Легким порухом руки послуги перетворюються…, перетворюються послуги… на … «елегантний» товар! (Як єдиноподатнику 2-ї групи оминути заборону ПКУ на надання послуг СПД, які працюють на загальній системі)

«Послугова» дискримінація, передбачена законодавцями в п. 291.4 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ) для ФОП-єдиноподатників 2-ї групи, явно мала певні фіскальні завдання. У першу чергу — відрізати спосіб переведення у готівку «під» послуги, що включаються до витрат через єдиноподатників цієї «дешевої» групи. А у другу — не дозволити з метою «податково-внескової» економії виплачувати зар­плату під виглядом оплати послуг єдиноподатнику. Можливо, і ще якісь…

Водночас від цього обмеження постраждали не тільки суб’єкти, що «лукавлять», а й реальні підприємці, які намагаються заробити свою копієчку «по-білому». Для цих, останніх, і спробуємо сьогодні дослідити це обмеження і шляхи його обходу…

Оскільки видам діяльності, дозволеним для «другогрупників», присвячено тільки одну невелику за розміром норму, але в ній має значення кожне слово, дозволимо собі процитувати її:

Тепер звернемо увагу на такі моменти.

1. ФОП-єдиноподатник 2-ї групи (на відміну від 1-ї) має право надавати єдиноподатникам і населенню будь-які види послуг, а не тільки побутові (зверніть увагу на слова «у тому числі»).

2. У наведеній нормі взагалі не згадані «роботи», але, виходячи з консультацій податківців (див. у категорії 107.03 Бази знань), під «послугами» в цій нормі слід розуміти не тільки власне «послуги», а й «роботи». (До речі, цей висновок підтверджує і перелік побутових послуг, наведений законодавцем у п. 291.7 ПКУ, який включає й окремі види робіт). Отже, на думку податківців, ФОП—єдиноподатнику групи 2 виконувати роботи для єдиноподатників та населення можна, а для інших осіб - ні.

3. Продовжуючи тему «робіт», зазначимо, що єдиноподатнику групи 2 без усіляких «контрагентних» обмежень дозволено здійснювати «виробництво та/або продаж товарів». Тут слід зробити акцент на сполучниках «та/або», що стоять між «виробництвом» та «продажем» товарів. Із такого формулювання випливає, що єдиноподатник другої групи може здійснювати:

— продаж чужих товарів;

— продаж товарів власного виробництва;

а також (буквально)

— просто виробництво товарів.

На цій підставі сміливий платник може стверджувати (щоправда, так само буквально), що просто виробництво товарів без їх продажу відкриває шлях виконанню в межах групи 2 робіт/замовлень із виробництва товарів для будь-яких осіб. Мовляв, якщо предметом договору з єдиноподатником групи 2 буде не продаж товарів, а виробництво товарів, то норма п. 291.4 ПКУ за такого формулювання буквально не порушується.

4. Що стосується «діяльності у сфері ресторанного господарства», то тут ми нагадаємо про консультацію податківців у категорії 107.03 БЗ. У ній дозволено єдиноподатникам групи 2 приймати замовлення на обслуговування святкувань, банкетів (та інші спецзамовлення), у тому числі і від «загальносистемників». Оскільки, мовляв, єдиноподатник при обслуговуванні таких замовлень здійснює продаж та організацію споживання продукції власного виробництва та покупних товарів юридичним особам, які перебувають на загальній або на спрощеній системі оподаткування.

5. Окремим питанням є те, що розуміти під терміном «населення», який використовується в п. 291.4 ПКУ.

У цій частині нагадаємо, що в листі Міндоходів від 14.01.2014 р. № 464/5/99-99-19-01-01-10 податківці вважають, що для надання єдиноподатником групи 2 послуг із проживання в готелі фізособам-нерезидентам обмеження ПКУ не встановлені (див. цей лист у «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 20, с. 9. У нашому коментарі до нього — читайте детальніше про термін «населення»).

А тепер проаналізуємо обмеження й окремі види послуг.

Переробка давальницької сировини

Податківці забороняють єдиноподатникам групи 2 переробляти давальницьку сировину. У консультації, розміщеній у категорії 107.03 БЗ, вони констатують, що виготовлення єдиноподатником групи 2 продукції з давальницької сировини підприємства, яке працює на загальній системі, є порушенням умов застосування спрощеної системи оподаткування, оскільки операції з виробництва такої продукції є за своєю суттю операціями з надання послуг замовнику.

