Пунктом 2 ст. 23 КЗпП передбачено можливість укладення трудового договору на будь-який строк, що встановлюється за погодженням сторін. Такі трудові договори називаються строковими. Якщо є законні підстави, їх можна як укладати під час прийняття на роботу, так і переукладати згодом. При цьому закон аж ніяк не обмежує права сторін трудового договору на визначення строку його дії.
За загальним правилом закінчення строку трудового договору тягне його припинення. Проте існують випадки, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення…
Так, ч. 1 ст. 391 КЗпП передбачено, що коли після закінчення строку трудового договору (пп. 2 і 3 ст. 23 КЗпП) трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія договору вважається продовженою на невизначений строк. У такому випадку зазначеного працівника можна звільнити лише на загальних підставах.