Венеційська хартія. Як правильно зберігати культурну спадщину

Андрієвський Тимур, юрисконсульт ТОВ «ФАКТОР-МЕДІА», політолог
Місцеве самоврядування Вересень, 2020/№ 9
В обраному У обране
Друк
18.08.2020 Президент України В. Зеленський підписав Указ № 329/2020 «Про заходи щодо підтримки сфери культури, охорони культурної спадщини, розвитку креативних індустрій та туризму». Виходячи з самої назви документа зрозуміло, що цей указ було ухвалено з метою впровадження комплексу заходів, які мають на меті сприяти розвитку культурного потенціалу України, зберегти, популяризувати та ефективно використовувати національне культурне надбання, створити умови для туристичної привабливості об’єктів культурної спадщини та підтримки креативних індустрій.

Отже, в рамках цього документа Кабінет Міністрів України має забезпечити розроблення та реалізацію в рамках програми «Велике будівництво» заходів, спрямованих на збереження культурної спадщини та розвиток культурного потенціалу України, за трьома напрямками:

— охорона, відродження та ефективне використання об’єктів культурної спадщини;

— розбудова сучасної туристичної інфраструктури України;

— сприяння розвитку креативних індустрій.

Міністр культури та інформаційної політики О. Ткаченко на брифінгу, присвяченому прийняттю Указу № 329/2020, зазначив, що цей документ стане дорожньою картою для Міністерства культури та інформаційної політики на найближчі чотири роки. Так, міністр зазначив, що на здійснення цих програм, які включає в себе указ, потрібно понад 55 млрд грн. За його словами, зараз на державному обліку перебуває близько 130 тис. нерухомих об’єктів культурної спадщини, і 80 % з них потребують негайної реконструкції. Ткаченко підкреслив, що йдеться не лише про реставрацію та реконструкцію, а й про трансформацію старих клубів та бібліотек у сучасні Центри культурних послуг.

«Наша основна ідея — не просто зберегти об’єкти, а наситити їх новим змістом», — зазначив міністр.

Важливо зазначити, що цим указом органам місцевого самоврядування рекомендується передбачати в місцевих бюджетах видатки на реалізацію заходів у сфері культури і туризму відповідно до обґрунтованих потреб.

Відповідно, 55 млрд грн — це сума, яка не враховує видатки з місцевих бюджетів. А отже органи місцевого самоврядування теж мають розробити нові шляхи залучення додаткових джерел фінансування сфери культури для збільшення видатків на її фінансування. Так, наприклад, позитивним фактом є закріплення в указі прагнення посилити можливості фінансування проєктів розвитку культурної інфраструктури за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку.

Указом також передбачено запровадження нових моделей діяльності закладів культури, зокрема як поліфункціональних центрів культурних послуг та креативних хабів. Стосовно цього важливого, але водночас складного процесу ми писали раніше у випусках «Місцевого самоврядування». Тоді ми давали практичні поради, як перетворити старі бібліотеки та будинки культури у сучасні культурні, освітні та розважальні центри.

Детальніше: «Створення сучасного суспільного простору: чи можливо це в малих громадах?» («Місцеве самоврядування», квітень, 2019/№ 4 або за посиланням: i.factor.ua/ukr/journals/ms/2019/april/issue-4/article-43884.html.

Втім, серед всього тексту указу найцікавішим і найамбітнішим питанням є напрямок охорони та збереження культурної спадщини, який направлений серед іншого на:

— розроблення та затвердження порядку відбору проєктів ремонтно-реставраційних та консерваційних робіт стосовно пам’яток культурної спадщини, у тому числі замків, інших фортифікаційних, оборонних, палацово-паркових комплексів, які будуть реалізовані в рамках програми «Велике будівництво», сприяння розробленню необхідної проєктної та іншої документації та проведенню робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування відповідних об’єктів культурної спадщини;

— розроблення та затвердження у складі генеральних планів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, на території яких розташовані об’єкти культурної спадщини, проєктів ремонтно-реставраційних та консерваційних робіт, які будуть реалізовуватися за відповідним напрямом;

— забезпечення функціонування інформаційного ресурсу щодо об’єктів культурної спадщини і культурних цінностей та формування національної інфраструктури даних про такі об’єкти та цінності;

— забезпечення підготовки фахівців з реставрації пам’яток нерухомої культурної спадщини, опрацювання питання щодо включення відповідної спеціальності до переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти в галузі знань «Архітектура та будівництво».

З цього виходить розуміння, що у найближчі роки питання збереження та реконструкції нерухомих пам’яток історії та архітектури, як національного, так і місцевого значення, стане надзвичайно актуальним. А отже, не викликає подиву сам факт згадування в указі про забезпечення підготовки фахівців з реставрації нерухомої спадщини.

Так, автор нещодавно мав приватну бесіду з одним із найвидатніших українських архітекторів сучасності Олегом Дроздовим. Пан Дроздов наголосив, що Україна відчуває великий брак дійсно професійних кадрів, які б ефективно могли займатися реставрацією. Натомість, ми маємо ситуацію, коли історичні будівлі реставруються з використанням сучасних методів та матеріалів. Відповідно, відмінності у підходах та брак кадрів на виході призводять до неоднозначних результатів: з одного боку будівлю реставровано, а з іншого — це вже зовсім інша будівля, «новобуд».

Не завжди погана реставрація приносить шкоду.

