Виплати нерезидентам: ПДВ

Оренда

Одразу домовимося: ми розглядатимемо ситуацію оренди в нерезидента рухомого майна на умовах договору оперативного лізингу (оренда) зі ввезенням його на митну територію України орендарем-резидентом. Які варіанти митного оформлення можливі в цьому випадку? Які податкові наслідки з ПДВ зумовлює той чи інший обраний митний режим? Почнемо з відповідей на ці запитання.

ПДВ при ввезенні/вивезенні об’єкта оренди

Податкові зобов’язання. При ввезенні об’єкта рухомого майна, що орендується в нерезидента, на митну територію України він, як правило, поміщається в один з двох митних режимів. Серед них митний режим:

1) тимчасового ввезення:

— з умовним повним звільненням від обкладення ПДВ ( п.п. 206.7.1 ПКУ). Його застосовують виключно до товарів і в порядку, визначеному ст. 105 МКУ. Зрозуміло, що ПДВ в умовах повного звільнення не сплачують;

— з умовним частковим звільненням від обкладення ПДВ ( п.п. 206.7.2 ПКУ). Цей варіант допустимий щодо товарів (за винятком підакцизних) і в порядку, визначеному ст. 106 МКУ. За таких обставин орендар сплачує ПДВ (а також інші митні платежі) за кожен повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування майна, що ввозиться, в Україні.

Величина ПДВ становить 3 % суми, яка підлягала б сплаті в разі випуску такого майна у вільний обіг в Україні (ч. 2 ст. 106 МКУ)

Сплату податку здійснюють у момент поміщення майна, що орендується, у митний режим тимчасового ввезення. При цьому загальна сума нарахованого ПДВ не повинна перевищувати суму податку, яка підлягала б сплаті при ввезенні такого майна в митному режимі імпорту;

2) імпорту — цей митний режим застосовують, коли об’єкт оренди не відповідає умовам, наведеним у ст. 105 і 106 МКУ. У такій ситуації ПДВ сплачують у повному обсязі за ставкою 20 % (крім операцій, звільнених від ПДВ). Причому сплачувати його (при ввезенні майна в обсягах, що підлягають оподаткуванню) повинні також особи, не зареєстровані платниками ПДВ ( п. 181.2 ПКУ). Податкові зобов’язання з ПДВ при ввезенні виникають на дату подання митної декларації для митного оформлення ( п. 187.8 ПКУ).

Покажемо схематично правила сплати ПДВ при ввезенні майна, що орендується в нерезидента, на територію України при різних варіантах митного оформлення.

Після закінчення строку дії договору оренди вивезення орендованого майна з території України здійснюють з оформленням у митному режимі:

— експорту — ці операції обкладають ПДВ за нульовою ставкою ( п.п. «а» п.п. 195.1.1, п. 206.4 ПКУ);

— реекспорту — такі операції переважно звільняються від обкладення ПДВ ( п. 206.5 ПКУ). Водночас, якщо повернення здійснюється на підставі і за дотримання умов, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 86 МКУ (у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору), тоді операція підлягає обкладенню за ставкою 0 % ( п.п. «б» п.п. 195.1.1 ПКУ).

Чи має право орендар-резидент поставити суму ПДВ, сплачену при ввезенні орендованого майна, до складу податкового кредиту? Чи збережеться він при вивезенні об’єкта оренди з території України? Про це далі.

Податковий кредит. Коли майно ввезене в митному режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування, то, зважаючи на відсутність «ввізного» ПДВ, говорити про податковий кредит не доводиться.

Якщо ж ввезення об’єкта оперативної оренди здійснене в митному режимі тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням або імпорту, то тут право платника на податковий кредит підтверджує п.п. «г» п. 198.1 ПКУ. Так, до підстав для відображення податкового кредиту він відносить ввезення необоротних активів на митну територію України (у тому числі в режимі тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням) за договорами оперативного лізингу. Безумовно, право на податковий кредит виникає тільки за умови подальшого використання об’єкта оренди в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника (див. підкатегорію 101.10 БЗ).