Сміливий платник може спробувати ці ж операції трактувати як «виробництво товарів», яке, мовляв, єдиноподатникам групи 2 дозволено (та й у нормі п. 291.4 не написано: «виробництво власних товарів»), і з урахуванням норм п.п. 4.1.4 і п. 56.21 ПКУ це питання можна спробувати вирішити на користь платників.

Утім, ураховуючи таку позицію фіскалів, «другогрупникам» безпечніше не застосовувати давальницькі договори

Та й власне схема переробки давальницької сировини являє собою по суті договір підряду, тобто виконання робіт (які в термінах ПКУ прирівнюються до послуг).

Але якщо ви вже з ними при перевірці «уклепалися», можна спробувати використати наведений вище аргумент для оскарження фіскальних дій перевіряючих.

Заміна ж давальницького договору на два зустрічні — договір на придбання єдиноподатником сировини і договір на постачання ним власної готової продукції, у принципі, реальна, але може сторони не влаштувати. Адже таке оформлення вимагатиме прогону туди-сюди зайвих грошей*, збільшить реалізаційний оборот і призведе до оподаткування сировини у замовника. А якщо замовник — платник ПДВ, тоді справа дійсно кепська…

Виготовлення продукції та ремонт (меблі, авто тощо)

Операції з виготовлення меблів, іншої продукції слід із «забороненими» особами оформляти договорами купівлі-продажу кінцевого продукту — щоб і духу робіт-послуг ніде не було*. Тобто предметом договору має бути не виготовлення меблів, пошиття бронежилетів тощо, а продаж «покупцю» (а не «замовнику»!) кінцевого продукту (меблів тощо).

Схожа ситуація з ремонтом — потрібно укладати договори/виставляти рахунки на продаж деталей і запчастин — мовляв, усе інше клієнт (якщо він не єдиноподатник і не «населення») зробив своїми руками. Націнки на запчастини, вузли, деталі тощо ніхто не регулює. Тож можна їх «укрутити» будь-які — щоб вони покрили і вартість послуг з ремонту, техобслуговування тощо, які «не надавалися».

Клієнт теж тут дуже не постраждає — звичайні ціни поки не працюють, а техобслуговування чи ремонт можна провести в обліку як здійснені госпспособом — з використанням придбаних в єдиноподатника запчастин. Звісно, з таким оформленням можна проколотися «на місці» — якщо «зловлять за руку» в момент надання послуг. Але таке трапляється вкрай рідко, а запитання, чому, мовляв, на запчастині таку ціну задерли — легко «згвинчуються». Адже ціни у нас нерегульовані — ринкові, для одних такі, для інших такі: «ну пика мені його не сподобалася, от і відпустив — із відповідною націнкою…» ☺.

Наприклад, у ситуації, коли виготовлення продукції потребує налагодження/встановлення (наприклад, договір на виготовлення та встановлення вікон, корпусних меблів тощо), краще роботи-послуги з установлення/налагодження/регулювання взагалі опускати «під лід».

Але в цих варіантів є й негативна сторона — якщо роботи-послуги будуть виконані неякісно (або взагалі не виконані), покупець не зможе пред’явити продавцю претензії…

Є варіант оформляти, наприклад, договір купівлі-продажу вікон з безоплатним установленням, але в такому разі теж не виключаються ппроблеми. Детальніше про безоплатні послуги «другогрупників» — див. далі.

Можна спробувати переконати перевіряючих, що такі («супутні») послуги окремо не надаються, а є складовою собівартості товарів, що продаються. Тому в цьому випадку згадане обмеження дотримується. Утім, перевіряючі можуть цей аргумент і не сприйняти та спробують «скривдити» єдиноподатника…

Наявність «торгівлі» у реєстрі. Тут відзначимо ще один (важливий, на наш погляд) момент.

Єдиноподатнику, який продає «персонам нон грата» послуги під виглядом товарів, слід також потурбуватися про те, щоб у нього серед зазначених у реєстрі видів діяльності був і вид діяльності, який передбачає продаж товарів, продукції

У Базі знань (категорія 107.01) є цікава консультація — що є відповіддю на запитання: «Чи може ФОП, що є платником ЄП другої групи, здійснювати продаж товарів, отриманих від СГ неплатника ЄП за договором комісії (консигнації, доручення)?». Річ у тім, що автори відповіді начебто не заперечують проти такого способу продажу товарів. Вони зазначають, що чинне законодавство не обмежує форми цивільно-правових договорів та категорії суб’єктів господарювання, у яких єдиноподатники 2-ї групи здійснюють придбання товарів (робіт, послуг)**.

