Теми статей
Обрати теми

Cільгоспаванси: ВАСУ — «за», ДФСУ «проти», слово за КСУ…

Бобро Анатолій

Судячи з географії звернень аграріїв до нашої редакції, проблема навколо питання податкового обліку отриманої попередньої оплати за сільгосппродукцію майбутнього врожаю (надалі умовимось називати її сільгоспавансом), дедалі загострюється та набирає нових масштабних обертів. Місцеві податківці «бомбардують» сільгосптоваровиробників письмовими та усними запитами, деякі з яких просто дивні за постановкою

Наприклад, вимагаються пояснення, чому обсяги сільгосппоставок, що враховуються при визначенні критерію 75 % сільгосп-частки, що застосовується у двох сільськогосподарських спецрежимах оподаткування (ПДВ та ФСП) не є тотожними?

Здавалось би, кому як не податківцям потрібно знати, що для цілей сільгосп-ПДВ показник сільгоспобсягів визначається на підставі даних податкового обліку, а для ФСП — бухгалтерського. Звідси цілком очевидно, що розбіжність є по суті «запрограмованою», адже сума отриманої передоплати (авансу) за сільгосппродукцію в бухгалтерському облік є лише кредиторською заборгованістю і не враховується в обсягах реалізації. В податковому обліку, згідно з правилом «першої події», такі суми, навпаки, мають враховуватись в обсягах сільгосппоставок.

Але претензії щодо нетотожності сільгоспобсягів виявляються лише, так би мовити, приказкою.

Головне у податківців починається коли мова заходить про отримані аграріями суми передплати (аванси) за сільгосппродукцію

Наскільки справедливими є вимоги контролерів ,свідчать судові рішення, окремі з яких розглянемо в цій статті. Крім того, окремо поговоримо про лист ДФСУ від 19.08.2014 р. № 1574/5/99-99-10-02-02-16/2530 (далі — лист № 1574), направлений нею до Конституційного Суду України (далі — КСУ), яким, на наш погляд, відкривається завіса істинної причини щодо негативної позиції сучасних фіскалів до сільгоспавансу. Отже, переходимо до розгляду безпосередньо судових рішень.

Суть спору

Всі ухвали ВАСУ, шо розглядаються нижче, присвячувались спірним податковим повідомленням-рішенням (щодо нарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій), які були направлені сільгосппідприємствам-суб’єктам спецрежиму ПДВ (позивачам) місцевими податківцями (відповідачами) за результатами планових чи позапланових перевірок.

Приводом для фіскальних висновків контролерів (що у свою чергу стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень), послужили факти віднесення позивачами до складу «спецрежимного» податкового зобов’язання сум ПДВ з попередньої оплати за договорами купівлі-продажу сільськогосподарської продукції майбутнього врожаю.

Податківці (відповідачі) розцінюють такі операції як нездійснення фактичної поставки власної сільськогосподарської продукції. На їх думку, вказана операція за своїм змістом є операцією з продажу незавершеного виробництва, на яку не розповсюджуються вимоги п. 209.2 ПКУ. Внаслідок вказаних обставин суми ПДВ, отримані позивачем як передоплата підлягають відображенню не в спеціальній, а у загальній податкової декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Позиція податкових органів

При відображенні сільгосппідприємством —суб’єктом спецрежиму ПДВ податкових зобов’язань, пов’язаних із сільгоспавансом, контролери вбачають порушення п. 209.2 ПКУ.

Нагадаємо, що у п. 209.2 ПКУ присутня така конструкція: згідно із спецрежимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільгосппідприємством на вартість поставлених ним сільгосптоварів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільгосппідприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку — для інших виробничих цілей.

На думку податківців, слово «поставлених» сільгосптоварів/послуг у формулюванні норм п. 209.2 ПКУ, слід розуміти як таких, що уже виготовлені (вирощені), відвантажені та передані у розпорядження (власність) покупця. Вони стверджують, що цим пунктом виключається можливість залишення у розпорядженні сільгосппідприємства сум ПДВ, отриманих від покупців в складі сільгоспавансів. А з огляду на те, що правло першої події нихто не відміняв, на їх переконання, такі суми ПДВ мають бути відображені у загальній декларації та сплачені до бюджету.

Звідси зрозуміло, хоча цього контролери прямо і не озвучують, що правило «першої події» для сільгоспавансів фактично трактується однобоко і зводиться лише до, так би мовити, правила «відвантаження». Інакше кажучи, поняття постачання ними ототожнюється з поняттям відвантаження.

Вирішення справи судом

Приємно відзначити, що в ухвалах ВАСУ від 04.09.2013 р. № К/800/30727/13, від 27.11.2013 р. № К/800/34216/13 констатується задоволення позовів сільгосппідприємств як на першій, так і на апеляційній інстанціях судових розглядів.

Водночас, справедливості заради треба визнати, що не всі служителі Феміди такі одностайні, а судова практика не така уже й однозначна.

Так, в ухвалі ВАСУ від 16.06.2014 р. № К/800/15742/14 (витяг з якої розміщено на с. 36 цього номера газети), відзначено, що перемога була на боці аграріїв лише на початковій стадії. Проте постановою апеляційного адмінсуду рішення суду першої інстанції було скасовано.

На захист аграріїв став ВАСУ. В ухвалі, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції правомірно вказав, що п. 209.2 ПКУ не містить будь-яких, відмінних від загальних, положень щодо визначення дати виникнення податкових зобов’язань з постачання сільськогосподарських товарів власного виробництва, у тому числі не пов’язує право віднесення до спецдекларації з ПДВ сум податку, нарахованих на вартість товарів, які будуть відвантажені у майбутньому, із фактичним здійсненням їх відвантаження.

Визначення «поставлених» товарів/послуг не можна ототожнювати із їх відвантаженням

Доводи відповідача (податкової інспекції), які мотивуються тим, що продукція за передоплатою не була поставлена у звітний податковий період (а відтак її не можна вважати, що вона відноситься до сільськогосподарської), визнані судом першої інстанції безпідставними правомірно. ВАСУ погоджується із його висновком щодо необґрунтованості висновків податківців.

Ухвала від 14.01.2014 р. № К/800/23734/13 теж свідчить про відновлення справедливості на етапі касаційного оскарження. Вищий адмінсуд вважає наведені доводи попередніх інстанцій передчасними та помилковими з огляду на таке

Положеннями п. 209.2 ПКУ під визначенням поставлених сільськогосподарських товарів/послуг мається на увазі зміст господарської операції, а не момент передачі товарів чи послуг

Тому суми ПДВ з операцій з отримання попередньої оплати в складі податкових зобов’язань декларацій з ПДВ спеціальної (а не загальної), віднесено правомірно.

До речі, в ухвалі від 14.01.2014 р. № К/800/23734/13 присутній ще один вкрай актуальний для аграріїв висновок, ву якому ВАСУ послідовний. Пункт 209. 2 ПКУ не містить жодних застережень щодо включення до складу податкового зобов’язання з ПДВ у загальній декларації у зв’язку з реалізацією продукції, вирощеної на земельних ділянках, що використовуються на підставі договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації. Раніше про це говорилось в інформаційному листі ВАСУ від 28.12.2012 р. № 2614/12/13-12 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 11, с. 36).

Поразку податківцям зараховано і в іншій справі (ухвала ВАСУ від 27.11.2013 р. № К/800/34216/13):

— відповідно до договору купівлі-продажу позивач зобов’язувався поставити сільськогосподарську продукцію власного виробництва;

— висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірного віднесення до податкових зобов’язань суми ПДВ за правилом «першої події» у спеціальній декларації на підставі п. 187.1 ПКУ є правильним.

Право визначення податкових зобов’язань та віднесення їх до спеціальної декларації не ставиться діючим законодавством в залежність від факту поставки товару

Більш того, в ухвалі від 04.09.2013 р. № К/800/30727/13 робиться акцент на обов’язок, а не просто можливість спецрежимного обліку. ВАСУ як суд касаційної інстанції залишив без змін висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог сільгосппідприємства. Зокрема, відзначено:

помилковість висновків відповідача (податкової інспекції) про порушення позивачем вимог податкового законодавства;

— сільгосппідприємство— суб’єкт спецрежиму оподаткування згідно з п 209.2 ПКУ зобов’язане відображати суми ПДВ, нараховані на вартість поставлених ним сільгосптоварів, у спецдекларації з ПДВ;

— чинне законодавство зобов’язує відображати описані вище операції у своєму податковому обліку саме у тому податковому періоді, на який припадає дата виникнення податкового зобов’язання — дата зарахування коштів від покупця.

Думка редакції

Вважаємо, додатково пояснювати позицію ВАСУ не варто — усе сказано гранично чітко та зрозуміло. Лише стисло відзначимо, що ми цілком поділяємо його рішення як перемога справедливості.

От лише вважати це остаточним вирішенням питання «сільгоспавансу» не доводиться: податківці не «здались» на милість переможця. Як уже було сказано, ДФСУ листом № 1574 звернулась до КСУ з проханням надати офіційне тлумачення положень п. 209.2 ПКУ у системному взаємозв’язку з п. 187.1 ПКУ. Так що тепер чекаємо слова КСУ.

Щиро кажучи, «зуби» на сільгоспаванси податківці почали «точити» ще з докодексних часів

Так, в листі від 10.06.2009 р. № 12058/7/16-1517-25 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 70, с. 20) ДПСУ робила такий висновок. Якщо платником у межах однієї поставки здійснюється продаж товарів, які підпадають під спецрежим оподаткування, та тих, на які такий режим не поширюється, і на момент отримання попередньої оплати за такі товари платник не має можливості визначити фактичну частку товарів, які поставлятимуться у межах спецрежиму оподаткування, а які — у загальному порядку, то податкові зобов’язання, обчислені на дату такої оплати, відображаються у податковій декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

img 1Зверніть увагу: фіскальна думка податківців стосувалась ситуації неможливості визначення часток для пропорційного розподілу податкових зобов’язань (далі — ПЗ) з ПДВ. Чому саме в загальній (бюджетній), а не в спецдекларації мають відображатись такі суми ПДВ, жодних аргументів податківцями не наведено. Проте неважко здогадатись про мотиви, якими вони керувались. Гадаємо, не варто повторювати всі наші критичні зауваження з цього приводу. При бажанні читачі можуть звернутись до нашої статті «Передоплата за спецрежимні та інші товари в одній поставці: відображення сільгосппідприємством податкових зобов’язань». (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2009, № 70, с. 28).

В подальшому дещо «потеплішало». В листі від 20.09.2013 р. № 18803/7/99-99-19-04-02-17 (далі — лист № 18803) (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 86, с. 11) Міндоходів погоджувалось, що якщо суб’єкт спецрежиму оподаткування відповідно до умов укладеного договору отримує попередню оплату за сільгосппродукцію власного виробництва, то на дату отримання попередньої оплати (перша подія) сільгосптоваро­виробник податкові зобов’язання відображає у спецдекларації.

По суті, лояльна позиція податківців висловлена і в консультації підкатегорії 101.24 БЗ, розміщеній на офіційному сайті Міндоходів: minrd.gov.ua. На запитання: в якій податковій декларації з ПДВ сільгосппідприємством — суб’єктом спецрежиму відображається отримання попередньої оплати за постачання сільськогосподарської продукції з майбутнього врожаю, суть відповіді зводиться до такого. Підприємство може відобразити в спецдекларації операцію з отримання попередньої оплати (авансу) за постачання такої майбутньої сільгосппродукції лише в обсягах, що відповідають власно засіяним земельним угіддям, оформленим належним чином.

І хоча, як бачимо не обійшлось без застережень:  «відповідно до умов укладеного договору» (у листі № 18803)— та обмежень «лише в обсягах, що відповідають власно засіяним земельним угіддям, оформленим належним чином» (у консультації підкатегорії 101.24), що є по суті «фантазіями» податківців (оскільки у порядку податкового обліку та звітності із сільгосп-ПДВ нормами ПКУ не передбачені), роз’яснення в основному досить хороші в принципових моментах. Адже Міндоходів цілком справедливо відзначало, зокрема, що:

— визначення ПЗ, формування податкового кредиту, оформлення, виписка та реєстрація в ЄРПН податкових накладних, а також подання звітності суб’єктами спецрежиму здійснюються у загальновстановленому порядку, передбаченому розд. V ПКУ;

— за дату виникнення ПЗ приймається дата першої з подій: або дата зарахування коштів, або дата відвантаження товарів(п. 187.1 ПКУ);

— операція підлягає відображенню в спецдекларації (декларації з позначкою «0121»/«0122»/«0123»), яка надається за результатами відповідного звітного періоду, в якому отри- мано попередню оплату за сільгосппродукцію.

Спецрежим для сільгосптоваровиробників не визначає окремих правил оподаткування, а лише встановлює окремий облік та порядок використання сум ПДВ

Ми не випадково привели деталізацію позиції Міндоходів. У розглянутих ухвалах ВАСУ, маємо з чим порівнювати претензії місцевих податківців щодо правомірності відображення аграріями сільгоспавансу з начебто приємним ззовні «лицем» минулої позиції високоподатківців. Водночас наївно думати, що «місцеві» з власної ініціативи «перегинали палку» без прямої вказівки чи санкції «зверху». Забігаючи наперед скажемо, що у листі № 1574 фіскальна позиція ще «крутіша» за всі попередньо висвітлені. Від лояльної тональності цих роз’яснень не залишилось і сліду. Якщо раніше проглядались наміри податківців лише «відкусити» від сільгоспавансового «ПДВ-пирога» надуманими застереженнями та обмеженнями, то за листом № 1574 — «з’їсти» його повністю.

Щоправда, і сьогодні лояльні консультації іноді «проскакують». Фахівцем ДФСУ під час проведення «гарячої лінії» на запитання: в якій декларації з ПДВ сільгосппідприємством — суб’єктом спецрежиму відображається операція з отримання передоплати за постачання сільгосппродукції з майбутнього врожаю, надана така відповідь. Якщо на операцію з поставки такої продукції поширюється спецрежим оподаткування, то сума передоплати (відповідно до умов договору) підлягає відображенню в декларації з ПДВ «0121» — «0123» за наслідками звітного (податкового) періоду, в якому виникли податкові зобов’язання (тобто за «першою подією») (див. «Вісник Міністерства доходів і зборів України», 2014, № 28, с. 58).

Де, як кажуть, «собака зарита»

Щоб нас не звинуватили у викривленні ідейної спрямованості, при висвітленні листа № 1574 будемо переважно дотримуватись його формулювань.

ДФСУ зазначає, що застосування підтриманого ВАСУ підходу щодо визначення порядку нарахування податкових зобов’язань на практиці призводить до численних зловживань зі сторони несумлінних платників. Зокрема, непоодинокі випадки створення або придбання сільгосппідприємств без мети здійснення господарської діяльності (далі — фіктивні підприємства).

У подальшому фіктивним підприємством імітується укладення договору постачання сільгосппродукції з майбутнього врожаю з іншим платником податків, який здійснює перерахування коштів (попередня оплата, аванс). Отримана (таким іншим) платником податкова накладна використовується для зменшення належної до сплати в бюджет суми ПДВ.

Нараховані суми ПДВ фіктивне підприємство перераховує не до держбюджету, а на спецрахунок, що, в свою чергу, дає змогу здійснити їх переведення в готівкову форму та повернення замовнику сільгосппродукції.

При цьому в подальшому фіктивне підприємство не здійснює постачання замовленої продукції та припиняється, зокрема, шляхом процедури банкрутства, що призводить до ненадходження до держбюджету значних сум ПДВ.

Ось в такому неприглядному вигляді ДФСУ малює перед КСУ ситуацію, коли шалька терезів правосуддя ВАСУ схилилась в сторону аграріїв. Чорних фарб податківці, як бачимо, не пожаліли. Дивує, що це притому, що принаймні в доданих до цього листа № 1574 в чотирьох розглянутих вище ухвалах ВАСУ ні про імітацію діяльності, ні про банкрутство і згадки немає. Навпаки, статус сільгоспвиробника не ставиться під сумнів.

І хоча (як випливає з наведеної нижче ухвали від 16.06.2014 р. № К/800/15742/14), поодинокі факти часткового повернення отриманих авансів дійсно мають місце (з відповідним з коригуванням кількісних і вартісних показників до податкової накладної), це, як ми розуміємо, не є «крамолою» і не дає підстав звинувачувати сільгосппідприємства в фіктивності діяльності.

За вичурними формулюваннями листа № 1574 : «…встановлення такого спеціального режиму оподаткування поєднано з встановленням спеціального порядку оподаткування…» маскується думка податківців заборонити сільгосппідприємствам застосовувати спецрежим з правом «першої події» по даті сільгоспавансу. Наївно думати, що це торкнеться лише майбутнього врожаю. Неважко здогадатись, що за такої позиції податківців, відображення сільгосп-ПДВ при сільгоспавансах взагалі ніколи й нікому не буде «світити». Навіть і щодо врожаю поточного року.

Під час прочитання цього листа складається враження, що податківці мають намір перекласти свої проблеми з наповнення бюджету на плечі сумлінних платників — реальних сільгосппідприємств. При цьому ще й приховати в тінь власні «гріхи» невиявлення ними псевдоаграріїв ще на етапі їх реєстрації. Чи не тут, як кажуть, «собака зарита»? Виходить, що сільгоспаванс (розмір якого може бути будь-яким, оскільки жодних законодавчих обмежень не встановлено) — заручник у боротьбі ДФСУ з фіктивними підприємствами. От лише суд став на заваді: рейдерський захват сільгосп-ПДВ є неправомірним, вірніше, — протиправним, — так вирішив ВАСУ.

 

Матеріал підготував Анатолій Бобро, податковий експерт

 

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 16.06.2014 р. № К/800/15742/14

(витяг)

Вищий адміністративний суд України <…>,розглянувши <…> касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 р. <…> за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А» до <…> об’єднаної державної податкової інспекції <…> про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

 

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «А» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до <…> об’єднаної державної податкової інспекції <…> (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

<…>

За результатами перевірки складено акт від 27.07.2012 р. № <…>, у якому відображено порушення позивачем вимог п. 187.1 ст. 187, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов’язання <…> ; п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податкове зобов’язання декларацій з ПДВ скорочених <…>.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2012 р. № <…>, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість <…>, у тому числі, за основним платежем — <…>., за штрафними санкціями — <…>.

<…>

Заслухавши <…> матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріли справи, 30.03.2011 р. між позивачем та ТОВ «К» укладено договір № <…>, згідно з яким позивач зобов’язувався передати у власність ТОВ «К» зернові та олійні культури власного виробництва, вирощені в сезоні урожаю 2011 року, а покупець — прийняти товар та сплатити його вартість.

Судами у ході розгляду справи було встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивачем протягом березня — вересня 2011 року отримано попередню оплату у розмірі <…> грн, у тому числі ПДВ <…>.

Позивачем фактично відвантажено у 2011 — 2012 роках сільськогосподарської продукції на загальну суму <…>.

18.05.2011 р., 15.07.2011 р. та 05.08.2011 р. позивач повернув ТОВ «К» кошти на загальну суму <…>. Суму оплаченої, але не поставленої продукції у розмірі <…> повернуто контрагенту у липні 2012 року, у зв’язку з чим здійснено коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Крім того, 01.09.2011 р. між позивачем та ТОВ «К» укладено договір № <…>, згідно з яким позивач зобов’язувався передати у власність ТОВ «К» зернові та олійні культури власного виробництва, вирощені в сезоні урожаю 2012 року, а покупець — прийняти товар та сплатити його вартість.

<…>

На виконання умов вказаного договору від 01.09.2011 р. позивачем <…> отримано попередню оплату у розмірі <…>, у тому числі ПДВ <…>., який ним віднесено до складу податкових зобов’язань скороченої декларації з податку на додану вартість.

На підставі договору від 01.09.2011 р. позивачем на суму отриманої попередньої оплати виписано податкові накладні, проте у перевіряємому періоді поставка сільськогосподарської продукції не проводилась, що не заперечувалось представниками сторін.

З матеріалів справи також вбачається, що 12.01.2011 р. між позивачем та ТОВ «У» укладено договір № <…> відповідно до якого позивач зобов’язувався передати у власність ТОВ «У» цукровий буряк врожаю 2011 року на загальну суму <…>, а покупець — прийняти товар та сплатити його вартість.

На підставі вказаного договору позивачем отримано від «У» у січні-березні 2011 року попередню оплату у розмірі <…>, у тому числі ПДВ <…>., який позивачем віднесено до складу податкових зобов’язань скороченої декларації з податку на додану вартість.

<…>

Відтак, судова колегія суду апеляційної інстанції визначилась із тим, що кошти отримані від ТОВ «К» та ТОВ «У», не можна вважати оплатою за поставлену сільськогосподарську продукцію, так як дані бухгалтерського обліку не підтверджують їх поставку, а сума ПДВ у розмірі <…> не може відображатись в складі податкових зобов’язань декларацій з ПДВ (скорочених), а повинна відображатись у складі податкових зобов’язань декларацій, по яких проводяться розрахунки з бюджетом.

Утім, суд касаційної інстанції вважає наведені доводи передчасними та помилковими з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку — для інших виробничих цілей.

<…>

 

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України регламентовано, що датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку — дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та аналізуючи наведені нормативні положення правомірно вказав, що п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України не містять будь-яких, відмінних від загальних, положень щодо визначення дати виникнення податкових зобов’язань з постачання сільськогосподарських товарів власного виробництва, у тому числі не пов’язує право віднесення до скороченої декларації з ПДВ сум податку, нарахованих на вартість товарів, які будуть відвантажені у майбутньому, із фактичним здійсненням їх відвантаження.

Так, посилання в п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України на визначення «поставлених товарів/послуг» не можна ототожнювати із їх відвантаженням.

Слід зазначити, що відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України продаж (реалізація) товарів — будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Таким чином, визначальною умовою операції з постачання є перехід права власності на товари/послуги, що у даному випадку не оскаржується.

Отже, доводи відповідача, які обґрунтовані тим, що продукція за передоплатою не була поставлена у звітний податковий період, відтак не можна вважати, що вона відноситься до сільськогосподарської, правомірно визнані судом першої інстанції безпідставними <…>.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків перевірки, відповідно до яких позивач повинен був визначати податкові зобов’язання з податку на додану вартість у деклараціях на загальних підставах і сплатити податок до бюджету в загальному порядку по отриманих у 2011-2012 роках попередніх оплатах від ТОВ «К» та ТОВ «У».

<…>

 

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А» задовольнити.

<…>

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі