Будь-яке зобов’язання, у тому числі за договором на туристичне обслуговування, повинно виконуватися належним чином ( ч. 1 ст. 526 ЦКУ) — тобто згідно з умовами договору та вимогами законодавства. На жаль, так відбувається не завжди ☹. Приміром, турист міг прибути в місце, де планував відпочити (і за що він, власне, заплатив свої кревні), але виявив, що туроператор не перерахував на рахунок готелю вартість проживання. Як бути в такому разі?
Головний нормативно-правовий акт у сфері туризму — Закон про туризм. Тому відповідь шукатимемо в ньому. І почнемо з того, що якщо туроператор не може виконати умови договору (незалежно від причин), то йому краще заздалегідь попередити туриста і вимагати розірвання договору*. У принципі, виходячи зі ст. 20 Закону про туризм, він може відмовитися від договору і в односторонньому порядку.
* У ст. 20 Закону про туризм передбачено мінімальний строк для такого попередження, але, вважаємо, в нашому випадку головне встигнути зробити це до від’їзду туриста.
Але у будь-якому разі, незалежно від обраного варіанта (розірвання договору чи одностороння відмова), він повинен відшкодувати туристу збитки
Останні ж можуть включати як вартість ненаданої послуги, так і, зокрема, ціну квитків для проїзду до місця відправлення (якщо до цього часу турист вже придбав їх). Якщо ж говорити в цілому, до складу збитків потрапляють будь-які витрати, які особа понесла або повинна понести для відновлення свого порушеного права (ч. 2 ст. 22 ЦКУ). При цьому, щоб у туроператора виник обов’язок відшкодувати їх, повинні дотримуватися дві умови:
— такі збитки мають бути документально підтверджені;
— вони мають бути понесені у зв’язку з розірванням договору / відмовою від нього.
Якщо ж неспроможність туроператора надати істотну частину туристичної послуги виявлено вже в процесі його виконання, то замість неї він може запропонувати туристу будь-які альтернативні заходи**. Наприклад, оплатити вартість проживання в іншому готелі. При цьому вартість таких альтернативних послуг може бути вище або нижче ніж ті, які спочатку обумовлювалися. У такому разі, якщо їх вартість:
** Істотність — оціночне поняття. І це погано, оскільки у разі виникнення спору між туристом і туроператором вирішувати його доведеться в суді.
— вище — туроператор не має права покладати на туриста додаткові витрати;
— нижче — туроператорові доведеться відшкодувати туристу різницю.
Але, цілком можливо, туристу такий варіант не підійде або ж у туроператора немає можливості зробити навіть цього. У такому разі туроператорові доведеться (ст. 20 Закону про туризм):
— надати туристу без додаткової оплати еквівалентний транспорт для повернення в місце відправлення або інше місце, на яке він погодиться. Ураховуючи це, турист може побажати організувати повернення в місце його проживання — якщо воно не збігається з місцем відправлення. Наприклад, турист мешкає в Харкові, а літак вилітає з Борисполя;
— відшкодувати вартість ненаданих туристичних послуг. Щоправда, їх вартість на момент оплати і на дату відшкодування може відрізнятися (особливо, якщо в цьому періоді «стрибав» курс валюти). На яку з цих сум орієнтуватися, ви зможете прочитати далі;
— виплатити компенсацію — але тільки у тому разі, якщо вона передбачена договором. Розмір такої компенсації також обумовлюється в ньому. До речі, на практиці в договорах нерідко прописують сміхотворні суми — наприклад, 200 грн.
Зверніть увагу: здійснення цих дій — обов’язок туроператора. Якщо він відмовиться їх виконувати, турист має право звернутися до суду.
Туроператора від зазначених зобов’язань можуть звільнити лише три обставини (щоправда, у разі виникнення спору з туристом доводити їх наявність доведеться в суді):
| 1 | 2 | 3 |
| Невиконання / неналежне виконання договору сталося з вини туриста | Невиконання / неналежне виконання договору сталося з вини 3-х осіб, не пов’язаних з наданням передбачених договором послуг, і жодна зі сторін не знала і не могла знати наперед про їх настання | Невиконання / неналежне виконання договору сталося через форс-мажорні обставини або події, які туроператор та інші суб’єкти туристичної діяльності, що надають туристичні послуги згідно з цією угодою, не могли передбачити |
А якщо туроператор не здатний зробити навіть цього — зокрема, через банкрутство?
Банкрутство туроператора — головний біль туриста
Спершу згадаємо, що будь-який туроператор зобов’язаний надавати підтвердження фінансового забезпечення своєї майнової відповідальності перед туристом. Роблять це у вигляді гарантії банку або іншої кредитної установи* (при цьому туриста перед укладенням договору слід ознайомити з її розміром, а також з фінустановою, що її надала). Мінімальний розмір такої гарантії має бути еквівалентний**:
* На кредитну установу посилається Закон про туризм. У той же час тут, найімовірніше, мається на увазі фінансова установа.
** Урахуйте, що це мінімальний розмір. Фактично він може бути і більший.
— 10 тис. євро — для туроператорів, що надають послуги виключно внутрішнього та в’їзного туризму;
— 20 тис. євро — в інших випадках.
Мета гарантії — покрити збитки туриста. Але врахуйте — не будь-які, а лише на випадок неплатоспроможності туроператора або порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство. І тільки ті, які пов’язані з:
— покриттям витрат туриста після його повернення в місце проживання/перебування;
— відшкодуванням вартості ненаданих послуг, передбачених договором.
Ці умови, як правило, фіксують і в тексті договору, яким оформляється гарантія. Причому гарантування таких сум виглядає цілком логічно — адже у разі неплатоспроможності/банкрутства туроператора стягнути з нього може бути зовсім нічого — адже його активи складаються переважно з грошових коштів, офісних меблів/техніки тощо.
Що стосується інших збитків, то на них згадана гарантія не поширюється***. Тому їх відшкодування туристу доведеться «вибивати» безпосередньо з туроператора.
*** Правда, туроператорові ніщо не забороняє оформити гарантію і під них, але вже в добровільному порядку.
Тепер уявімо, що стосовно туроператора все ж порушили провадження у справі про банкрутство****. Нагадаємо, що:
**** Умови для порушення провадження у справі про банкрутство.
— ця подія підтверджується ухвалою господарського суду;
— відомості про це розміщуються на сайті ВГСУ (vgsu.arbitr.gov.ua) у розділі «Оприлюднення відомостей про справи про банкрутство».
На жаль, багатьох туристів ця подія застає в процесі відпочинку і найчастіше (що значно прикріше) їм у такому разі доводиться покладатися тільки на себе. У тому числі у вирішенні питання відшкодування збитків та інших сум. Як же вони можуть це зробити?
Збитки в частині відшкодування вартості ненаданої послуги. Як ми вже говорили, обов’язок туроператора щодо відшкодування подібних збитків забезпечується гарантією. Тому після того, як турист зіткнеться з відмовою туроператора надати послуги / відшкодувати збитки, а також переконається, що щодо нього порушено провадження у справі про банкрутство,
йому варто звернутися безпосередньо до фінустанови, яка виступила гарантом за цими зобов’язаннями (з ним туриста повинні ознайомити ще до укладення договору)
Але щоб змусити її діяти, туристу доведеться надати докази згаданих обставин.
Після отримання від туриста письмової вимоги та необхідних документів така фінустанова повинна:
— негайно повідомити про це туроператора та передати йому копії вимоги і документів, що додаються до нього;
— задовольнити вимоги туриста. Звичайно, за відсутності підстав для відмови. Подібними підставами є: невідповідність вимоги туриста або доданих до нього документів умовам гарантії, їх надання після закінчення строку дії гарантії***** (ч. 1 ст. 565 ЦКУ).
***** Якщо турист отримав відмову, то це не означає, що він не має права звернутися до фінустанови з подібною вимогою знову — після усунення порушень. Це випливає, зокрема, з ч. 1 ст. 568 ЦКУ.
Якщо фінустанова виконає вимогу туриста, то вона має право пред’явити туроператорові зворотну або, інакше кажучи, регресну вимогу (лише у рамках сплаченої суми). Причому врахуйте: строк виконання цього зобов’язання — як, до речі, і момент виникнення зобов’язання — настає вже після порушення справи про банкрутство, а тому мораторій на задоволення вимог кредиторів на нього не поширюється* (ч. 1 ст. 19 Закону № 4212). Тобто, в ідеалі, усе має виглядати так:
* Стягнення таких сум може здійснюватися лише за провадженням господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (ч. 5 ст. 19 Закону № 4212).
Інші збитки. На них, як ми вже говорили, гарантія не поширюється (якщо, звичайно, туроператор не оформив її добровільно). Що це за збитки? Для відповіді виходитимемо із загального визначення. У нашому випадку, крім витрат, згаданих вище, до збитків можуть належати, зокрема, документально підтверджені:
— витрати на проживання та харчування туриста — до моменту повернення в місце його проживання/знаходження;
— транспортні витрати, супровідні туристичній послузі (приміром, вартість поїздки до населеного пункту, з якого повинен був здійснюватися виліт).
Як бути з їх відшкодуванням? Не секрет, що сторона, яка порушила умови договору (в цьому випадку туроператор), несе цивільно-правову або, інакше кажучи, майнову відповідальність, зазначену в договорі або законі. Зокрема, вона зобов’язана відшкодувати другій стороні (в цьому разі туристу) збитки. Про це ж, по суті, говорить і ч. 1 ст. 10 Закону № 1023: якщо постачальник послуги не почав вчасно виконувати зобов’язання за договором (або ж робить це так повільно, що надати її в необхідний строк стає неможливо), споживач має право відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків**.
** Зверніть увагу: якщо турист відмовиться від договору, це не вплине на дійсність гарантії (ч. 3 ст. 565 ЦКУ).
Простіше кажучи, звертатися за відшкодуванням таких збитків турист повинен безпосередньо до туроператора. При цьому зауважте: оскільки строк погашення подібної вимоги настає після порушення провадження у справі про банкрутство, на нього мораторій не поширюється.
Пеня. Турист є споживачем у розумінні Закону № 1023, а тому він може претендувати на пеню, передбачену ч. 5 ст. 10 цього Закону. Причому навіть у тому разі, якщо надане право не зафіксоване в договорі (оскільки можливість стягнення цієї суми передбачена безпосередньо в законі).
Розмір зазначеної пені становить 3 % вартості послуги за кожен день прострочення в наданні послуги. При цьому кінцевою датою, з якої вона припиняє нараховуватися, судячи з усього, слід вважати дату припинення договору.
Інфляційні та 3 % річних. Можливість стягнення цих сум передбачена в ч. 2 ст. 625 ЦКУ. Але врахуйте: якщо щодо туроператора порушено провадження у справі про банкрутство, зробити це, скоріш за все, не вийде. Річ у тім, що на стягнення таких сум поширюється мораторій (ч. 3 ст. 19 Закону № 4212).
Моральний збиток. Турист також має право вимагати відшкодування і морального збитку. Подібна можливість передбачена, зокрема, в ст. 25 Закону про туризм. При цьому головне завдання туриста, який бажає відшкодувати такий збиток, зводиться до підтвердження:
— наявності такого збитку. У зв’язку з цим нагадаємо, що моральна шкода — це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізособі незаконними діями / бездіяльністю інших осіб. При цьому в нашому випадку незаконними діями / бездіяльністю слід вважати порушення туроператором своїх договірних зобов’язань;
— причинно-наслідкового зв’язку між таким збитком і порушеннями, які допустив туроператор.
Щоправда, врахуйте: стягти такий збиток вийде, як правило, тільки у тому разі, якщо турист звернеться за цим до суду. Тим паче, що сума, на яку він може претендувати, законодавчо не встановлена (адекватність суми, яку зажадав турист, оцінюється судом у кожному конкретному випадку).
У якій сумі відшкодовувати збитки?
Питання виникло не на порожньому місці. Як ми вже говорили, турист має право вимагати від туроператора відшкодування збитків — як у частині вартості ненаданої туристичної послуги, так і в частині інших витрат. При цьому вартість послуг на момент їх оплати і на дату пред’явлення вимоги може дещо відрізнятися. Зокрема, через зміни курсу валют, інфляцію тощо. Це, у свою чергу, породжує запитання: в якій же сумі турист може заявити свої вимоги?
Для відповіді згадаємо, що згідно з ч. 3 ст. 623 ЦКУ збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що діють на дату (якщо інше не передбачене договором/законом):
— добровільного задоволення вимоги кредитора в місці, в якому зобов’язання має бути виконане;
— пред’явлення позову — якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку. Причому врахуйте: суд, на власний розсуд, може прийняти рішення про відшкодування збитків за ринковими цінами, що склалися на дату його винесення (це важливо, якщо справа розглядалася довго).
Тепер перекладемо це правило на нашу ситуацію. Якщо на момент пред’явлення вимоги ринкові ціни на цей турпродукт помітно зросли,
турист має право вимагати від туроператора суму, актуальну на момент пред’явлення вимоги*
* У той же час, як ви повинні були помітити, це правило є диспозитивним. Тобто ви маєте право передбачити в договорі інші правила — і дотримуватися тоді доведеться саме їх.
Щоправда, доводити факт підвищення цін доведеться саме йому. Причому, найімовірніше, в суді. Адже, як правило, туроператори намагаються обмежити розмір своєї відповідальності умовами договорів. Але чим довести факт підвищення цін? Зробити це можна, зокрема, за допомогою відкритих документів, рекламних пропозицій, прайс-листів тощо, які демонструють рівень цін у цього туроператора та його конкурентів.