Судячи з усього, податківці такі договори прирівнюють до звичайної купівлі-продажу (перепродажу) товарів і «не помічають» посередницьку послугу, яку єдиноподатник при цьому надає «недозволеній» особі.

««Другогрупники» можуть розцінювати цю консультацію як провокацію і забути про застосування згаданих договорів, якщо їх контрагент (комітент, консигнант, довіритель тощо) є загальносистемником.

А можуть на свій страх і ризик використовувати такі договори, а в разі виникнення проблем з податківцями — прикриватися цією консультацією «як фіговим листком».

До речі, якщо пройнятися «купівле-продажною» логікою авторів консультації, то згадані посередницькі договори, але не на продаж, а на придбання товарів — у яких єдиноподатнику 2-ї групи відводиться роль посередника-покупця — тим більше підпадають під заборону. Адже тут і «набувачем» товарів, і набувачем посередницької послуги єдиноподатника буде «недозволена» особа (цей висновок підтверджує й «табу» фіскалів на договори перевезення й експедирування — див. про нього далі).

Зауважимо також, що в підкатегорії 107.03 БЗ є консультація, яка містить заборону всім єдиноподатникам на продаж за допомогою посередницьких договорів тих видів товарів, реалізація яких не допускає застосування спрощеної системи (наприклад, підакцизних). Але в цій консультації також зазначається про свободу вибору єдиноподатниками форм договорів, які вони мають право укладати. Як і не міститься заборона на реалізацію в межах посередницьких договорів інших, не заборонених, видів товарів.

Водночас щодо перепродажу туристичних послуг, коли посередник (турагент) — платник ЄП, податківці вже про наявність посередницьких послуг не забувають, а тому в консультації в категорії 107.01 БЗ відмовляють турагентам у праві працювати у 2-й групі ЄП. Звісно, ідеться про ті ситуації, коли турагент має намір працювати з туроператорами, які не є платниками ЄП.

Перевезення, експедиторські послуги

А ось види будь-яких послуг, пов’язаних із перевезенням, уключаючи й такий вид посередництва, як експедирування вантажів, для єдиноподатників 2-ї групи (якщо замовником послуг є «недозволена» особа) податківці категорично відкидають. Фіскальна консультація з цього приводу розміщена в категорії 107.01 БЗ. Її автори уточнюють: якщо отримувачами послуг із перевезення є неплатники єдиного податку* (або особи, які займаються незалежною профдіяльністю), то ФОП, що надає зазначені послуги, не має права обрати 2 групу платників ЄП незалежно від виду договору.

Ураховуючи те, що в таких ситуаціях ФОП (у тому числі, коли він виступає експедитором), крім надання посередницької послуги, ще й придбаває або (пере)продає послуги, а не товари, ми б не радили єдиноподатникам використовувати таке оформлення госпоперацій.

Можна спробувати в таких ситуаціях вирішити проблему, вставивши між «другогрупником» і замовником посередницьку «прокладку».

Але у «прокладки» виникнуть додаткові податки, пов’язані з «транзитом» через себе послуг

І хоча здебільшого у «прокладки» оподатковуватиметься тільки її посередницька винагорода, вигідність таких схем слід ретельно прораховувати. Детальніше про «прокладки» — див. далі.

Ці послуги, що надаються загальносистемникам (та іншим персонам «нон грата»), теж у низці ситуацій можна оформляти під виглядом реалізації товарів.

Наприклад, у договорі на виготовлення реклами зазначати не розміщення реклами на стенді, банері тощо (послуга), а придбання готового стенду, банера (товар). Тобто договір має бути на постачання саме рекламної продукції (а не послуг!).

Складніша ситуація з рекламою на чужих рекламних площах: зовнішньою, газетною або мережною (віртуальною) рекламою, тощо. Але і тут можна намагатися продавати не послуги з розміщення реклами, а певний нематеріальний актив — у вигляді права замовника на заповнення конкретних площ його рекламою. Або у вигляді права на використання якихось рекламних «примочок» (рамок, знаків, програм «поринання-спливання» тощо).

Нагадаємо, що до «товарів» у термінології ПКУ віднесено не тільки матеріальні, а й нематеріальні активи (див. п.п. 14.1.244 ПКУ).

Водночас загальносистемника може і не влаштувати придбання, замість послуг, НМА — через те, що перші одразу включаються до витрат, а другі повинні амортизувати не менше строків їх дії, визначених у п.п. 145.1.1 ПКУ.

