Здача нерухомості в оренду vs звільнення від земподатку для єдиноподатника: що думають суди?

¹ Стаття «Три… в одній, або Мінфін розставив акценти з плати за землю» в попередньому номері журналу.

Розпочнемо з того, що проблема не нова. При цьому, здавалося б, з появою УПК № 1051², яка продовжує діяти досі, податківці перестануть «тероризувати» фізосіб-єдиноподатників-орендодавців нерухомості. Але несподівано ініціативу перехопили суди. Тоді ще Верховний Суд України «відзначився» низкою вищою мірою «дивних» рішень³ . Але відтоді багато чого змінилося .

² Узагальнююча податкова консультація щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку — фізичними особами — підприємцями, затверджена наказом ДПСУ від 23.11.2012 р. № 1051.

³ Детальніше про що ви могли прочитати в матеріалі «Єдиноподатник-орендодавець і земподаток: «крен» у фіскальний бік» (журнал «Бухгалтер 911», 2016, № 15).

«Промінець світла» в темряві. Так можна охарактеризувати постанову від 26.06.2018 р. у справі № 826/18899/16⁴. У ній Верховний Суд назвав дві умови, при виконанні яких платник звільняється від сплати земельного податку: використання власного нежитлового приміщення у своїй господарській діяльності і наявність статусу платника єдиного податку.

⁴ http://reyestr.court.gov.ua/Review/74989031.

Головне завдання підприємця-єдиноподатника — довести перше.

Причому в цій справі суди попередніх інстанцій вирішили, що платник не підтвердив те, що належні йому нежитлові приміщення, а відтак земельна ділянка під цими приміщеннями використовується для провадження госпдіяльності.

Хоча суд першої інстанції і зазначав, що за витягом з Реєстру платників єдиного податку вбачається, що позивач проваджує господарську діяльність згідно з КВЕД ДК 009:2010 за кодом 68:20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Проте, як зазначає Верховний Суд, суди попередньої інстанції не звертали уваги на місце провадження господарської діяльності, зазначене у витязі Реєстру платників єдиного податку, а отже, доходили до передчасного висновку про недоведеність використання нежитлового приміщення, а відтак земельної ділянки під цими приміщеннями для провадження господарської діяльності.

Примітним є той факт, що у своїй постанові Верховний Суд прямо говорить про неприпустимість застосування судами позиції ВСУ, викладеної в постанові від 24.11.2015 р. № 21-2352а15 (ср. ). Це якраз-таки одна з гучних постанов-2015.

Пояснює таку свою позицію Верховний Суд тим, що правовідносини у справі, яка переглядалася ВСУ, стосувалися податкового звітного періоду 2014 рік, а положення п.п. 4 п. 297.1 ПКУ були чинними в іншій редакції. Норма цього пункту викладена в новій редакції з 01.01.2015 р. Законом № 71⁵, «яка за своїм змістом має інше правове навантаження».

⁵ Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 р. № 71-VIII.

Відповідно, виходячи з такої логіки, висновки тієї невигідної постанови ВСУ могли застосовуватися лише до правовідносин, що мали місце до 01.01.2015 р.

⁶ http://reyestr.court.gov.ua/Review/74991939.

Що це означає? Є підстави вважати, що Верховний Суд став прибічником нової позиції в питанні надання в оренду приміщень фізособою-єдиноподатником. І тепер вона ґрунтується на нормах ПКУ, які для звільнення від сплати земельного податку ставлять лише дві прості умови.

Цікавий момент. Примітно, що в більш ранній постанові — від 13.06.2018 р. у справі № 826/14615/16⁷ — у достатньо «свіжій» справі Верховний Суд не наважився «спростувати» минулу логіку ВСУ, але захистив платника податків більш винахідливим способом. Суд знайшов проблему в розрахунку податківцями зобов’язання із земподатку.

⁷ http://reyestr.court.gov.ua/Review/74785055.

«Ложка дьогтю». Її «черпаємо», зокрема, з постанови ВС від 26.06.2018 р. у справі № 826/10930/13-а⁸. У ній бачимо все ті ж, знайомі ще з часів ВСУ, суперечливі висновки. Але що тут є примітним? Оскаржуване ППР належить до звітного податкового періоду 2013 рік. Отже, потрібно розуміти, у суддів такий алгоритм:

⁸ http://reyestr.court.gov.ua/Review/74941872.

— за спорами, що стосуються сплати земподатку за періоди до 01.01.2015 р., і зараз застосовуватиметься стара спірна логіка ВСУ (на користь податківців);

— за спорами, що стосуються сплати земподатку за періоди з 01.01.2015 р., застосовуватиметься зважений обґрунтований підхід (див. вище).

Хоча, зізнатися, насправді зміни до п.п. 4 п. 297.1 ПКУ носили якщо не «косметичний», то уточнюючий характер.

Ми, звісно ж, радіємо зміні позиції Верховного Суду у цій ситуації на користь орендодавців-єдиноподатників. При цьому, як і раніше, дотримуємося думки, що саме такий підхід повинен застосовуватися і до звітних періодів до 2015 року. Але, на жаль, так не думає Верховний Суд, а його постанови є остаточними й оскарженню не підлягають.