Ні, така вимога не є правомірною!
Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Під час простою працівник не виконує трудові обов’язки, визначені трудовим договором, оскільки немає умов. А час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Місце перебування працівника під час простою законодавством не визначено, а тому визначається безпосередньо роботодавцем шляхом видання розпорядчого документа (наказу або розпорядження).
Якщо роботодавець визначив, що під час простою працівники мають перебувати на робочому місці, то працівники перебувають на робочому місці відповідно до встановленого режиму роботи, але при цьому також не виконують свої посадові обов’язки.
Дистанційна робота — це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. При такій формі укладення трудового договору про дистанційну роботу є обов’язковим і укладається він у письмовій формі.
У разі виникнення загрози збройної агресії дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. Але з таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття і до запровадження дистанційної роботи.
Отже, у разі, якщо працівник продовжує виконувати свої трудові обов’язки за межами адміністративної будівлі роботодавця, — це є роботою (дистанційною або надомною) і підлягає оплаті відповідно до встановлених умов оплати праці.