Знову ж можна стверджувати, що такі «НМА» належать до групи 6 («інші»). І строк дії щодо цих НМА платник має право встановити «згідно з правовстановлюючим документом*» — тобто амортизацію можна сильно стиснути за строками.

IT-послуги

Що стосується «перекваліфікації» низки IT-послуг у товари, то тут у «другогрупників», які надають в цій сфері послуги «забороненим» особам, не все може вийти. Далеко не всі їх договори можна безболісно переорієнтовувати на продаж товарів (на кшталт програмної продукції). Але в окремих випадках можна, наприклад, договір із замовником оформляти «на постачання програмної продукції», а не на «розробку програми»**.

Тобто предметом договору може бути продаж якогось виду НМА, які, як відомо, ПКУ відносить до «товарів» (див. п.п. 14.1.244 ПКУ).

Наприклад, послуги з розробки сайта теж можна спробувати оформити як продаж НМА — технології зі створення сайта, IT-консалтинг теоретично теж можна оформляти як продаж якихось інструкцій, технологій, ноу-хау…

Часто IT-шники, які працюють у групі 2, обходять цю проблему, продаючи програмні послуги/продукти одразу разом із «залізом» — як комп’ютерно-програмний комплекс

І в таких випадках питань із правомірністю їх перебування у 2-й групі ЄП зазвичай не виникає.

Складніша ситуація з послугами із супроводу/обслуговування проданих програм. Якщо оформляти їх як щомісячний продаж нової версії програми, то звичайносистемний покупець напевно опиратиметься. Адже йому нецікаво буде кожного місяця придбавати новий НМА, що амортизуватиметься не менше 2-х років, замість того, щоб отримати послуги, які одразу йдуть на витрати…

До речі, попередимо/нагадаємо: послуга з передання авторських прав (або, кажучи податковим «суржиком», — передання в оренду нематеріального активу***) може вважатися роялті. А такий вид пасивного доходу згідно з п. 292.1 ПКУ під єдиний податок не потрапляє і повинен оподатковуватися за правилами, установленими для звичайних фізосіб. Тобто — за ставкою 15 % (і 17 %) та в повній сумі — без вирахування витрат…

Оренда

Хоча в термінах Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV оренда не є послугою, але спробувати на цій підставі проігнорувати згадане обмеження з п. 291.4 ПКУ навряд чи вдасться. Адже в термінах ПКУ оперативний лізинг (оренду) віднесено до продажу робіт-послуг (п.п. 14.1.203 ПКУ).

Водночас у категорії 107.03 БЗ є консультація, що дозволяє ФОПу 2-ї групи здавати приміщення не тільки в оренду, а й у суборенду. І при цьому про жодні «суб’єктні» обмеження там не йдеться.

Проте свого часу в консультації у «Віснику податкової служби України», 2012, № 41 (709), с. 9 податківців писали таке.

ФОП, віднесений до 2-ї групи ЄП, не має права здавати в оренду житлові та нежитлові приміщення особам, які перебувають на загальній системі оподаткування

Єдиноподатники 2-ї групи повинні дотримуватися також іншого обмеження (вже щодо всіх, а не тільки «недозволених», осіб), передбаченого в тому ж п. 291.4 ПКУ, — не надавати посередницькі послуги з придбання, продажу, оренди та оцінки нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005).

Крім того, при здаванні в оренду нерухомості ФОП будь-якої групи ЄП повинні дотримуватися лімітів, установлених у п.п. 291.5.3 ПКУ. Цей підпункт забороняє ФОП-єдиноподатникам здавати в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100  квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

Можливо, хтось сміливий ризикне це обійти, використовуючи Узагальнюючу податкову консультацію щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності фізичними особами — підприємцями, які здійснюють діяльність з надання нерухомого майна в оренду, затверджену наказом ДПСУ від 20.02.2012 р. № 136 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 17, с. 19). З відповіді на запитання 2 цієї консультації випливає: якщо площа приміщення (земельної ділянки) перевищує гранично допустиму, але при цьому в оренду здається його частина, що не перевищує встановлену межу, то така оренда не порушує норму п.п. 291.5.3 ПКУ. Отже, любитель ризикувати може здати «на папері» в оренду частину («понадметрової» нерухомості) за ціною цілої. Але при цьому загальна площа оренди за всіма договорами (якщо їх більше одного) не повинна перевищувати граничну — визначену в п.п. 291.5.3 ПКУ*.

Утім, за такого (сумнівного) оформлення відносин орендар щодо неоформленої частини нерухомості буде абсолютно безправним…

Послуги з проживання (тощо) відрядженим фізособам

Ідеться про послуги з проживання, перевезення тощо, що надаються єдиноподатниками, наприклад, відрядженим особам. Тобто — про послуги фізособам, які представляють інтереси загальносистемних СПД (фіз- або юросіб), але, як правило, пов’язаних з особистими потребами таких фізосіб.

Тут логіка фіскалів така — якщо послуги оплачує сама фізособа (відряджений тощо), то умови перебування у 2-й групі ЄП ФОП, який надає ці послуги, не порушує. Але якщо оплату за таку фізособу здійснюватиме СПД, чиї інтереси вона представляє, то проблеми у «другогрупника» вельми можливі (див. відповідні консультації в категорії 107.01 БЗ, а також у «Віснику податкової служби України», 2012, № 39 (707), с. 36) Логіка лояльна, але не бездоганна…

В інших ситуаціях — якщо послуги надаються фізособі (або єдиноподатнику), яка безпосередньо є стороною договору** — отримувачем послуг і підписує акт виконання послуг, а платить за неї інша особу (із числа «заборонених»), то норма п. 291.4 ПКУ не порушується. Тобто єдиноподатник 2-ї групи, який надає послуги, в таких ситуаціях діє в межах дозволеного ПКУ.

Якщо ж акт буде підписаний «недозволеною» особою, то єдиноподатнику 2-ї групи, який надав послуги (навіть якщо йому сплатить звичайна фіз­особа чи єдиноподатник), проблем із законністю роботи у 2-й групі не уникнути.

Такої ж логіки дотримуються податківці в Узагальнюючій податковій консультації щодо віднесення до певної групи (другої або третьої) платників єдиного податку фізичних осіб — підприємців, які здійснюють діяльність з надання послуг, затвердженої наказом ДПСУ від 20.02.2012 р. № 137 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 19, с. 8).

Чи може врятувати «другогрупника» безоплатне надання послуг «недозволеним» особам? Наприклад, при продажу товару, надаються безоплатні послуги з монтажу, налаштування, техобслуговування, супроводу тощо.

Ми вже згадували приклад, коли єдиноподатник надає безоплатні роботи-послуги з установлення вікон, які він продає, з установлення й регулювання проданих ним запчастин до якогось техвиробу, із супроводу проданого ним як товар (НМА) програмного забезпечення тощо.

Звісно, краще такі безоплатні послуги в документах не «засвічувати».

Проте, якщо все-таки такі послуги в документах засвітили, і це стало надбанням пильного ока перевіряючого, рекомендуємо захищатися таким чином.

У п. 291.4 ПКУ буквально йдеться про «господарську діяльності з надання послуг». У свою чергу, термін «господарська діяльність» (п.п. 14.1.36 ПКУ) прив’язує її до факту отримання платником доходу. А оскільки доходу за безоплатними послугами немає, то слід стверджувати, що єдиноподатник 2-ї групи веде господарську діяльність із продажу товарів, у зв’язку з якою (супутньо!) здійснюється безоплатне надання відповідних послуг. Сподіваємося, цей аргумент, а головне — відсутність в єдиноподатника суми доходу за наданими послугами (у зв’язку з чим 15 % ЄП «крутити» буде нема на що) подіє на фіскалів…

Можна також обрати шлях захисту, стверджуючи, що ці роботи-послуги увійшли до собівартості реалізованих товарів (про нього ми вже згадували вище).

«Прокладка»

У низці ситуацій між «другогрупником», який надає послуги, і «недозволеними» покупцями можна вставляти «прокладку» у вигляді певної особи (про це ми вже згадували — кажучи про послуги, пов’язані з перевезенням).

«Прокладку» можна вставити за схемою «підряд-субпідряд» або посередницьку

У схемі «підряд-субпідряд» проміжною ланкою між єдиноподатником 2-ї групи і отримувачем робіт-послуг може бути тільки «дозволена» особа, а саме — єдиноподатник 3 — 6 груп. Тобто у «прокладки» під обкладення ЄП потрапить увесь оборот.

Тому в плані оподаткування, як правило, приваб­ливішою є посередницька «прокладка».

Ось дві основні схеми посередницьких «прокладок».

1. Продаж робіт-послуг через посередника.

