Усе правильно. Витрати, що включаються до собівартості пільгованої з ПДВ продукції (як і витрати, просто пов’язані з її виробництвом), у податковому (та бухгалтерському) обліку повинні включати і «вхідний» ПДВ.
Цей момент продиктовано нормою п.п. 139.1.6 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі — ПКУ), що приписує платникам ПДВ, які здійснюють пільговані або не оподатковувані ПДВ операції, включати в податковому обліку «вхідний» ПДВ, що сидить у видатках, собі до витрат (або — до вартості основних засобів/нематеріальних активів, які використовуються в таких операціях).
Зі змісту цієї норми випливає, що не важливо, включаються конкретні витрати до вартості пільгованої/не оподатковуваної ПДВ продукції чи ні, але якщо їх використання пов’язане з «пільгованим»/ «неоподатковуваним» ПДВ, то шлях «вхідного» ПДВ у постачальника все одно — до витрат.
Які ми бачимо шляхи виходу з подібних ситуацій?
На наш погляд, тут можна спробувати «вивести» такі витрати, що містять «вхідний» ПДВ, із собівартості продукції постачальника.
Найпростіший варіант — змінити в договорі умови постачання продукції з тим, щоб витрати з її транспортування лягали на плечі покупця. Тоді покупець безпосередньо укладе договір з перевізником (або експедитором) і зможе безперешкодно включати «вхідний» ПДВ з таких витрат до свого податкового кредиту. (Звісно, за умови очікуваного використання ним отриманої ПДВ-пільгованої продукції в операціях, які цим податком обкладаються.)
Якщо ж такий варіант оформлення відносин якійсь зі сторін не вигідний і у них є бажання зберегти ланцюжок «перевізник-постачальник»*, то можна переоформити відносини таким чином.
* Наприклад, перевізник бажає працювати тільки з постачальником, або постачальник свій «гешефт» у вигляді послуг з перевезення втратити не хоче, тощо…
Згідно з умовами постачання перевезення оплачує не постачальник, а покупець. При цьому з постачальником укладається не один, а два окремі договори. Перший — договір постачання ПДВ-пільгованої продукції. Другий — договір транспортного експедирування — на доставку цієї продукції від постачальника до покупця. Тоді послуги за другим договором — перевезення (та інші, із ним пов’язані) уже у постачальника обкладатимуться ПДВ. І у нього буде податковий кредит з таких послуг «на вході» і податкове зобов’язання — «на виході». Тобто покупець отримає безпосередньо від постачальника бажану податкову накладну на транспортні (тощо) послуги, пов’язані з доставкою продукції, що придбавається. Крім того, не можна забувати і про експедиторську винагороду.
Якщо ж постачальник не захоче за транспортними послугами удаватися до схеми «експедирування», то можна запропонувати йому укласти договір комісії (або доручення) на придбання для покупця транспортних послуг. Тоді він просто укладе від свого імені (або від імені покупця-«довірителя») з перевізником договір на доставку продукції до комітента (довірителя). Але і в такому разі послуги з перевезення (тощо), що обкладаються ПДВ, у податковому обліку з ПДВ пройдуть «транзитом» через комісіонера (він же — продавець продукції). Тобто в нього з вартості таких придбаних за дорученням послуг буде ПК «на вході» і ПЗ «на виході».
Саме такий алгоритм ПДВшного обліку випливає для посередників із норми п. 189.4 ПКУ. Крім того, такому посереднику (і продавцю в одній особі) слід пам’ятати ще і про нарахування ПЗ на вартість своїх посередницьких послуг. Із вартості цих послуг комітент-покупець теж зможе мати ПК.
На завершення зазначимо, що таке оформлення відносин — із метою збереження ПК для покупця — вигідно, насамперед, покупцю. Тому тут, мабуть, йому доведеться якимсь чином зацікавити постачальника у зміні звичної схеми роботи…
