Статтею 34 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачено, що простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Перелік таких інших обставин, які призводять до простою, чинним законодавством не регламентований. У кожному конкретному випадку причини простою різні.
Згідно з вимогами статті 113 КЗпП час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Як бачимо, законодавець не встановлює винятків щодо типів закладів чи установ, які можуть перейти на простій не з вини працівника. Рішення про запровадження простою приймається керівником підприємства, установи, організації.
Окремо звертаємо увагу на те, що Кабінетом Міністрів України була видана постанова від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану».
Зокрема, вищезазначеною постановою передбачено право керівникам державних органів, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого в кошторисі, самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу).