Посередник (юрособа-єдиноподатник 4 чи 6 груп* або будь-який загальносистемник) повинен «перепродавати» «недозволеній» особі послуги тільки від свого імені. Тобто він повинен виступати як посередник (комісіонер) за договором комісії на продаж робіт-послуг.

2. Придбання робіт-послуг через посередника.

Тут договір комісії на придбання конкретних робіт-послуг укладається між набувачем (комітент) і посередником (комісіонер).

Посередник же від свого імені укладає з ФОП групи 2 договір на отримання від останнього необхідних комітенту робіт-послуг. Тому посередник має бути юрособою-єдиноподатником 4 або 6 груп*.

Упровадження «прокладки» певною мірою «обважнює» схему і збільшує податкові витрати, тому податкові втрати й бонуси в таких ситуаціях слід ретельно прораховувати.

Наслідки порушення

Надання єдиноподатниками послуг «недозволеним» контрагентам податківці зазвичай прирівнюють до провадження заборонених видів діяльності. На їх думку, з доходу, отриманого від надання послуг «недозволеній» особі, згідно з п.п. 4 п. 293.4 ПКУ платник повинен сплатити ЄП за ставкою 15 %.

Крім того, «другогрупник»-порушник з наступного кварталу (хоча формально - з наступного року) за тим, у якому він надав послугу «не тому», повинен перейти до 3-ї чи 5-ї групи ЄП або на загальну систему оподаткування.

Утім, цей момент в ПКУ чітко не прописано. А податківці в консультації в категорії 107.12 БЗ зазначають, що ФОП групи 2 при наданні послуг іншим особам, ніж передбачено умовами застосування зазначеної групи, повинен здійснити перехід на застосування іншої ставки (до 3-ї чи 5-ї групи платників ЄП) на умовах, установлених п.п. 298.1.5 ПКУ. Тобто за 15 днів до початку наступного кварталу він повинен подати відповідну заяву до свого податкового органу.

А якщо цю вимогу про перехід проігнорувати?

«Якщо ви не погодитеся, то вони вас…» відправлять на загальну систему, анулювавши реєстрацію платника ЄП. Щоправда, виявити таке порушення податківці зможуть, як правило, під час перевірки. І при цьому єдиноподатник, на їх думку, вже повинен перейти тільки на загальну систему.

Крім того, при перевірці напевно буде донараховано ЄП за ставкою 15 % від вартості «нелегітимних» робіт/послуг, а ще не виключається застосування штрафу за п. 123.1 ПКУ (в розмірі 25 % від суми донарахованого податку) та нарахування пені до суми недоплати. Тут є ще небезпека, що податківці, формально виконуючи норму п. 299.11 ПКУ, переведуть порушника на «загальну» з кварталу, наступного за кварталом порушення, тобто «заднім числом». І всі подальші квартали фіскали вважатимуть, що платник працював на загальній системі, а не на ЄП. Тобто порушать питання про сплату за ці квартали ПДФО, придбання патентів, застосування РРО тощо. Утім, про такі строгості на практиці нам наразі невідомо, а ще в одній консультації в згаданій категорії 107.12 БЗ податківці в подібній ситуації говорять тільки про те, що платник повинен самостійно здійснити перехід на «загальну». Що ж — порушникам залишається сподіватися, що «заднього числа» в такій ситуації їм фіскали не влаштують…

Друга ж сторона — отримувач робіт/послуг — ніяк не дискримінується. У неї включення вартості наданих єдиноподатником послуг до витрат здійснюється на загальних підставах, ПДФО з таких виплат при відповідному документальному підтвердженні теж не утримується.

висновки

• В обмеженні з п.п. 291.4 ПКУ взагалі не згадані «роботи», але податківці вважають, що під «послугами» в цій нормі слід розуміти не тільки власне «послуги», а й «роботи».

• Ураховуючи позицію фіскалів, «другогрупникам» безпечніше не здійснювати переробку давальницької сировини.

• Схоже, податківці договори комісії на продаж, у яких «другогрупник» виступає посередником, прирівнюють до звичайної купівлі-продажу, і «не помічають» посередницьку послугу.

• Операції з виготовлення різних виробів, рекламних продуктів, IT-продукції тощо краще оформляти із «забороненими» особами договорами купівлі-продажу кінцевого продукту (товару) — щоб роботи-послуги ніде не фігурували.

• В «обхідній» схемі «підряд-субпідряд» у «прокладки» під обкладення ЄП потрапить увесь оборот, тому в плані оптимізації, як правило, привабливішою є посередницька «прокладка».