В Іспанії існує маленьке містечко Борха з населенням трохи більше 5 тисяч осіб. Найбільш відомий на сьогодні храм міста Борха — храм Милосердя. Храм було прикрашено настінними розписами іспанського художника Еліаса Гарсія Мартінеса (1858 — 1934). Втім, коштів підтримувати церкву у громади не було. Фрески Мартінеса від вогкості почали лущитися. Літня прихожанка, Сесілія Хіменес, звернулася до настоятеля з пропозицією відреставрувати одну з фресок — портрет Ісуса Христа в терновому вінці і з молитовним поглядом. Пані Хіменес два роки працювала над фрескою, втім, результат виявився зовсім неочікуваним. На фресці, на якій мав бути зображений Ісус, тепер знаходилася дивна карикатура, більш схожа на волохату картоплину. Так, фреску одразу прозвали «Волохатий Ісус», або «Картопляний Ісус». Проте жахлива фреска стала одразу об’єктом фотожаб та мемів в Інтернеті. На той час, коли стало відомо про намір зчистити роботу Хіменес, люди запротестували. Люди організували петицію на захист реставрації, в ній говорилося, що робота літньої парафіянки цінніша і цікавіша застарілого оригіналу. У Борха потягнулися туристи, вони неодмінно хотіли побачити своїми очима знамениту фреску. Влітку 2012 року служителі церкви поставили огорожу і почали стягувати плату. Люди їхали з Латинської Америки, Австралії, Китаю, Японії. А Інтернет заповнився захопленими відгуками туристів: «У житті фреска виглядає ще гірше, ніж на фото ... Ми в захваті!». За рік в п’ятитисячному Борха побувало 57 тисяч осіб. Вони опускали пожертвування в скриньку. За рік набралося близько 50 тисяч євро. До 2016 року число туристів, які відвідують місто, склало 160 тисяч чоловік. У тому ж році за мотивами історії був знятий фільм «Фреска Фіаско». А в 2018 році вийшла опера про фреску. За сюжетом, Хіменес, на яку спочатку ополчилися городяни за неякісно виконану роботу, в результаті врятувала Борха в часи кризи і посприяла підйому економіки іспанського містечка. Втім, ця історія скоріш виняток із правила.

Відповідно, з метою врегулювання та уніфікації принципів та підходів до збереження культурного спадку в Венеції у 1964 році була прийнята Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць (Венеційська хартія). Україна повинна дотримуватись положень цього документа. Хартія визначає «нерухому історичну пам’ятку» як поняття, що поєднує в собі як окремий архітектурний твір, так і міське чи сільське утворення, що засвідчує характерні ознаки певної цивілізації, певної фази розвитку або історичної події. Це поняття поширюється не лише на визначні пам’ятки, а й на скромні зразки творчості, які набули з плином часу культурної значущості. Загалом, у хартії прописані основні положення щодо охорони та реставрації визначних нерухомих об’єктів.

У Венеціанській хартії, яка проголошувала необхідність передачі пам’яток майбутнім поколінням «у всьому багатстві їх автентичності», встановлювалося п’ять найважливіших принципів, що підсумовують положення її 16 статей:

1. Підкреслювався пріоритет концепції історичної споруди, що розуміється розширено — від окремого пам’ятника до групи споруд, міського та сільського середовища.

2. Затверджувалися принципи консервації, які поширювалися як на сам пам’ятник, так і на його оточення. Проводилась ідея необхідності збереження пам’ятника in situ (тобто в тому місці, де об’єкт розташовано).

3. Реставрація проголошувалася винятковим заходом. При цьому реконструкція як така не допускалася: «всяка реконструкція повинна бути виключена апріорі». Висувається вимога всебічної поваги до автентичності структури споруди і його матеріалу (пам’ятники повинні бути передані майбутнім поколінням «у всьому багатстві їх автентичності»). Цей принцип поширювався і на нашарування різних епох. При будь-якому втручанні не допускалася фальсифікація історичної та художньої документальності пам’ятника.

4. Роботи, пов’язані з консервацією пам’яток археології, повинні виконуватися тільки фахівцями в цій галузі. Реабілітація археологічної ділянки не повинна завдавати шкоди, викривляти зміст і значення пам’ятника.

5. Будь-які дії повинні супроводжуватися складанням точної документації та публікаціями.

Логічно, що органи місцевого самоврядування у процесі реконструкції історичних об’єктів мають керуватися цими принципами. Справа в тому, що прийняття цієї хартії було наслідком Другої світової війни, коли Європа лежала у руїнах. Відповідно, місцева влада, архітектори та урбаністи почали шукати шляхи відновлення зруйнованих міст. Фактично фахівці прийшли до одного найбільш важливого принципу: те, що неможливо відновити або відтворити, — його не варто відтворювати. Тобто якщо відсутні автентичні техніка та методика будівництва, або в архівах не збереглися креслення/малюнки, інші записи точних елементів будівлі (наприклад, декору) — то при реконструкції цього за жодних обставин не варто «включати фантазію». Інакше кажучи, не треба робити бутафорію, адже вона за своєю суттю знищує культурну цінність історичного спадку і знецінює те, що ми маємо. Таким чином, краще законсервувати пам’ятку, або ж якщо її можливо перетворити на корисний публічний простір, то краще вписати умовні руїни в охайний мінімалістський скляний куб, ніж добудовувати з бетону або силікатної цегли цілий корпус, що колись існував.

З іншого боку, саме історична цінність приваблює туристів. Адже єгипетські піраміди привабливі саме тому, що вони стоять свої тисячі років без втручання людини. І якщо вони, на жаль, коли-небудь зникнуть, то на їх місці краще зробити світлову/цифрову проекцію або діораму, ніж побудувати їх наново.

Втім, ми сподіваємося, що привернення уваги до українських історичних місць дасть свій ефект і спадок вдасться зберегти правильно у всьому багатстві його автентичності.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити всього за 10 грн
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд