(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Перейти до номеру
  • № 73
  • № 72
  • № 71
  • № 70
  • № 69
  • № 68
  • № 67
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
У цьому номері :
 
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
9/20
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Вересень , 2014/№ 74

«Щодо практичного використання окремих норм податкового законодавства»

Лист Міністерства доходів і зборів України від 27.02.2014 р. № 3851/6/99-99-15-03-01-15

Міндоходів України розглянуло лист щодо надання податкової консультації з практичного використання окремих норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Щодо відображення в декларації з ПДВ операцій з розміщення облігацій

Відповідно до п.п. 196.1.1 ст. 196 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) не є об’єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери, корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону та інших видів професійної діяльності на фондовому ринку, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Операції, що не є об’єктом оподаткування ПДВ, відповідно до ст. 196 Кодексу, відображаються в рядку 3 розділу I податкової декларації з ПДВ. Форма та Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затверджені наказом Міндоходів від 13.11.2013 р. № 678.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Кодексу у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково — ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

При визначенні обсягу постачання товарів/послуг за звітний (податковий) період платник зобов’язаний враховувати значення терміна «постачання товарів» відповідно до вимог п.п. 14.1.191 та значення терміна «постачання послуг» відповідно до вимог п.п. 14.1.185 ст. 14 Кодексу.

Постачання товарів — це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.244 ст. 14 Кодексу товари — це матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Відповідно до частини першої ст. 7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проспектом емісії строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено проспектом емісії.

Враховуючи вищезазначене, облігації на етапі випуску (емісії) та погашення не визначаються як товари/послуги, в зв’язку з чим немає підстав для відображення обсягів залучених коштів у рядку 3 декларації з ПДВ.

коментар редакції

Випуск та погашення облігацій: чи показувати в декларації з ПДВ?

 

Висновки, сформульовані Міндоходів у першій частині листа, що коментується, трохи більше року тому вже звучали на сторінках нашого видання (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 55, с. 36). Напевно тоді вони потрапили на очі тільки тим з вас, шановні читачі, хто має якесь відношення до будівництва за рахунок емісії цільових облігацій. Проте коло емітентів облігацій значно ширше, особливо зараз, коли банківські кредити стали для бізнесу фактично непідйомними. Тому повторимо стисло сказане раніше, але тепер і для всіх інших зацікавлених підприємств.

Отже, визначаючи обсяги постачання товарів/послуг у цілях заповнення ПДВ-декларації, платник зобов’язаний ураховувати значення термінів «постачання товарів» і «постачання послуг» у розумінні пп. 14.1.191 і 14.1.185 ПКУ відповідно. При цьому з п.п. 14.1.244 Кодексу випливає, що до товарів належать матеріальні і нематеріальні активи, у тому числі цінні папери, які використовуються в будь-яких операціях, крім операцій їх випуску (емісії) та погашення. Тобто облігації на етапі випуску (емісії) та погашення не визначаються як товари/послуги, а отже, і не обкладаються ПДВ. Це підтверджує п.п. 196.1.1 ПКУ, згідно з яким не є об’єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені суб’єктом підприємницької діяльності.

Отже, емітент при випуску (емісії) та погашенні облігацій не відображає податкові зобов’язання з ПДВ. Більше того, такі операції не повинні реєструватися в Реєстрі податкових накладних, а обсяги залучених грошових коштів не повинні відображатися в рядку 3 декларації з ПДВ.

Раніше на це вже звертали увагу місцеві податківці (див. лист ДПА в Запорізькій області від 24.03.2011 р. № 1270/10/15-113), але після сьогоднішнього листа центрального податкового органу, гадаємо, у це повірить навіть найскептичніше налаштований бухгалтер. А отже, в нього більше не виникне запитань, чи розподіляти (перерозподіляти) «вхідний» ПДВ за загальногосподарськими витратами та необоротними активами подвійного призначення, якщо основна діяльність підприємства обкладається цим податком, але у звітному періоді такому підприємству довелося вдатися до випуску та/або погашення облігацій.

Водночас операції з продажу цінних паперів за гроші або в обмін на інші цінні папери з точки зору п.п. 14.1.191 ПКУ є постачанням, оскільки до покупця переходить право власності на ці цінності. І хоча при здійсненні таких операцій податкові зобов’язання з ПДВ емітент не нараховує (зважаючи на той самий п.п. 196.1.1 ПКУ — див. вище), але як не- оподатковувані постачання вони мають бути відображені в розділі I Реєстру в загальному для необ’єктних постачань порядку. Тож потраплять вони і до ряд. 3 ПДВ-декларації. А це означає, що розподілу «вхідного» ПДВ (уключаючи й перерахунок за підсумками року) за наявності таких операцій підприємству не уникнути. Тому рекомендуємо вам заздалегідь ознайомитися з матеріалами тематичного номера «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 101, присвяченого нюансам такого розподілу.

 

 

Щодо обов’язку товариства самостійно враховувати коефіцієнт функціонального використання землі та визначення площі земельної ділянки

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (далі — Земельний кодекс) земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Повноваження щодо прийняття відповідних рішень про зміну цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності та затвердження проектів землеустрою визначено ст. 122 Земельного кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Функцію забезпечення необхідною інформацією підприємств, установ і організацій покладено на Державний земельний кадастр (ст. 194 Земельного кодексу).

коментар редакції

Коефіцієнт функціонального використання землі: чекаємо Нового року

 

Три наступні запитання листа, що коментується, присвячені земельним питанням. І як це часто буває, податківці відбулися загальними фразами. У зв’язку з цим варто розшифрувати те, що залишилося в них на думці, але не потрапило до тексту листа. Тоді ви, шановні читачі, будете готові до будь-яких земельно-податкових несподіванок і не дозволите обкрутити себе кругом пальця. Отже, почнемо.

За скупими рядками цієї частини листа без зусиль вгадується надзвичайно поширена ситуація. Не секрет, що чимало підприємств, бажаючи отримати живу копійку від офісних та/або виробничих приміщень, які вони самі не використовують, здають їх в оренду. Однак, якщо при цьому види економічної діяльності орендаря й орендодавця відрізняються, податківці традиційно заявляють про необхідність перерахунку орендодавцем земельного податку, що припадає на частину земельної ділянки під переданою в оренду будівлею. Причому оцінювати такі відмінності пропонується з точки зору як КВЕД, так і коефіцієнта функціонального використання землі, який у таких випадках змінюється в той чи інший бік. Що тут мається на увазі?

Річ у тім, що базою для розрахунку земельного податку, як ви добре знаєте, є, зокрема, нормативна грошова оцінка (НГО) землі (п.п. 271.1.1 ПКУ). При її визначенні органи земельних ресурсів ураховують, у тому числі, і коефіцієнт функціонального використання землі землекористувачем, який звернувся до них за інформацією про величину НГО своєї земельної ділянки.

Тож якщо ця ділянка зайнята, наприклад, цехом із виробництва меблів (тобто має цільове призначення — «землі промисловості»), то відповідний коефіцієнт дорівнюватиме 1,2*. Але якби за оцінкою цієї ж ділянки звернувся не виробник, а торговець тими ж меблями, то земля мала б вже іншу категорію — «землі комерційного використання», а коефіцієнт, про який ми говоримо, дорівнював би 2,5! Зрозуміло, що за інших рівних умов земельний податок за одну і ту саму ділянку, що сплачується другим землекористувачем, був би у два з гаком рази більше податку, який сплачується першим.

* Див. Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджений наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбуду, УААН від 27.01.2006 р. № 18/15/21/11.

Утім, на практиці, якщо наш мебляр передасть усі свої виробничі площі в оренду такому торговцю, скажімо, під склад (що згідно зі ст. 796 ЦКУ означає надання орендарю права користування всією земельною ділянкою, причому без укладення окремого договору оренди землі), то обов’язку заново обчислювати НГО цієї землі в орендодавця не виникає*. І він продовжує сплачувати земельний податок у попередньому розмірі, що само по собі податковому законодавству не суперечило і не суперечить. Нашу думку із цього приводу читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2008, № 18, с. 15 — незважаючи на давність цієї статті, під головними її висновками ми готові підписатися і сьогодні.

* Щодо цього, щоправда, існують локальні приписи місцевої влади (наприклад, рішення Київради від 26.07.2007 р. № 43/1877 — про нього, як про обов’язкове до виконання, говорять податківці в БЗ, підкатегорія 112.05), але такі випадки, швидше, винятки, ніж правило.

Зрозуміло, що фіскалам це здавна не дає спокою. Так, ще у «Віснику податкової служби України», 2003, № 8, с. 55 вони заявляли, що коефіцієнт функціонального використання землі застосовується для розрахунку земельного податку в частині площ земельних ділянок, які припадають на орендарів, залежно від виду діяльності останніх. При цьому здавання в оренду будівель, споруд для провадження комерційної діяльності орендарем вони розглядали як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням і з цієї причини вимагали отримувати довідку про нову величину НГО.

Із набранням чинності ПКУ питання, що тут розглядається, вирішилося на законодавчому рівні, але, на жаль, не на користь платників. Фіскальна ідея, яка давно народилася в головах податківців, знайшла своє втілення у відповідній нормі ПКУ (див. п. 276.5). Однак згідно з п. 1 розд. XIX «Прикінцеві положення» цього Кодексу вона набирає чинності з 1 січня 2015 року. Крім того, пов’язана з нею норма п. 287.7 ПКУ, в якій ідеться про момент початку обчислення земельного податку орендодавцями («податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди <…> будівель (їх частин)»), також повинна запрацювати з тієї ж дати, оскільки самостійного застосування не має.

Як вони запрацюють і чи запрацюють узагалі, поки сказати важко… На сьогодні зрозуміло тільки одне — ні в «докодексні» часи, ні тепер і аж до початку майбутнього року орендодавці не зобов’язані ані визначати площу земельної ділянки, що припадає на здану в оренду нерухомість, ані перераховувати НГО такої землі з урахуванням виду діяльності орендаря. Усе інше — від лукавого!

Утім, податківці продовжують наполягати на протилежному (див. відповідну консультацію з БЗ, підкатегорія 112.05), не очікуючи настання Нового року, коли вони матимуть право вимагати цього на законних підставах. При цьому за визначенням площі земельних ділянок під переданими в оренду будівлями, спорудами (їх частинами) пропонують звертатися до державного кадастрового реєстратора.

Хоча заради справедливості варто все ж сказати про наявність в іншій підкатегорії БЗ (112.03) абсолютно законного роз’яснення щодо застосування п. 276.5 ПКУ тільки з 01.01.2015 р. От і зрозумій їх після цього!

 

 

Щодо сплати земельного податку за умови оренди будівель (їх частин), які є комунальною власністю територіальних громад

Порядок сплати земельного податку регулюється розділом XIII Податкового кодексу України (далі — Кодекс).

Платниками земельного податку згідно зі ст. 269 Кодексу є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, підставою для нарахування земельного податку — дані державного земельного кадастру (ст. 286 Кодексу).

Разом з тим, згідно зі ст. 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) найма­чеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

коментар редакції

Орендуємо «комунальну» нерухомість: хто сплачує земельний податок?

 

«Ничто не ново под луною: что есть, то было, будет ввек»*. І це запитання з листа, що коментується, теж не нове. Судячи з усього, його адресат намагався довідатися в Міндоходів, чи є він платником земельного податку за земельні ділянки, на яких розміщені будівлі комунальної власності, орендовані ним повністю або частково. На жаль, податківці не дали конкретної відповіді, а відбулися лише загальними фразами.

* Із вірша М. Карамзіна «Досвідчена Соломонова мудрість».

Ми, у свою чергу, повинні зауважити, що неодноразово обговорювали цю проблему на сторінках нашого видання. Востаннє відповідь на схоже запитання була опублікована в «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 42, с. 36. Якщо стисло, то основний висновок тієї публікації зводився до такого: передання/отримання об’єкта нерухомості в оренду самі по собі не змінюють суб’єкта плати за землю — ним продовжує виступати власник такої нерухомості, тобто орендодавець.

Орендар приміщення буде зобов’язаний сплачувати плату за землю тільки в тому разі, якщо одночасно з укладенням договору оренди нерухомості з ним укладуть окремий договір оренди земельної ділянки, необхідної для експлуатації орендованого об’єкта. Однак, як правило, при оренді будівель, споруд (їх частин) комунальної (так само, як і державної) форми власності таке не практикується. Отже, і подавати декларацію з плати за землю орендар приміщення не повинен.

Водночас, орендар може (але аж ніяк не не зобов’язаний) компенсувати орендодавцю його витрати на сплату земельного податку. Орендодавцям-бюджетникам при цьому необхідно враховувати думку ГоловКРУ, висловлену в листі від 15.06.2007 р. № 25-18/446, про необхідність закріпити домовленість щодо відшкодування земельного податку безпосередньо в договорі оренди приміщень або в окремому договорі. Проте навіть у цьому випадку орендар не набуває статусу платника земельного податку і «земельної» звітності не подає.

До викладеного додамо кілька слів про податкову долю «земельної» компенсації в обліку орендаря.

Щодо податку на прибуток усе просто. Згідно зі ст. 797 ЦКУ (яка, до речі, процитована у фрагменті листа, що коментується) плата, що справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування такою нерухомістю та плати за користування земельною ділянкою. Інакше кажучи, плата за користування землею є складовою орендної плати за договором оренди приміщення. Отже, можна стверджувати, що шлях таким компенсаційним платежам до витрат орендаря відкритий. Зрозуміло, у разі дотримання відомих обмежень щодо «господарськості» та відповідного документального підтвердження зазначених витрат.

Із цим, до речі, зараз згодні і податківці. Так, у відповідній консультації з БЗ (підкатегорія 102.18.02) зазначається, що компенсація плати за землю (земельного податку або орендної плати за землю державної та комунальної власності) як складова частина орендного платежу за договором оренди приміщення, яке використовується в господарській діяльності орендаря, включається до його витрат за підсумками податкового періоду, в якому здійснюється нарахування орендного платежу.

Щодо ПДВ розмова окрема. Вам, напевно, відомо, що до бази обкладення цим податком не входять кошти у вигляді компенсації витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, комунальних послуг та енергоносіїв, які відшкодовуються орендарем орендодавцю — бюджетній установі (абзац третій п. 188.1 ПКУ). У зв’язку з цим можливі дві різні ситуації:

1) якщо відшкодування сум земельного податку за земельну ділянку під об’єктом оренди отримує орендодавець — бюджетна установа, то для нього такі суми вважаються складовою витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна. Отже, ПДВ вони не обкладаються і податкова накладна на них не виписується, а тому про податковий кредит орендаря не може бути й мови (див. роз’яснення з БЗ у підкатегорії 101.13.02, а також «Вісник Міністерства доходів і зборів України», 2014, № 28, с. 56);

2) якщо земельний податок відшкодовується орендодавцю — небюджетній установі, то таке відшкодування підпадає під поняття «постачання послуг», у зв’язку з чим підлягає обкладенню ПДВ у загальному порядку. У зв’язку з цим орендодавець повинен виписати податкову накладну за ставкою 20 %, а орендар має право віднести такий «вхідний» ПДВ до складу свого податкового кредиту (знову ж таки при дотриманні відомих «податковокредитних» умов). Такий підхід поділяють і контролери в декількох консультаціях із БЗ у підкатегорії 101.13.02.

От тепер, гадаємо, той, хто ставив запитання, а заразом і ви, шановні читачі, отримали повну відповідь і знаєте, як діяти в подібних ситуаціях.

 

 

Щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, які знаходяться під опорами лінійно-кабельних споруд та права користування якими не можуть бути оформлені у встановленому порядку

Відповідно до ст. 791 Земельного кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок та шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв’язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

 

Заступник Міністра А. Ігнатов

коментар редакції

Землекористування є, документів — немає: чи сплачувати податок за землю?

 

І це питання, що називається, нав’язло у зубах…

Причому за той тривалий час (як «докодекс­ний», так і «новітній»), протягом якого воно залишається без належного правового регулювання*, податківці із неабиякою затятістю підходять до нього суто фіскально. І хоча їх аргументи зазнають певних змін (навздогін за поточними змінами податкового та/або земельного законодавства), головний висновок залишається тим самим — будь-яка земельна ділянка, що перебуває у фактичному користуванні, підлягає оподаткуванню.

* Сподіваємося, що певною мірою вирішити його (нехай і не на користь платників податків) допоможе законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення плати за землю» від 03.09.2014 р. рег. № 5019. Хоча, найімовірніше, це станеться ще не скоро.

Безперечно, певні підстави для такого підходу закладені у ст. 206 ЗКУ, в якій зазначається про платність використання землі в Україні. І заради справедливості варто зауважити, що суди у багатьох випадках підтримують податківців.

Водночас є і більш зважені судові рішення (див., наприклад, ухвали ВАСУ від 16.07.2014 р. у справі № К/800/46456/13 та від 26.02.2014 р. у справі № К/800/63541/13). Їх вердикт (із посиланнями на відповідні норми ПКУ) такий: земельний податок сплачується власниками або землекористувачами земельних ділянок, чиє речове право на землю підтверджується державними актами, і за умови внесення даних про це до земельного кадастру. Саме такі дані є підставою для обчислення плати за землю.

Між іншим, із консультації у БЗ (підкатегорія 112.01) випливає, що головне податкове відомство теж вважає умову внесення платника податків до державного земельного кадастру однією з основоположних умов при нарахуванні земельного податку. Мабуть, із цієї причини у фрагменті листа, що коментується, його автори намагаються ввести нас в оману цитатами зі ст. 791 ЗКУ про формування земельної ділянки, після завершення якого відомості про неї потрапляють до держземкадастру. Адже інакше у контролерів взагалі не буде анінайменшого приводу для того, щоб провести будь-які нарахування.

Але ми з вами і так чудово знаємо (а хто забув, читайте «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 5, с. 4), що формування земельної ділянки здійснюється виключно одним із трьох шляхів:

1) шляхом поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок;

2) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

3) шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

При цьому приписи частини восьмої ст. 791 ЗКУ про те, що нова ділянка не формується в разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки при її фактичному використанні, не мають до теми фрагмента листа, що коментується, жодного відношення. Ця норма застосовується при коригуванні меж уже сформованої ділянки, а в нашому конкретному випадку земельні ділянки, що знаходяться під опорами лінійно-кабельних споруд зв’язку, як можна зрозуміти, взагалі сформовані не були. Більше того, зі спеціального ДБН В.2.5-16-99 «Визначення розмірів земельних ділянок для об’єктів електричних мереж» випливає, що у низці випадків установити розміри таких ділянок узагалі неможливо.

На нашу думку, вихід із цієї ситуації полягає в установленні на користь оператора зв’язку земельного сервітуту на право експлуатації ліній зв’язку та інших лінійних комунікацій (п. «в» ч. 1 ст. 99 ЗКУ). Причому такий сервітут може бути як платним, так і безоплатним, а також установлюватися за земельними ділянками, що перебувають у комунальній або державній власності.

Про можливість саме такого вирішення проблеми у схожій ситуації (при розміщенні опор повітряних ліній електропередачі) йдеться в листі Держкомзему від 29.03.2011 р. № 4578/27/Б927-11. У такому разі після укладення договору про встановлення сервітуту з органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування та держреєстрації такого речового права на землю оператор зв’язку вноситиме до відповідного бюджету плату за сервітут, передбачену цим договором. Одним словом, і вовки будуть ситі, і зв’язківці працюватимуть без докучливих земельно-податкових перевірок.

 

Ігор Хмелевський, податковий експерт

норми податкового законодавства додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті