(066) 87-010-10
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
4/10
Податки та бухгалтерський облік
Податки та бухгалтерський облік
Лютий , 2015/№ 15

Бухгалтеру про договір. 2. Укладення, зміна, припинення договору

2.1. Порядок укладення договорів: основні правила

Першим кроком до укладення договору зазвичай є пропозиція — не руки і серця, звісно, а лише укласти цей самий договір. Професійною мовою її називають оферта. У свою чергу, прийняття такої пропозиції іменують акцептом.

Зауважте: реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є не офертою, а запрошенням робити пропозиції про укладення договору, якщо інше не вказано в рекламі або інших пропозиціях (ч. 2 ст. 641 ЦКУ).

Оферта може бути викладена в листі, телеграмі або проекті договору, які одна сторона надсилає на адресу іншої сторони або передає їй особисто. Також оферта може бути виражена усно. При цьому, якщо оферта виражена у письмовій формі, то вона може бути відкликана оферентом до моменту або в момент одержання її адресатом. Але якщо оферент у самій оферті зазначив, що вона може бути відкликана або це випливає із суті цієї оферти або з обставин, за яких її зроблено, то оферта може бути відкликана і після її одержання адресатом.

Оферта повинна містити істотні умови договору (про них див. на с. 14) і виражати намір особи, яка її направила, вважати себе зобов’язаною в разі її прийняття.

З цього випливає, що якщо оферта не може бути відкликана, то вона зобов’язує оферента укласти договір в разі акцепту пропозиції адресатом. Адресат оферти у свою чергу не зобов’язаний, а має право її прийняти (акцептувати).

Таким чином, договір укладають шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Звичайно, це узагальнений опис процедури. Більш розширений її варіант пропонуємо поглянути на рис. 2.1 (див. с. 43).

 

Рис. 2.1. Порядок укладення договору

 

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції (ч. 2 ст. 642 ЦКУ). Такою дією може бути відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплата відповідної суми грошей тощо. Винятком із цього правила є випадки, коли інше зазначено у пропозиції укласти договір або встановлено законом.

Врахуйте: особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент отримання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Як видно з рис. 2.1, в оферті може як зазначатися, так і не зазначатися строк для відповіді на неї. Якщо такий строк зазначено і було дотримано, то договір вважається укладеним. Але що станеться, якщо відповідь надійде до відправника оферти із запізненням? У такому разі схема подій дещо змінюється.

По-перше, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов’язань (ч. 1 ст. 645 ЦКУ). Якщо відповідь відправлена своєчасно, але одержана із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов’язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про отримання відповіді із запізненням.

По-друге, відповідь, одержана із запізненням, стає новою пропозицією (ч. 2 ст. 645 ЦКУ). Винятком є ситуація, коли особа, яка зробила пропозицію, погоджується визнати договір укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та отримано із запізненням.

Зверніть увагу: особа, яка отримала оферту, може у відповідь запропонувати укласти договір на інших умовах, ніж визначені в оферті. Така відповідь вважається відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (ч. 1 ст. 646 ЦКУ).

Нагадаємо, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди за всіма істотними умовами. Правила визначення моменту укладення договорів установлено у ст. 640 ЦКУ. У цілому ви можете їх побачити на рис. 2.2 (с. 44).

 

Рис. 2.2. Визначення моменту укладення договору

 

Зауважимо, що договори, які укладаються з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами (тобто з моменту отримання відповіді про прийняття пропозиції), називаються консенсусними (від лат. consensus — згода). А ті договори, для укладення яких, крім досягнення згоди за всіма істотними умовами, потрібно передати майно або вчинити іншу дію, мають назву реальних.

Прикладом реального договору є договір позики, який відповідно до ст. 1046 ЦКУ є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Реальними прийнято вважати також договори, предмет яких сформульовано у відповідних нормах актів цивільного законодавства аналогічно предмету договору позики — одна сторона передає, а інша приймає (товари, роботи, послуги, майно). Тоді як конструкція консенсусного договору звучала б інакше — одна сторона зобов’язується передати, а інша прийняти. Виходячи з вказаного принципу реальними, наприклад, вважають договори ренти (ст. 731 ЦКУ), довічного утримання (ст. 744 ЦКУ), договір управління майном (ст. 1029 ЦКУ).

Ми розглянули, як укладають договори згідно з ЦКУ.

А як законодавство регулює порядок укладення договорів між суб’єктами господарювання

Загальний порядок укладення господарських договорів регламентовано ст. 181 ГКУ.

Господарський договір можна укладати:

за загальним правилом — у формі єдиного документа, підписаного сторонами. У такому разі проект договору надають другій стороні у двох примірниках. Ця сторона в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ГКУ і повертає один примірник договору другій стороні;

за спрощеною процедурою — шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення такого виду договорів. У разі згоди із запропонованими умовами сторона, яка одержала лист, факсограму, телеграму, телефонограму тощо, надсилає другій стороні відповідь на нього/неї в 20-денний строк після отримання.

