років ?

Це стосується тієї її підгрупи, мінімально допустимий строк корисного використання активів якої становить 2 роки. Це електронно-обчислювальні машини <…>. У частині таких активів питання з їх роздільним або груповим обліком має особливу актуальність.

У недавній ІПК від 04.08.2017 р. № 1495/6/99-99-15-02-02-15/ІПК ДФСУ розібрала ситуацію, зазначивши, що електронно-обчислювальні машини, <…>, вартість яких не перевищує 6 тис. грн., не є основними засобами для цілей застосування ст. 138 ПКУ.

Тому ті об’єкти вказаної підгрупи, вартість яких перевищує 2500 грн., але не перевищує 6 тис. грн., не підпадають під мінімальний строк 2 роки, а амортизуватися повинні за правилами, встановленими для МНМА.

Тобто, по суті, податківці визнали, що 2500 — випадкові цифри, а орієнтуватися необхідно все-таки на 6000 грн.

Ідемо далі. Головна «заточеність» роздільного обліку — це зовсім не бажання створити собі додатковий клопіт, а можливість амортизувати об’єкти не одним загальним масивом, а окремо. Ось які рекомендації із цього приводу містить п. 23 Методрекомендацій № 561.

Кожна частина об’єкта основних засобів, вартість якої є істотною** стосовно первісної та/або балансової вартості об’єкта, може амортизуватися окремо. Із цією метою підприємство розподіляє суму, первісно визнану стосовно об’єкта основних засобів, на його істотні частини.

** Більше про істотність ви могли дізнатися з матеріалу «Істотність для бухобліку і фінзвітності» в журналі «Бухгалтер 911», 2017, № 40.

Кількісні критерії та якісні ознаки істотності інформації про господарські операції, події і статті фінзвітності визначає керівництво підприємства, якщо такі критерії не встановлені П(С)БО, іншими нормативно-правовими актами, виходячи з потреб користувачів такої інформації.

Якщо підприємство амортизує окремо деякі частини об’єкта основних засобів, воно також окремо амортизує іншу частину об’єкта, що складається з таких частин об’єкта, які окремо є несуттєвими.

Строк корисного використання і метод амортизації істотної частини об’єкта основних засобів можуть бути такими ж, як строк корисної експлуатації та метод амортизації іншої істотної частини цього ж об’єкта. Причому такі частини можна об’єднувати в групу (згідно з п. 24 Методрекомендацій № 561).

А якщо можуть бути, то можуть і не бути . Узагалі, якщо такі строки і методи відрізнятися не будуть, то ведення роздільного обліку об’єктів — лише додатковий головний біль. Навіщо розраховувати амортизацію декількох окремих об’єктів з використанням того ж методу нарахування амортизації й протягом того ж строку, якщо можна об’єднати все у єдине ціле? Тим паче, що сума нарахованої амортизації в такому разі не відрізнятиметься.

Що стосується податкового обліку, то ДФСУ також, у принципі, не проти нарахування амортизації окремих компонентів основних засобів (див. ІПК від 04.08.2017 р. № 1492/6/99-99-15-02-02-15/ІПК).

При цьому вона звертає увагу на п.п. 138.3.3 ПКУ, яким установлено, що в разі якщо строки корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів у бухобліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені цим підпунктом. Якщо ж строки корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів у бухобліку дорівнюють або більше тих, які встановлені п.п. 138.3.3 ПКУ, то для розрахунку амортизації використовують строки, встановлені в бухобліку.

Зрозуміло, це стосується тільки тих платників, які відображають коригування з податку на прибуток. Усім іншим враховувати ці обмеження не потрібно.

Ці положення податківці рекомендують застосовувати як до об’єктів основних засобів, так і до їх окремих компонентів.

Далі пропонуємо розглянути, наскільки вигідним є варіант роздільного обліку об’єктів основних засобів мовою цифр.

Приклад. Підприємство придбало системний блок вартістю 7800 грн., монітор — 4300 грн., клавіатуру — 300 грн. і мишу — 200 грн. Строк корисного використання цих активів визначений у 2 роки. Основним засобом серед перелічених є тільки системний блок. Його ліквідаційна вартість дорівнює 600 грн. Інші об’єкти в обліку визнані МНМА. Їх амортизують у першому місяці використання в розмірі 100 % їх вартості.

Як бачите, до складу витрат уже в жовтні можна віднести 5100 грн. Побічним ефектом при цьому є достаток однотипних проводок. Для порівняння: при обліку комп’ютера такою ж первісною і ліквідаційною вартістю, як єдиного об’єкта, у витрати щомісячно потрапляло б лише 500 грн.