При цьому датою виникнення права відобразити ПДВ у складі податкового кредиту за розпорядженнями п. 198.2 є дата його сплати за митною декларацією

Інакше кажучи — одночасно з виникненням податкових зобов’язань з «ввізного» ПДВ (див. підкатегорію 101.10 БЗ). Додатково до цього при тимчасовому ввезенні з умовним частковим звільненням п.п. 206.7.2 ПКУ прямо вимагає сплачені суми ПДВ уключати до податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому такий податок було сплачено.

Усе було б добре, коли б не «ложка дьогтю» від податківців. У ситуації ввезення майна в митному режимі тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням вони відмовляли орендарю у праві на податковий кредит за сплаченим ПДВ (див. лист ДПСУ від 29.01.2013 р. № 1389/6/15-3115 // «Податки та бухгалтерський облік», 2013, № 22, с. 5). Обґрунтовували свою позицію контролери тим, що поміщений у митний режим тимчасового ввезення орендований об’єкт надалі може бути вивезений тільки в митному режимі реекспорту*. Останній же, у свою чергу, передбачає звільнення від обкладення ПДВ ( п. 206.5 ПКУ). Відповідно, з огляду на те, що орендоване майно надалі використовують у звільнених ПДВ-операціях, то, з точки зору податківців, сплачена при ввезенні сума ПДВ спочатку не повинна потрапляти до податкового кредиту згідно з п. 198.4 ПКУ.

* Хоча насправді режим тимчасового ввезення зовсім не обов’язково завершується реекспортом. Про це прямо зазначено в ч. 1 ст. 112 МКУ.

Ми з такою позицією фіскалів не згодні. Адже право на податковий кредит при ввезенні майна за договором оперативної оренди дають дві прямі норми — п.п. «г» п. 198.1 і п.п. 206.7.2 ПКУ. Та і ввозив орендар майно не з метою його подальшого реекспорту, а для використання в його господарській діяльності. Не доречне також посилання податківців на п. 198.4 ПКУ. Адже платник не «придбаває (виготовляє) товари/послуги і необоротні активи», а ввозить орендоване майно на митну територію України ( п.п. «в» п. 185.1 ПКУ). А це, погодьтеся, не одне й те саме.

Але на сьогодні фіскальна позиція податківців дещо трансформувалася. Не заперечуючи право на податковий кредит при ввезенні об’єкта оренди, у консультації, розміщеній у підрозділі 101.10 БЗ, вони стверджують, що при його поверненні платник повинен нарахувати податкові зобов’язання з умовного постачання. Для обґрунтування своєї позиції контролери посилаються на п.п. 196.1.2 ПКУ, згідно з яким повернення майна, що орендується, не є об’єктом обкладення ПДВ. А оскільки так, то, на їх думку, треба визнати умовне постачання, керуючись п.п. «а» п. 198.5 і п. 189.1 ПКУ. Звичайно ж, такі висновки не витримують жодної критики, оскільки вивезення товарів (власне як і їх ввезення) є самостійним об’єктом оподаткування, не пов’язаним з постачанням ( п.п. «г» п. 185.1 ПКУ). У свою чергу, вивезення товарів у митному режимі експорту, а також митному режимі реекспорту, якщо товари поміщено в такий режим відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 86 МКУ, обкладається ПДВ за нульовою ставкою (звичайно, якщо вивезення підтверджене належним чином оформленою митною декларацією). Весь інший реекспорт звільнено від оподаткування згідно з п. 206.5 ПКУ. Тобто треба розрізняти операції з повернення майна з оренди та його вивезення за межі митної території України.

Вивезення орендованого за договором оперативного лізингу майна для його повернення нерезиденту постачанням не є за визначенням ( п.п. 14.1.191 ПКУ)

Більш того, як ми вже зазначили раніше, право на податковий кредит в орендаря виникло зважаючи на приписи п.п. «г» п. 198.1 ПКУ — у зв’язку зі ввезенням необоротних активів на митну територію України за договором оперативного лізингу, а не при здійсненні операцій з придбання товарів, застережених п.п. «а» п. 198.1 ПКУ. Адже орендоване майно не придбавають! А оскільки так, то в цьому випадку норми п. 198.5 ПКУ застосовуватися не можуть. Простіше кажучи, орендар не повинен нараховувати податкові зобов’язання з умовного постачання при поверненні об’єкта оренди нерезиденту. Доречно зауважити, п.п. «б» п. 198.5 ПКУ взагалі не згадує про п. 206.5 ПКУ, що звільняє від ПДВ вивезення товарів у митному режимі реекспорту. Тому і в ситуації реекспорту об’єкта оперативної оренди нарахування ПДВ-зобов’язань з умовного постачання суперечить вимогам п. 198.5 ПКУ.

Крім іншого, некоректною виглядає вимога податківців визначати базу оподаткування з умовного постачання виходячи з балансової (залишкової) вартості необоротного активу (див. підкатегорію 101.10 БЗ). Адже не секрет, що об’єкт операційної оренди орендар відображає на позабалансовому рахунку бухгалтерського обліку за вартістю, зазначеною в договорі оренди*. Балансова ж вартість є вартістю активу, за якою його включають до підсумку Балансу**. А оскільки актив не відображається в Балансі, то він балансової вартості не має у принципі. На додачу нагадаємо, що як базу для розрахунку «ввізного» ПДВ приймають договірну (контрактну) вартість, але не нижче митної ( п. 190.1 ПКУ). Так яка ж вартість у розумінні фіскалів буде балансовою (залишковою) для нарахування податкових зобов’язань з умовного постачання при вивезенні об’єкта? Невже «загасити» доведеться податковий кредит у повній сумі? Але об’єкт же використовувався орендарем у своїй госпдіяльності — для цього він власне і ввозився. Відповіді на поставлені запитання контролери, на жаль, уникнули.

* Див. п. 8 П(С)БО 14.

** Див. п. 4 П(С)БО 32.

Незважаючи на викладену вище інформацію, висока ймовірність того, що податківці все ж таки дотримуватимуться фіскальної позиції, тому за захистом своїх інтересів орендарю, можливо, доведеться звернутися до суду.

ПДВ з орендної плати

Орендні операції в цілях оподаткування зараховують до постачання послуг ( п.п. 14.1.185 ПКУ). Стосовно орендної плати — якщо місце постачання*** таких послуг розташоване на митній території України, вона є об’єктом обкладення ПДВ ( п.п. «б» п. 185.1 ПКУ).

*** Детальніше про визначення місця постачання послуг читайте в «Податки та бухгалтерський облік», 2014, № 61, с. 18.

Якщо говорити конкретно про оренду рухомого майна в нерезидента, то місцем постачання орендних послуг буде (див. таблицю):

Місце постачання послуг при оренді рухомого майна в нерезидента

У ситуації, коли місце постачання послуг визначене на території України, відповідальним за нарахування та сплату ПДВ за відсутності в нерезидента постійного представництва, зареєстрованого платником ПДВ, є отримувач таких послуг, тобто орендар ( п. 180.2 ПКУ). Причому обов’язок нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ не залежить від факту реєстрації орендаря платником цього податку.

Базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість послуг з урахуванням податків і зборів (за винятком ПДВ), які включають до ціни постачання відповідно до законодавства ( п. 190.2 ПКУ). Інакше кажучи, орендар нараховує податкові зобов’язання за ставкою 20 % «зверху» на суму орендної плати, зазначеної в договорі. Виражену в іноземній валюті орендну плату перераховують у гривні за курсом НБУ на дату виникнення податкових зобов’язань.

Нараховують податкові зобов’язання на дату першої з подій ( п. 187.8 ПКУ):

— списання коштів з банківського рахунка орендаря у сплату орендної плати;

— оформлення акта наданих орендних послуг.

У момент виникнення податкових зобов’язань орендар — платник ПДВ складає податкову накладну в одному примірнику, який залишає в себе ( п. 208.2 ПКУ). Така ПН складається з типом причини «14», у полі ІПН продавця зазначається «500000000000», а в місцезнаходженні продавця записується країна нерезидента.

У періоді складання податкової накладної орендар має право збільшити податковий кредит, за умови її реєстрації в ЄРПН. Звісно, повинна виконуватися умова про використання об’єкта оренди в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності ( пп. 198.2 і 201.12 ПКУ).

Міжнародне перевезення

ПДВ з транспортних послуг

Ще одна виплата нерезиденту, що часто зустрічається, — плата за послуги перевезення. Мається на увазі ситуація, коли нерезидент надає резиденту транспортну послугу (як правило, це послуги з міжнародних перевезень вантажу), а резидент перераховує йому плату за ці послуги.

У цьому випадку особливу увагу звернути потрібно на п.п. «е» п. 185.1 ПКУ. З нього випливає, що послуги з міжнародних перевезень пасажирів, багажу і вантажу залізничним, автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом, виділені в окремий об’єкт оподаткування. Причому на відміну від загального об’єкта, сформульованого в п.п. «а» п. 185.1 ПКУ, тут немає прив’язки до території України. Тобто обкладення ПДВ таких послуг не залежить від місця їх постачання, а п. 186.2 ПКУ тут не працює. Формально це означає, що послуга з міжнародного перевезення завжди буде об’єктом обкладення ПДВ. Інша справа, що ці послуги оподатковуються за ставкою 0 % ( п.п. 195.1.3 ПКУ).

Утім, податківці вже давно відстоюють іншу позицію.

На їх думку, якщо міжнародне перевезення здійснює нерезидент, то нульова ставка не застосовується

Як роз’яснювалося в УПК № 610 (див. запитання 9, 10), якщо перевізник — нерезидент, то податкові зобов’язання з ПДВ з вартості послуг з перевезення не виникають.

Тобто міжнародне перевезення, здійснюване нерезидентом для резидента, просто «випадає» з-під оподаткування і не є об’єктом ПДВ. Тому нараховувати «нульовий» ПДВ з такого перевезення і виписувати «нульову» податкову накладну (орієнтуючись на правила ст. 208 ПКУ як за звичайними послугами від нерезидента) замовнику-резиденту в цьому випадку не потрібно. Міжнародне перевезення від нерезидента проходить у замовника-резидента «повз» ПДВ-обліку і в декларації з ПДВ не відображається. Причому цей самий порядок оподаткування застосовується і в тому випадку, якщо послуги перевезення поставляються через посередника-експедитора (перевізник — нерезидент, експедитор і замовник — резиденти). В експедитора ані на «вході», ані на «виході» ПДВ не буде.

Допоміжні послуги

Зовсім інша історія з «довколаперевізними» послугами. До таких умовно віднесемо ті послуги, які нерозривно пов’язані з процесом перевезення. Це, зокрема, навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка вантажів тощо. При їх обкладенні керуються «спеціальним» п.п. «а» п.п. 186.2.1 ПКУ. Тобто місце постачання допоміжних послуг визначають за місцем їх фактичного постачання. Тому якщо такі послуги на території України вам надав нерезидент, то приготуйтеся нарахувати 20 % ПДВ з їх вартості. Для вас тут повною мірою діють правила «нерезидентної» ст. 208 ПКУ. А це означає, що:

— за першою подією потрібно виписати ПН ( п. 208.2 ПКУ);

— уключити «нерезидентний» ПДВ до податкових зобов’язань поточного періоду ( п. 187.8 ПКУ), а

— в цьому самому періоді віднести цю суму до податкового кредиту ( п. 198.2 ПКУ).

«Нерезидентний» випадок розбирався в запитанні 5 розд. I УПК № 610.

Такий самий порядок оподаткування застосовуватиметься і в тому випадку, якщо послуги перевезення поставляються через посередника-експедитора (перевізник — нерезидент, експедитор і замовник — резиденти). В експедитора і на «вході», і на «виході» буде ПДВ за ставкою 20 %.

Ще одне запитання, з яким може зіткнутися читач: як оподатковувати послуги самого експедитора, якщо він — нерезидент? Головним тут є п.п. «ж» п. 186.3 ПКУ. А це означає, що місце їх постачання — місце, в якому зареєстрований отримувач. Тому вони оподатковуватимуться в загальному порядку як послуги, отримані від нерезидента (ПДВ за ставкою 20 %).

Інжиніринг

Тут найскладніше — визначити, чи охоплюється послуга, отримана вами від нерезидента, визначенням терміна «інжиніринг», наведеного в п.п. 14.1.85 ПКУ. Нагадаємо, що під ним розуміється надання послуг (виконання робіт) зі складання технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об’єктів, розробки технічної документації, проектування та конструкторської обробки об’єктів техніки та технології, надання консультацій та авторського нагляду під час монтажних і пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов’язаних з такими послугами (роботами).

Роз’ясненню цього терміна податківці приділяли увагу ще у 2011 році. Тоді у листі від 26.05.2011 р. № 14837/7/16-1517 вони відносили до інжинірингових тільки такі роботи (послуги):

— у сфері будівництва: надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проект­них пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об’єктів;

— щодо об’єктів техніки та технології: розробка технічної документації, проектування і конструкторська обробка таких об’єктів;

— під час здійснення монтажних і пусконалагоджувальних робіт — надання консультацій та авторський нагляд. При цьому самі монтажні та пусконалагоджувальні роботи згідно з пп. 14.1.85 ПКУ під визначення терміна «інжиніринг» не підпадають.

Не відійшли вони від такого тлумачення і зараз, про що свідчить консультація в категорії 101.04 БЗ.

Отже, якщо ви визначилися з тим, що ваші послуги підпадають під визначення терміна «інжиніринг», то з їх обкладенням ПДВ усе досить просто — якщо вони отримані від нерезидента, то згідно з п.п. «в» п. 186.3 ПКУ вони повинні обкладатися ПДВ, оскільки місце їх постачання визначається за місцем реєстрації отримувача.

А ось іще одне цікаве запитання: як оподатковувати інжинірингові послуги, якщо вони поставляються для об’єкта нерухомості?

Якій із норм віддати пріоритет — п.п. «в» п. 186.3 ПКУ або п.п. «в» п.п. 186.2.2 ПКУ

Нагадаємо, що другий із зазначених підпунктів визначає місце постачання за місцезнаходженням нерухомості незалежно від місця реєстрації постачальника або отримувача.

Як випливає з тієї самої консультації (категорія 101.04 БЗ), податківці віддають перевагу спеціальному «інжиніринговому» п.п. «в» п. 186.3 ПКУ. Тобто місце постачання таких послуг визначається за місцерозташуванням отримувача.

Якщо йдеться про інжинірингові послуги для об’єкта нерухомості, які не увійшли до переліку, визначеного в п.п. 14.1.85 ПКУ, то їх місце постачання визначається за правилами, установленими п.п. «в» п.п. 186.2.2 ПКУ. Тобто все залежить від того, де ця нерухомість розташована.

Роялті

Визначення терміна «роялті» наведено у п.п. 14.1.225 ПКУ. Якщо говорити про роялті в контексті ПДВ, то для визначення місця постачання найбільш відповідним буде п.п. «а» п. 186.3 ПКУ. Він говорить про місце постачання таких послуг як надання майнових прав інтелектуальній власності. Воно визначається за місцем, в якому отримувач зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, тобто в Україні.

Утім, якщо ви сплачуєте роялті нерезиденту, то з ПДВ можна не сильно морочити голову. Річ у тім, що

згідно з п.п. 196.1.6 ПКУ виплата роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів не є об’єктом обкладення ПДВ

Вважаємо, що ця пільга застосовується і в разі, якщо платіж іде на користь нерезидента.

Донедавна податківці погоджувалися з неоподаткуванням роялті, що перераховуються нерезиденту, зазначаючи, що така операція повинна відображатися в ряд. 11.1 або 11.2 декларації з ПДВ залежно від того, використовуватимуться вони в оподатковуваних чи не­оподатковуваних операціях (категорія 101.21 БЗ). І хоча на сьогодні ця консультація позначена як не діюча, думаємо, підхід податківців змінитися не повинен.

Якщо ж ваша виплата настільки специфічна, що не підпадає під зазначений п.п. «а» п. 186.3 ПКУ, то головним буде загальний п. 186.4 ПКУ: місце постачання визначається за місцем реєстрації постачальника. І тоді тим більше не буде ніякого ПДВ.

Послуги від кримчан

Нас інколи запитують: як обкладати ПДВ послуги, отримані від кримських суб’єктів? Хоча це запитання перебуває в іншій площині, ми повинні його висвітлити.

У цьому випадку виходити потрібно з норм Закону № 1636. А з нього випливає, що ВЕЗ «Крим» перебуває на території України. Саме цей момент є головним, бо юрособи з місцезнаходженням на території ВЕЗ «Крим» прирівнюються з метою оподаткування до нерезидентів.

А отже, оподаткування послуг, отриманих від кримських суб’єктів підприємництва, повинно завжди підпадати під об’єкт оподаткування (оскільки місцем постачання буде завжди територія України, за винятком специфічних випадків, наприклад, послуг, пов’язаних з нерухомістю на території іншої держави).

Проте податківці дотримуються іншої думки. Висловили вони її в листі від 03.12.2014 р. № 13311/7/99-99-19-03-02-17. Ґрунтуючись на нормах ст. 9 МКУ, вони стверджують, що територія вільної митної зони, створеної в межах ВЕЗ «Крим», вважається митною територією України, що перебуває поза межами.

Насправді це не зовсім так. Річ у тім, що згідно з п. 2 ст. 9 МКУ для цілей застосування положень розділів V і IX МКУ території вільних митних зон вважаються такими, що перебувають поза межами митної території України. Але цей пункт до нашого питання прямого стосунку не має. Адже наша мета — розібратися у сплаті ПДВ з послуг, а не в митних режимах і митних платежах (назва розділів V і IX МКУ).

Отже, якщо ви вирішили прислухатися до цього листа, то працюйте з кримчанами так само, як і з будь-яким іншим нерезидентом: залежно від місця постачання тієї чи іншої послуги або обкладайте її ПДВ (якщо місце постачання — на території України), або ні (якщо місце постачання — на території ВЕЗ «Крим»).

Задля справедливості ми повинні проінформувати і про альтернативну точку зору податківців. Так, у листі від 09.04.2015 р. № 7556/6/99-99-19-03-02-15 розглядалося питання про ставку ПДВ при перевезеннях з території ВЕЗ «Крим» на іншу територію України. І тут податківці дійшли висновку, що застосовується ставка 20 % саме тому, що ВЕЗ «Крим» є невід’ємною частиною території України.

висновки

• При ввезенні об’єкта оперативної оренди на митну територію України в орендаря виникає право на віднесення сум «ввізного» ПДВ до податкового кредиту на підставі п.п. «г» п. 198.1 ПКУ.

• У разі дотримання загальних умов орендар має право включити сплачену на митниці при ввезенні орендованого майна суму ПДВ до податкового кредиту.

• На нашу думку, нараховувати податкові зобов’язання з умовного постачання при поверненні об’єкта оренди нерезиденту орендар не повинен.

• Податківці вважають, що якщо міжнародне перевезення здійснює нерезидент, то нульова ставка не застосовується. Ця операція взагалі не обкладається ПДВ.

• Узагалі, ВЕЗ «Крим» є територією України. Але податківці для цілей оподаткування послуг від кримчан розділяють територію України і ВЕЗ «Крим».