Вище розглянуто ідеальні ситуації, коли між сторонами майбутнього договору не виникає розбіжностей за його умовами. Але так буває не завжди. Часто розбіжності все ж виникають. Як регулює цю ситуацію ст. 181 ГКУ? Дивіться на рис. 2.3, що наведений на с. 45.

 

Рис. 2.3. Урегулювання розбіжностей за умовами договору

 

* Зазначте: господарські договори, які укладаються за рішенням суду, вважаються укладеними з дня набрання чинності відповідним рішенням суду (ч. 2 ст. 187 ГКУ).

 

Зверніть увагу: в окремих випадках ГКУ зобов’язує сторону, яка отримала протокол розбіжностей, передати розбіжності, що залишилися неврегульованими, до суду у 20-денний строк з дня отримання протоколу. Такий обов’язок настає, якщо:

— сторони укладають договір, заснований на державному замовленні;

— укладення договору є обов’язковим для сторін на підставі закону;

— протокол розбіжностей отримала сторона — виконавець за договором, який в установленому порядку визнано монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

Як передбачено ч. 7 ст. 181 ГКУ, у разі недотримання цієї умови пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. Водночас змушені попередити, що реалізація цього положення на практиці часто призводить до судових спорів.

Зауважимо, що спеціальні процедури укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах установлюють відповідні акти цивільного законодавства (ч. 1 ст. 650 ЦКУ). Наприклад, порядок укладення договорів на біржах регламентує Закон України «Про товарну біржу» від 10.12.91 р. № 1956-XII.

 

2.2. Особливості укладення договорів приєднання та публічних договорів

Тепер поговоримо про нюанси укладення договорів приєднання і публічних договорів. Що це за договори? Про це ви дізнаєтеся прямо зараз.

Ані договір приєднання, ані публічний договір не виступають самостійним видом договору, на відміну від договорів купівлі-продажу, міни, оренди, надання послуг тощо. Називаючи певний договір публічним або договором приєднання, ми тільки вказуємо на особливості процедури його укладення. Будь-який договір незалежно від його виду (купівлі-продажу, підряду, надання послуг) може бути договором приєднання або публічним договором.

Договір приєднання — це договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і який може бути укладено тільки шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦКУ). Це означає, що до такого договору не може бути складено протокол розбіжностей (про нього див. на с. 45) або подано заперечення в іншій формі.

Сам по собі спосіб укладення договору шляхом попереднього формулювання його умов у певній стандартній формі може виявитися досить корисним, спрощуючи та полегшуючи процедуру оформлення договору. Такі ситуації зустрічаються, наприклад, у масових договорах у сфері побутового обслуговування населення, у відносинах різних клієнтів з банками, страховими і транспортними організаціями, що традиційно використовують типові бланки договірної документації (заяви про відкриття банківського рахунка, страхові поліси тощо).

Майте на увазі: від такого варіанта оформлення відносин слід відрізняти ситуації, коли пропозиція однієї зі сторін використовувати заздалегідь розмножений зразок тексту договору зовсім не унеможливлює узгодження і переформулювання сторонами викладених у ньому умов. Вони зустрічаються, зокрема, в підприємницькому обороті. Наприклад, виробник продукції може запропонувати оптовому покупцю погодити умови договору постачання окремої партії товару, чимало з яких уже зафіксовані ним у стандартному бланку (зразку договору). Такий договір не є договором приєднання, бо цілком допускає зміну будь-яких запропонованих одній зі сторін умов. Тому не будь-яку пропозицію контрагента підписати стандартний бланк договору слід розглядати як пропозицію укласти договір приєднання. Ідеться про формальну неможливість зміни умов договору стороною, яка приєднується, що і змушує її приєднатися до договору тільки в цілому, без жодних видозмін його окремих умов (пунктів).

Сторона, яка підписала запропонований їй контрагентом договір приєднання, має право вимагати його зміни або розірвання за особливими підставами, що не допускаються щодо інших, звичайних договірних зобов’язань. Таке право в неї з’являється у випадках, якщо (ч. 2 ст. 634 ЦКУ):
— вона при цьому позбавляється прав, які звичайно надаються за аналогічними договорами;

— за договором виключається чи обмежується відповідальність іншої сторони;

— договір містить інші, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася, умови.

Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона виходячи зі своїх інтересів не прийняла б ці умови за наявності в неї можливості брати участь у визначенні умов договору

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред’явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв’язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, то сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити в задоволенні цих вимог. Це можливо, якщо буде доведено, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору. Таким чином, сторона, яка приєдналася до договору у зв’язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, має бути вельми обачною.

Особливості укладення публічного договору зазначено у ст. 633 ЦКУ. Відповідно до неї публічний договір  це договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюють однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому згідно із законом надано відповідні пільги. Підприємець не має права віддавати пріоритет одному споживачеві перед іншим в укладенні публічного договору, якщо інше не встановлене законом. Підприємець також не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності в нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою (ч. 4 ст. 633 ЦКУ)

Умови публічного договору, що суперечать правилам, обов’язковим для сторін при укладенні та виконанні публічного договору, є нікчемними.

До публічних договорів належать, наприклад, роздрібна купівля-продаж, побутовий підряд, прокат, перевезення транспортом загального користування, за певних умов — договори банківського вкладу, зберігання в ломбарді та інші договори, що відповідають ознакам, зазначеним у ст. 633 ЦКУ.

Запам’ятайте: одна з основних ознак публічних договорів — це його чітко обмежений суб’єкт­ний склад: споживач і суб’єкт підприємницької діяльності.

 

2.3. Внесення змін до договору та його розірвання

Укладені договори потрібно виконувати на тих умовах, на яких була досягнута угода сторін. Проте буває, що інтереси сторін вимагають зміни умов уже укладених договорів (наприклад, сторони після здійснення постачання вирішують змінити форму розрахунку, замінивши грошовий платіж видачею векселя). Зміна або розірвання договору допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розриваючи або змінюючи договір за обопільною згодою, сторони діють на свій розсуд і мають право домовлятися про зміну або розірвання договору на будь-якій підставі. Якщо згоду щодо зміни або розірвання договору не досягнуто, то така зміна або розірвання може відбутися тільки у прямо передбачених законом або договором випадках.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на підставі вимоги однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди інша сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦКУ).

Врахуйте, що істотне порушення умов договору може бути підставою його розірвання не тільки за рішенням суду, а й у вигляді реалізації права на односторонню відмову від договору. Наприклад, у разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець може відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ч. 2 ст. 678 ЦКУ).

При односторонній відмові від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, законодавство допускає три можливі випадки зміни або розірвання договору. Побачити їх ви можете на рис. 2.4.

 

Рис. 2.4. Випадки зміни або розірвання договору

 

До того ж майте на увазі: якщо йдеться про договір на користь третьої особи, то з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом за договором сторони вже не можуть розірвати або змінити укладений ними договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 636 ЦКУ).

Статтею 652 ЦКУ обумовлена особлива ситуація, коли зміна або розірвання договору відбувається у зв’язку з істотною зміною обставин. Як передбачено в ч. 1 ст. 652 ЦКУ, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, що істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірвано або змінено за рішенням суду на підставі вимоги заінтересованої сторони. Для цього мають одночасно дотримуватися такі умови:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд на вимогу будь-якої зі сторін визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору.

Стаття 653 ЦКУ встановлює загальні наслідки зміни або розірвання договору. Так, наслідком зміни договору є зміна зобов’язань сторін, а наслідком розірвання договору — припинення зобов’язань.

Який же момент зміни/припинення зобов’язань за договором? Законодавство вважає його таким:

— у випадку якщо сторони змінюють або розривають договір за їх згодою момент досягнення домовленості сторін, якщо інше не встановлено договором або не обумовлено характером його зміни;

— якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку момент набуття чинності рішенням суду про зміну або розірвання договору.

Як оформити зміну або розірвання договору, якщо воно відбувається за угодою сторін

Форма угоди має бути такою самою, в якій укладався договір: усною, простою письмовою або письмовою нотаріальною (ст. 654 ЦКУ). Інше може випливати або з самого договору, законів, або зі звичаїв ділового обороту.

Таке саме правило діє при розірванні або зміні договору шляхом односторонньої відмови від договору чи його односторонньої зміни.

Отже, договір, укладений у простій письмовій формі, сторони можуть розірвати або змінити шляхом складання письмової угоди.

Зверніть увагу: договір про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору оформляють шляхом складання окремого договору (п. 7.1 Порядку № 296/5). Такий договір підписують сторони і посвідчує той нотаріус, який посвідчив основний договір. Договір про зміну або розірвання договору може посвідчити й інший нотаріус у тому випадку, якщо нотаріус, який посвідчив основний договір, позбавлений такої можливості (унаслідок смерті, заміщення нотаріуса, у зв’язку з неможливістю виконання ним своїх обов’язків, припинення нотаріусом діяльності, передачі документів до державного нотаріального архіву тощо).

Тепер про зміну та розірвання господарських договорів. Регламентує ці питання ст. 188 ГКУ. Загалом порядок зміни та розірвання господарських договорів продемонстровано на рис. 2.5 (див. с. 50).

 

Рис. 2.5. Порядок зміни/розірвання господарського договору

 

* Якщо договір змінено або розірвано судовим рішенням, його вважають зміненим/розірваним з дня набуття чинності цим рішенням, якщо інший строк набуття чинності не встановлено рішенням суду (ч. 5 ст. 188 ГКУ).

висновки

  • Договір укладають шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прий­няття пропозиції (акцепту) другою стороною.

  • Сторона, яка має заперечення за окремими умовами господарського договору, надсилає другій стороні протокол розбіжностей.

  • У разі укладення договору приєднання сторона, яка одержала пропозицію укласти такий договір, не може пропонувати за нею свої умови.

  • Публічний договір передбачає обов’язок однієї зі сторін здійснювати продаж товарів, виконання робіт, надання послуг на однакових умовах кожному, хто до неї звернеться.

  • Зміна або розірвання договору допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а також за рішенням суду.

договір, укладення, зміна, припинення додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті