Ще однією підставою для звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу є п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Цей пункт Кодексу надає право роботодавцю розірвати трудовий договір із працівником у зв’язку з нез’явленням на роботу більше чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності.
Важливо! За п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП не можуть бути звільнені працівники, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. За ними місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Перелік професійних захворювань затверджено постановою КМУ від 08.11.2000 р. № 1662
Крім того, після закінчення чотирьох місяців хвороби не можуть бути звільнені працівники, тимчасова непрацездатність яких викликана захворюваннями, при яких законодавством установлено триваліший строк збереження робочого місця. Так, наприклад, за працівником, хворим на туберкульоз, місце роботи зберігається на весь період лікування, який може тривати до 10 місяців із дня початку основного курсу лікування (див. ст. 21 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 05.07.2001 р. № 2586-III). І тільки після закінчення зазначеного строку безперервного невиходу на роботу такого працівника може бути звільнено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП.
При звільненні працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП роботодавцю слід:
1) визначити період тимчасової непрацездатності працівника. Пам’ятайте: у загальному випадку непрацездатність працівника, який звільняється, повинна тривати більше чотирьох місяців підряд. Вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває перебіг 4-місячного строку. І якщо він після виходу знову тимчасово втрачає працездатність, обчислення чотиримісячного строку слід починати заново. Підсумовувати періоди нез’явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців, не можна (див. роз’яснення Мін’юсту від 01.02.2011 р.).
Крім того, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП строк повинен закінчитися повністю. Його закінченням слід вважати відповідний день четвертого місяця з моменту, коли працівник не з’явився на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
До чотиримісячного періоду непрацездатності не можна включати відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами
Також слід з’ясувати, чи не належить захворювання працівника до тих, маючи яке, працівник зберігає своє робоче місце на триваліший строк;
2) зібрати докази того, що звільнення працівника — це виробнича необхідність. Зверніть увагу, що під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, за якої заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ані перерозподілити обов’язку хворого між іншими працівниками, ані прийняти іншого працівника на період його хвороби). Інакше звільнення працівника може бути визнано судом неправомірним;
3) отримати згоду профспілки на звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП, якщо працівник є членом профспілки;
4) з’ясувати, чи не приступив працівник до роботи в день звільнення. Річ у тім, що звільнення працівника можливе тільки в період його тимчасової непрацездатності. Якщо працівник приступив до роботи, його звільнення на цій підставі неможливе;
5) видати наказ про звільнення;
6) у день звільнення провести з працівником остаточний розрахунок і видати копію наказу про звільнення та належним чином оформлену трудову книжку. При звільненні на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП у трудовій книжці робиться такий запис: «Звільнений у зв’язку з нез’явленням на роботу протягом більше чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП».
