Теми статей
Обрати теми

Що таке інтернет-магазин

Хмелевський Ігор, податковий експерт
Безперечно лінь — двигун прогресу! І заразом невичерпне джерело творчості. Людина завжди мріяла про цілковите неробство, і природжена її лінь сприяла багатьом творчим осяянням. Так, казкові килим-самоліт і чоботи-скороходи в реальності трансформувалися в повітряні та наземні транспортні засоби. А мрія про скатертину-самобранку втілилася в життя завдяки інтернет-магазинам. Тричі ляснеш у долоні (точніше, тричі клацнеш мишкою) — і сучасний інтернет-магазин не тільки накриє вам стіл, але і взує, одягне, облаштує дім. І про духовну їжу теж потурбується... Вступну статтю тематичного номера присвятимо першому знайомству з цим сучасним дивом.

img 1

Інтернет-магазини служать нам вірою і правдою вже добрий десяток років. Спочатку — як рекламні майданчики, а потім — і як повноцінний інструмент для продажу товарів/послуг. І це, зверніть увагу, без жодного спеціалізованого правового забезпечення такої діяльності.

Але ось не так давно ситуація змінилася — набув чинності Закон № 675. Про нововведення, які разом з ним увійшли у діяльність інтернет-магазинів, розповімо одразу після того, як нагадаємо основні принципи їх організації та функціонування.

Інтернет-магазин: що було

За загальноусталеним до останнього часу визначенням під інтернет-магазином прийнято було розуміти сайт, що торгує товарами чи послугами в Інтернеті, за допомогою якого можна обрати та замовити необхідний товар/послугу (сформувати замовлення, обрати спосіб оплати і доставки замовлення та здійснити покупку).

Щодо офіційного визначення терміна «інтернет-магазин» слід зазначити: до появи Закону № 675 у жодному законодавчому і нормативно-правовому акті зазначеного визначення не було (див. листи Мінекономрозвитку і торгівлі від 19.11.2012 р. № 3502-05/43517-14 і від 12.06.2015 р. № 3501-04/18982-07).

І взагалі, правові підстави такого виду торгівлі, як торгівля через Інтернет, базувалися на загальних нормах цивільного, господарського та податкового законодавства, а також іншій нормативці, переліченій у цих листах і у листі Держслужби з питань підприємництва від 11.01.2014 р. № 196/0/20-14. За необхідності ми звертатимемося до цієї нормативки.

Так от, вважалося, що в цьому випадку відбувається продаж товарів на замовлення, що належить до так званої торгівлі за зразками. Правовою підмогою для такого трактування інтернет-торгівлі була ст. 702 ЦКУ, яка передбачає, що товари можуть продаватися шляхом ознайомлення покупця зі зразком товару (за описом, каталогом, через мережу Інтернет тощо). При цьому товар доставляється в зазначене покупцем місце (наприклад, місце проживання або роботи покупця-фізособи, місцезнаходження покупця-юрособи, на пошту тощо), і з моменту доставки договір купівлі-продажу вважається виконаним.

У свою чергу, Закон № 1023 передбачав можливість укладення між продавцем і споживачем договору на відстані за допомогою засобів дистанційного зв’язку, до яких, зокрема, належить і мережа Інтернет.

На підзаконному рівні — у Правилах № 103, розроблених на виконання Закону № 1023, — реалізація товарів через Інтернет класифікувалася як продаж товарів за замовленням. Це був єдиний документ, що хоч якось визначав нюанси здійснення інтернет-торгівлі.

До висновку про те, що суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за допомогою мережі Інтернет, мали керуватися вимогами Правил № 103, свого часу доходили зазначені вище держоргани у своїх листах. Так, у листі Держпідприємництва від 11.01.2014 р. № 196/0/20-14 зазначалося, що

продаж через інтернет-магазин може вважатися одночасно як продажем товарів на замовлення, так і дистанційною торгівлею

Водночас інтернет-магазини зобов’язані перш за все дотримуватися «загальних» правил торгівлі (затверджені постановою КМУ від 15.06.2006 р. № 833), а також правил продажу окремих гpyп продовольчих і непродовольчих товарів.

Незважаючи на віртуальність інтернет-торгівлі, на неї, очевидно, мали поширюватися й інші норми чинного українського законодавства. І в першу чергу, ті, які для здійснення такої діяльності зобов’язували продавця зареєструватися в установленому порядку як суб’єкт господарювання* і стати на податковий облік. Але оскільки вони загальновідомі, не станемо йти «реєстраційною» стежкою далі, а зупинимося на питанні вибору коду КВЕД такими суб’єктами.

* Про відповідальність за нереєстрацію інтернет-магазину суб’єктом господарювання з посиланням на ст. 164 КпАП ідеться в листі Мінекономрозвитку і торгівлі від 12.06.2015 р. № 3501-04/18982-07.

Зауважимо, що для здійснення роздрібної інтернет-торгівлі серед видів діяльності, що вносяться до ЄДР**, а потім зазначаються у виписці з ЄДР, найбільше підходить вид діяльності з кодом 47.91 «Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет» згідно з КВЕД ДК 009:2010 (див. також вищезазначений лист Держпідприємництва).

** Єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців.

Цей клас уключає роздрібну торгівлю за допомогою компаній поштового замовлення або мережі Інтернет, тобто діяльність із роздрібної торгівлі, де покупець здійснює свій вибір, ґрунтуючись на рекламних оголошеннях, каталогах, інформації веб-сайтів або будь-якій іншій рекламній продукції, та здійснює замовлення поштою, телефоном або через мережу Інтернет (зазвичай за допомогою спеціальних засобів, розміщених на веб-сайті). Товар, що купується, може бути або безпосередньо завантажений з інтернет-сайта, або доставлений покупцеві.

А тепер перейдемо безпосередньо до аналізу тих нововведень, які з’явилися у діяльності інтернет-магазинів після прийняття Закону № 675.

Інтернет-магазин як засіб е-комерції

Під електронною комерцією цей Закон розуміє відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час дистанційного вчинення правочину з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС), внаслідок чого в учасників виникають права та обов’язки майнового характеру.

Які критерії дистанційності в цьому випадку висуває Закон № 675? Вони наведені в п. 14 ч. 1 ст. 3 цього Закону. Покупець повинен мати можливість укласти електронний договір після ознайомлення з описом товару, який продавець надав шляхом доступу до каталогів, проспектів, буклетів, фотографій тощо за допомогою ІТС (зокрема, через Інтернет).

При цьому головною ознакою дистанційної торгівлі є те, що покупець не може безпосередньо ознайомитися з товаром або його зразками при укладенні такого договору. Якщо ж покупцю у відповідь на його електронне повідомлення доставляють у визначене місце зразки пропонованого товару, з яких він наживо обирає підходящий йому примірник, такі відносини виходять за межі е-комерції.

Що ж, відсутність прямого контакту між покупцем і продавцем до укладення договору якраз і характеризує принцип роботи інтернет-магазину. Отже, Закон № 675 — рідний для такого виду торгівлі. Що ж цікавого для себе можуть узяти з нього власники інтернет-магазинів?

Передусім, власне визначення цього терміна, яке ввів в ужиток Закон № 675 (див. п. 8 ч. 1 ст. 3).

Відтепер під інтернет-магазином розумітимемо засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину

У свою чергу, електронний правочин — це дія особи, спрямована на придбання, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням ІТС.

Відпочинемо трішки від великої кількості юридичних термінів, щоб повідомити прикрий факт. На жаль, Закон № 675 грішить певними невідповідностями і протиріччями. Ви вже встигли помітити, що в ньому одночасно вживаються терміни «електронний договір» та «електронний правочин», які хоч і визначені начебто по-різному, але вносять певну плутанину.

Є запитання і до сфери поширення цього Закону — він стосується виключно споживачів у розумінні профільного Закону № 1023, тобто «фізиків», чи ним можуть керуватися і «юрики», які здійснюють придбання через Інтернет для власної госпдіяльності?

Сподіваємося, законодавець незабаром підправить ці та інші недоліки Закону № 675. А поки що акцентуємо вашу увагу на тих його нормах, які вже зараз потрібні для повноцінної роботи інтернет-магазинів у новому правовому полі.

Суб’єкти е-комерції

Ними традиційно є продавець і покупець.

Правовий статус продавця (виконавця, постачальника) товарів, робіт, послуг в е-комерції визначено ст. 7 Закону № 675. Продавцем може бути юридична особа або фізична особа — підприємець (див. п. 15 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

Продавець зобов’язаний надати покупцеві інформацію про:

— своє повне найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код (якщо він — «юрик») або П. І. Б., місце реєстрації та місце фактичного проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (якщо він — ФОП)*;

* Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону № 1023 ненадання такої інформації тягне за собою накладення штрафу в розмірі 30 % вартості реалізованих товарів, але не менше 5 нмдг, тобто 85 грн. Якщо суб’єкт господарювання не зобов’язаний вести облік доходів і витрат, розмір такого штрафу є фіксованим і становить 85 грн.

— адресу електронної пошти та/або адресу інтернет-магазину;

— відомості про ліцензії, якщо госпдіяльність інтернет-магазину підлягає ліцензуванню;

— включення податків до вартості товару;

— вартість доставки у разі доставки товару;

— інші відомості, що підлягають оприлюдненню згідно із законодавством.

Щоправда, у Законі нічого не зазначено про те, де саме має бути наведена ця інформація. Проте вимога Закону забезпечити покупцю прямий, простий і стабільний доступ до такої інформації підказує нам, що у разі продажу товарів через інтернет-магазин її слід розміщувати на сайті магазину.

Крім того, продавець має дотримуватися вимог законодавства щодо захисту інформації в ІТС та безпеки розрахунків (ч. 3 ст. 7 Закону № 675), а також зберігання персональних даних (ст. 14 цього Закону). І звичайно ж, не підлягає сумніву обов’язок продавця дотримуватися прав споживача згідно із Законом № 1023.

Декілька слів про правовий статус покупця. Ще раз підкреслимо: з визначення суб’єктів у сфері е-комерції, наведеного в п. 15 ч. 1 ст. 3 Закону № 675, напрошується висновок, що покупцем у межах цього Закону виступає виключно фізична особа. З цього й виходитимемо при подальшому викладі.

Отже,

покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері е-комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівняний до споживача в разі укладення ним договору поза торговими чи офісними приміщеннями та в разі укладення договору на відстані

Права споживачів в таких випадках захищені одночасно нормами ст. 12 і 13 Закону № 1023. У принципі, вони давно відомі, тому розглядати їх особливої потреби немає.

Зупинимося краще на обов’язках покупця інтернет-магазину. Вони прописані у ст. 8 Закону № 675. Основний обов’язок покупця — надати про себе інформацію, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі продавця. Обсяг такої інформації визначається законодавством і домовленістю сторін.

Крім того, покупець повинен повідомити адресу доставки товару, виконання роботи чи надання послуги. Зрозуміло, якщо предметом електронного правочину є купівля-продаж нематеріальних об’єктів (наприклад, аудіозапису чи комп’ютерної програми), то виконання цієї умови не потрібно.

Що стосується персональних даних, реєстрація фізособи-покупця в інформаційній системі продавця вважатиметься наданням згоди фізособи на їх використання та обробку (див. ч. 3 ст. 14 Закону № 675).

Укладаємо електронний договір

Процедуру його укладення врегульовано ст. 11 Закону № 675. І складається вона з двох етапів: (1) пропозиції укласти такий договір (оферти) однією стороною і (2) її прийняття (акцепту) іншою стороною.

Оферта повинна містити всі істотні умови, властиві договору. Оферта може бути зроблена в декілька способів — за допомогою пересилки комерційного електронного повідомлення, шляхом розміщення в Інтернеті або інших ІТС. Проте в який би спосіб не була зроблена оферта, пропозиція про укладення договору повинна містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного виду договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону № 675).

Власне кажучи, приблизно так усе відбувалося й раніше (див. ст. 641 ЦКУ). Новелою Закону № 675 являється оферта у вигляді комерційного електронного повідомлення, тобто електронного повідомлення у будь-якій формі, мета якого — пряме чи опосередковане просування товарів, робіт, послуг або ділової репутації особи, яка здійснює господарську або незалежну професійну діяльність.

Проте це не те ж саме, що обридлий усім електронний спам. По-перше, розповсюджуючи такі повідомлення, їх автор — потенційний продавець повинен забезпечити доступ до того обсягу інформації про себе, якого вимагає ст. 7 Закону № 675 (див. вище). По-друге, надсилати такі повідомлення дозволено на адресу тільки тих одержувачів, які дали свою згоду на їх отримання. І по-третє, якщо така згода не була отримана відправником перед надсиланням, то адресату має бути забезпечена можливість відмовитися в майбутньому від отримання подібних повідомлень.

Якщо в комерційному електронному повідомленні йдеться про знижки, премії, заохочувальні подарунки тощо, то умови їх отримання мають бути доступними і викладатися так, щоб їх було неможливо зрозуміти двозначно, а також відповідати вимогам законодавства про рекламу.

Отже, отримавши від інтернет-магазину комерційне електронне повідомлення (або оферту в іншому виді), покупець, який бажає укласти електронний договір, має прийняти оферту (акцептувати її), надіславши відповідь продавцю. Така відповідь може надаватися шляхом:

1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила оферту;

2) заповнення формуляру заяви (форми) про прийняття оферти в електронній формі;

3) вчинення дій, які вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій воно розміщене, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею. Наприклад, такими діями можна вважати оплату товару покупцем.

З моменту отримання особою, яка направила оферту, відповіді про прийняття пропозиції, електронний договір вважається укладеним.

Зверніть увагу:

електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, вважається таким, який за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі

Більше того, Закон № 675 декларує, що електронні правочини та правочини, що вчиняються в іншій, передбаченій законодавством формі, мають однакову юридичну силу (див. ч. 1 ст. 5). При цьому правочин не може бути визнаний недійсним у зв’язку з його вчиненням в електронній формі (ч. 3 ст. 5 цього Закону).

Але! Щоб усе дійсно було в повному ажурі, електронний договір необхідно підписати. Як це зробити?

Підписуємо електронний договір

Стаття 12 Закону № 675 пропонує три варіанти підпису у сфері е-комерції. У цих цілях підійде:

— електронний підпис або електронний цифровий підпис (ЕЦП) за умови використання ЕЦП усіма сторонами електронного правочину. У принципі, ЕЦП може бути й у рядового покупця інтернет-магазину, але поки що він нашими громадянами сприймається як дивина;

електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, додані до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту), і надіслані іншій стороні електронного договору (див. п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 675). Цей варіант став уже більш-менш звичним — ідеться про генерацію за певними правилами деякого, скажімо, літерно-цифрового логіну/пароля, що надходить покупцеві на мобільний телефон і вводиться ним на сайті інтернет-магазину;

аналог власноручного підпису (факсиміле тощо). Для використання цього варіанта потрібна письмова згода сторін, в якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Для підтвердження того, що електронний правочин вчинено, покупець має отримати електронний документ, квитанцію, товарний або касовий чек, квиток, талон чи інший документ

Продавець зобов’язаний надати такий документ покупцю в момент вчинення правочину або в момент передачі товару (ч. 11 ст. 11 Закону № 675).

Зазначене підтвердження, крім іншої інформації, повинне містити відомості про:

— умови та порядок обміну (повернення) товару або відмову від роботи (послуги),

— порядок прийняття претензії до товару (роботі, послуги);

— гарантійні зобов’язання продавця;

— порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.

Як бачите, ідеться про певний аналог традиційного гарантійного талона на товар (роботу, послугу). Водночас у цій нормі згадуються і розрахункові документи, які має отримати покупець на підтвердження оплати товару. Про них ми поговоримо в наступній статті, присвяченій використанню РРО в інтернет-магазині (див. на с. 9).

А на завершення цієї статті пробіжимося тими аспектами функціонування інтернет-магазинів, які Закон № 675 через свою електронну специфіку залишив осторонь.

Що залишилося незмінним

Способи розрахунків і доставки товарів. На сьогодні інтернет-магазини пропонують на вибір покупцю декілька зручних способів розрахунків:

готівковий розрахунок (в офісі продавця або розрахунок готівкою з кур’єром при доставці товару);

безготівковий розрахунок (банківським платіжним дорученням через банк, із зарахуванням коштів на поточний рахунок продавця, уключаючи безготівкову оплату післяплатою через відділення зв’язку або альтернативну службу доставки);

— розрахунки із застосуванням БПК (банківських платіжних карток), що можуть здійснюватися або через портативний платіжний термінал, що знаходиться в кур’єра при доставці товару, або як оплата безпосередньо БПК на сайті інтернет-магазину. В останньому випадку інтернет-продавцю потрібно укласти з обслуговуючим банком договір інтернет-еквайрингу для зарахування коштів, що надходять з БПК покупців, на рахунок продавця;

— оплата електронними грошима тощо. Про розрахунки електронними грошима детальніше див. статтю на с. 16.

Варіантів доставки товарів теж чимало. Більшість інтернет-магазинів не обмежують покупця в їх виборі, пропонуючи зупинитися на найзручнішому. Перелічимо їх:

— отримання товару в магазині (складі, офісі) продавця;

— доставка товару кур’єром додому (для чого може бути створена власна кур’єрська служба або можуть залучатися сторонні транспортні організації);

— доставка товару поштою або альтернативною службою доставки, що виконує одночасно поштові і транспортно-експедиційні функції.

Обраний спосіб оплати і доставки покупець зазначає при формуванні замовлення.

Якщо йдеться про придбання «цифрового» товару (електронних книг, аудіо- і відеозаписів, комп’ютерних програм тощо), його можна отримати, безпосередньо скачавши із сайта інтернет-магазину.

Обмеження у виборі системи оподаткування. Як ви вже зрозуміли, здійснювати торгівлю через Інтернет мають право як юридичні особи, так і фізичні особи — підприємці. Причому ані для тих, ані для інших не існує прямих заборон при виборі ними системи оподаткування, обліку та звітності. Тобто і загальносистемникам і єдиноподатникам відкритий шлях в інтернет-торгівлю.

З правомірністю застосування спрощеної системи оподаткування інтернет-магазинами погоджуються й податківці. Проте при цьому варто враховувати загальні обмеження спрощеної системи щодо торгівлі єдиноподатниками певними видами товарів.

Наприклад, у листі ДПСУ від 11.12.2012 р. № 11229/0/71-12/15-2217Є фіскали виступають проти того, щоб юридичні особи з кодом КВЕД 47.91 «Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет» застосовували спрощену систему оподаткування, якщо вони продають предмети мистецтва та антикваріату, а також проводять діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування чи антикваріату.

Заразом зазначимо, що

платники ЄП першої групи не можуть здійснювати продаж через інтернет-магазин

Їхня доля — виключно роздрібний продаж товарів з торгових місць на ринках та/або надання побутових послуг населенню.

Єдиноподатники другої групи можуть продавати товари через інтернет-магазин будь-яким покупцям. Однак надавати послуги (наприклад, такі, як доставка товару) вони мають право тільки іншим платникам ЄП чи населенню.

Заборони на торгівлю окремими товарами. Як такого переліку заборонених до продажу через Інтернет товарів не існує. Згідно з п. 1.3 Правил № 103 асортимент товарів, що реалізуються через інтернет-магазин, визначається суб’єктом господарювання самостійно, крім товарів, продаж яких заборонено згідно із законодавством. Такими, зокрема, є:

— вогнепальна і холодна зброя;

— радіоактивні матеріали;

— наркотики і нарковмісні речовини;

— неліцензоване програмне забезпечення, аудіо- та відеоматеріали;

— матеріали антидержавної спрямованості;

— матеріали, що пропагують ксенофобію (людиноненависництво);

— товари і матеріали кримінальної спрямованості;

— фашистська атрибутика.

Серед менш екзотичних товарів прямо заборонені до продажу через Інтернет лікарські засоби (див. п. 2.6 «лікарсько-ліцензійного» наказу МОЗ України від 31.10.2011 р. № 723).

Щодо дистанційного продажу алкогольних напоїв і тютюнових виробів варто враховувати вимоги спеціального Закону № 481 до місця торгівлі такими товарами. Цим Законом воно визначене як приміщення (будівля, споруда), та ще й із певними обмеженнями щодо площі торговельного залу, якщо йдеться про роздрібну торгівлю алкоголем (крім пива).

Інакше кажучи, місцем «алкогольної» і «тютюнової» торгівлі має бути приміщення — стаціонарний об’єкт певної площі. Оскільки отримання «алкогольної» ліцензії прив’язане до стаціонарного місця торгівлі, то здійснювати дистанційну торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробами у межах чинного законодавства не вийде (див. також лист ДФСУ від 01.10.2015 р. № 20887/6/99-99-22-07-03-15).

Схожа ситуація складається і з торгівлею ювелірними виробами, яка хоч і не вимагає отримання ліцензії, проте здійснюватися може також через стаціонарні об’єкти (детальніше див. «Податки та бухгалтерський облік», 2012, № 46, с. 4).

висновки

  • Інтернет-магазини зобов’язані перш за все дотримуватися «загальних» правил торгівлі, спеціальних правил, що регулюють продаж товарів на замовлення і поза торговими або офісними приміщеннями, а також правил продажу окремих гpyп продовольчих і непродовольчих товарів.

  • Інтернет-магазин зобов’язаний надати покупцю інформацію про свої повні реквізити (реєстраційні, податкові, поштові тощо); наявність ліцензій (у разі ліцензування свого виду госпдіяльності); уключення податків до вартості товару; вартості доставки товару.

  • На жаль, із Закону № 675 остаточно не зрозуміло, стосується він виключно споживачів — фізичних осіб чи ним можуть керуватися і юрособи, які здійснюють придбання через Інтернет для власної госпдіяльності. Ми виходимо з того, що покупцем у межах цього Закону виступають виключно «фізики».

  • Електронні правочини та правочини, що вчиняються в іншій формі, передбаченій законодавством, мають однакову юридичну силу. При цьому правочин не може бути визнаний недійсним у зв’язку з його вчиненням в електронній формі.

  • Існує низка товарів, продаж яких не може здійснюватися дистанційно. Серед них лікарські засоби, алкогольні напої та тютюнові вироби, ювелірні вироби тощо.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі